Ти знаєш, мови кращої нема, ніж українська мова.
Прислухайся до звуків. Ти подих затаїв? -
Це ж музика, це переливи шелесту гаїв,
Цвірінькання  пташок, дзвіночок лагідного слова,
Тож мови кращої нема, як українська мова.
 
Я інші мови поважаю,
Але якось інакше їх сприймаю.
Та це ж природньо, бо «своє» - ти серцем розумієш,
Душею відчуваєш, що ж подієш?
 
Я мови інші чула, то так у них (мені в уяві це здається)
Щось замість слова бовкає, та по залізу ріже і скрегоче,
Чи гуркає, мов в жорнах, чи хлище батогом і б’ється,
То клацає, як звір зубами, неначе з’їсти тебе хоче.
 
А наша – річечкою тихою тече,
Та гріє душу, не пече.
Пройме наскрізь і згладить - не завадить.
Часом, дзюркоче і бринить,
Як в струнах тих чудних.
Як неспокійне серденько бува твоє –
Тоді ніби шепоче щось пророче,
І лагідними дотиками звуків чарівних
Здається, лікувати хоче.
 
Тож не даремно в хорошії часи і в час буремний,
Казали: є така країна, що має назву  УКРАЇНА,
Що в неї є співуча мова – «СОЛОВ’ЇНА»,
Бо так Тарас, коли оспівував її,
То влучно солов’їною назвав.
А він не простачок якийсь тобі,
А геній,
Тож дуже добре знав, що він казав!
Кісінія  13.03.2012г
 

P.S.
Вкраїнська мова – солов’їна,
Як в кожній нації, своя.
Мета в нове у нас єдина,
Бо ми єдина є сім’я.
(Т.Г. Шевченко)
 
Зустрітись хочу з Ліною Костенко,
Про це я мрію вже давненько.
І не для того, щоб вона мене хвалила,
Бо нема за що, я адекватна, всьому ціну знаю.
А для того, щоб особисто їй сказати: «Ліночка Костенко,
Я кланяюся вам і дякую добренько,
За те, що щирість ваша так в мені натхнення пробудила,
Аж стрепенулася душа моя - тепер свою я пісню маю,
І нині я сама її, як вмію, так і співаю.»