Строкатим різнобарв’ям майоріла
Юрба людей, яка ритмічно і потужно
Кричала гасла свої дружно:
Банду геть!!! Юлі волю!!!
У-кра-ї-ні кращу долю!
 
А потім запалом вірші свої читали
І щиро екземпляри до останку роздавали.
Студент1
 
Ось деякі:
 
ПТАШКА
 
Пташку маленьку кинули в клітку,
Щоб не співала ні взимку, ні влітку.
Кинули пташку маленьку за грати,
Щоб не могла вона більше співати.
 
Бо спів той пихатих дуже лякав,
Боротись за Правду народ закликав,
За справедливість той спів був, за волю,
За рідную землю, за кращую долю!
 
Ті мужновладці могли б її вбити,
Та їм захотілося крові попити.
Як Прометею серденько крають,
Щоденно потроху кров випивають,
 
Пір’ячко з неї живцем обдирають
І «справедливим» цей суд називають.
Пташка маленька за гратами б’ється
Та не здається, ні, не здається!
 
Кожну людину Суд Божий чекає...
Хто іншого судить – хай це пам’ятає.
Люди! Вставайте! Досить вам спати,
Підемо пташку свою визволяти!
Я. Стрілець
 

СИЛЬНА ЖІНКА
 
Багато ростом є малих жінок, та духом сильні,
І я не поступлюсь. А ось одна із нас про пташечку свої вірші читає,
Та влучно ж так у ціль, бо очі має пильні,
Сама стрілець й стрільцю віршову силу шле і точно попадає.
Багато сильних жіночок по Україні є,
Бо тут загартувалась сталь у Шепетівці.
Випробування (Багато їх було і зараз є)
Ці жіночки пройшли з чоловіками поряд і без них,
Порою непосильні ноші на тендітних плечиках отих
Прийшлось їм переносити, цій українській жінці.
Так, ми сильні, а ВОНА в 100-крат СИЛЬНІША
Маленька жіночка в качанівськім  «сізо»,
Бо здатна для людей зробити незрівняно більше,
Ніж ті великії мужі, що пустомелять кожний день одно,
Як вже сьогодні ніби роблять нам добро.
Вони її бояться, це той що кожен з них злочинець і крадій.
З неправдою доводилося їй щомить тримати бій.
Шулікою кидалися на неї лиходій і «маздиґан»,
як на війні щоденно йшла, не просто в бій, а на «таран».
Та кожний раз в нерівності перемагала й виживала,
І цим вона їх дуже налякала.
Вони тремтіли і кричали: «ну пре!!! Як танк!!! Що з цим робити?
Не тільки красти не дає, не можна жити,
Бо неможливо чорнії діла свої робити»,
Нараду скликали і зговорились.
Напали зграєю і обступили,
Маленьку крихітку вже силоміць схопили,
За товсті мури, за  ґрати посадили.
А ми кричали їй: тримайся! не здавайся!
Тобі незриму силу посилаєм через мури.
Ти донька України, видержи тортури!
Не схиб, стань ще сильнішою, мужайся!
Ти нам потрібна, бо роботи є багато:
Перемогти страшную ГІДРУ цю пархату!
Сидить під оболонкою ОЛІГАРХАТУ -
Корупція і мафія та гідрочка зоветься,
Розбещено поводиться. А робить все, що заманеться:
Все те що не просили, накази не давали,
Бо не прийнятнеє воно і все на  шкоду!
Та марне! Не чують, не бачать і знати не знали
Ні опозицій, ні пропозицій, ні волі народу.
Так розрослась ця гідра, що вже голів багато має.
І кожна голова п’є кров з нас і кусає,
Страшні закони кожний день приймає
На винищення українців і самостійної держави!
Чужі виконує вказівки, а ми на неї, поки, не маємо управи.
 
Ти ж бачиш, щохвилини українці вимирають,
А як живі ще, то швидко від’їжджають.
Як треба ДОПЕКТИ вже українця, як дістати?
Щоб рідну неньку покидати!!!
І на чужій землі те щастячко шукати.
А не знайти те щастя, то хоч би вижити, не вимирати.
То що ж це, людоньки, ми будемо мовчати?
Отак спокійно мучитись, вмирати?
ТО Ж ВСАНЬМО і скажімо, хай гідра знає:
Хто яму для когось копає, той сам у неї  попадає!!!
 
Спасатися самі не зможемо, де вихід, де?
Кмітлива і розумна такії рішення знайде,
Бо ніби БОГ її веде.
На тебе всю надію маємо.
Та як звільнить тебе – себе питаємо?
Казала Кужель: «Як могла б, то викрала»,
ну що ж робити?
Придумати б скоріше бажано,
А поки, як було сказано,
«Єднаймося, тримаймося, бо треба жити!»
Так, гартувалась сталь у Шепетівці,
Тому ми сильні, дужі!
Бо все що коїться, ми не байдужі!
Душа болить, хоч в Липогірці, хоч в Шепетівці
За Україну – у всіх, хто патріоти, хто просто люди-українці.
 
Студент2