На Слобожанщині достигли черешні. Чи знайдеться хтось, кому не відомо, що смак цих черешень не йде ні в яке пориівняння із забороненим смаком покровських черешень з колгоспного саду сторічної давнини. Стеріг сад хитрющий дід Кирик. Ми вповзали в сад за черешнями вночі по пластунські, як розвідники ірокезів, а розбігалися прудкими зайцями врізнобіч, перечіпаючись через ноги свої і товаришів. Падали, завмирали  від жаху, що це сам всюдисущий дід підставив підніжку, і за мить із темряви з"явиться його рука та схопить за шкірку. Посвистуючи, сміялася над нами сіль із дідової рушниці.
Бойові загони ірокезів атакували сад одночасно з різних боків, але дід Кирик встигав нагнати страху на всіх стратегічних напрямках і обертав на ганьбу наші бліцкріги.
Ми одягали материнські спідниці і хустки, щоб дід прийняв нас за мирне сільське населення. Пелени  доводилося підсмикувати руками, щоб не хапали за них бур"яни, коли доводилося з кількома жменями черешні за пазухою давати драпака до ближнього вітропору. Завмерши на самій верхівці клена (не приведи Бог з переляку видряпатися на колючу гледичію), молили Бога і всіх святих, щоб діда пронесло мимо. Дід, як тренований мисливський пес, зупинявся саме під тим деревом, мимо якого мали його пронести всі святі, задирав голову і починав збиткуватися, називаючи імена мирного сільського населення, яке займалося  мімікрією серед гілок і листя..
Вирубано сади, немає кому передати нажиту мудрість - грабувати сад треба о четвертій ранку, коли натомлений біготнею за покровськими ірокезами дід міцно спить. Головне не дуже гучно співати переможну ірокезьку пісню, щоб його не розбудити.
 
Було щось містичне в тому, що дідова хата стояла на краю села, неподалік від того самого чамура, де виходить на поверхню п"ята з одинадцяти координат (можливо сьома -  все залежить від того, у чиєму дворі знаходиться точка відліку), утворених з первинного інстантону квантовою гравітацією. Людству пощастило, що просторова квантова бубльбашка надималася вглиб покровського чамура і не мала руйнівного впливу на розвиток древньої цивілізації.
Черешневі байки лише привід, щоб повести серйозну розмову про історію покровської цивілізації. Тільки невігласи надимають щоки, вважаючи себе її вінцем. Спустіться на землю - тут вже завершили свої еволюційні цикли чотири раси. Наше шастя, що ми не потрапили на землю в перший завиток спіралі. Не хочу нікого образити, але, шановні аморфні драглі першої раси, якими б ви не були розумними, безмовними і шляхетними, краще зовсім не бути, ніж уподобитися драглям.
Еволюціонуючі драглі ущільнилися до подоби мармеладу і почали отруювати собі життя телепатичним спілкуванням. Зателепатили себе до того, що з кожної мармеладини утворилася триєдина структури - Чоловік, Жінка і щось середнє, тобто Ні те, ні се.
Третій еволюційний виток спіралі розділив мармеладних Чоловіка, Жінку і Ні те, ні се, перетворивши їх у звіроподібні істоти, здатні схрещуватися між собою і з різними тваринами та давати повноцінне потомство. Розселилися вони по всій землі, і прокинулися дух і .свідомості у їхньому звіриному втіленні, і назвалися вони лемурійцямиі.
Присутні тут поважні вчені неодмінно зажадають серйозних підтверджень сказаному. Моя відповідь - телепатична частота 3 Гц, еволюцією керує ряд Фібоначчі з асимптотичною границею у сузір"ї Оріон.
 
Особливості квантово-гравітаційної структури чамура зробили можливими матеріалізацію представників еволюційного минулого і їхнє спілкування з еволюціонуючим теперішнім. Лемурійська раса мусила дбати про те, щоб тілесна реалізація духовної сутності не потрапляла в халепу. Завітайте на розірвану греблю біля догмарівського чамура. Зверніть увагу на величезну кількість нороподібних космічних утворень на її поверхні. Це колонія представників третьої раси - ховрашків. Не сидиться лемурійцям у п!ятивимірному одинадцятикоординатному просторі. Згадують вони буття їхньої колись процвітаючої ховрашкової цивілізації, прориваються через простір і час у наше буття.
Мій обов"язок зробити посильний внесок у дослідження ховрашкової цивіліхзації, яка бере свій початок на берегах Сірогозької балки біля догмарівського чамура .Топологічна лінгвістика виводить походження терміну ховрашок від двох слів - слов"янського кореня хов- , тобто хованка, і сленгового кореня рашок- (можливо, ряшок-). На сьогодні має місце поділ лінгвістів на дві групи (білінгвістичний поділ) за способом тлумачення цього терміну:
- прихильники тлумачення "Хованка рашок",
- прихильники тлумачення: "Ховайся, рашок".

Спробую систематизувати свої спостереження за зоврашковою цивілізацією в природному ареалі існування, тобто на прорваній греблі догмарівського чамура. З вершини греблі ірокези контролювали подвір"я діда Кирика. Дід - обідати у двір, ірокези - в сад. Немає діда - ховайтеся, ховрашки. Драглистим і мармеладним біля чамура повна безпека - бо нематеріальні. А ось ховрашковим із третьої раси хоч з нірки не показуйся. Древня ховрашкова мудрість твердить - не свисти біля нірки, що має аналог у сучасній українській "не брязкай рицарським забралом".
Ховрашок живе в сухвй затишній нірці неміряної глибини. Він живе сьогоднішнім днем, тому не запасає  збіжжя ні на випадок стихійного лиха, ні на голодну зиму.. Взимку ховрашок спить. Тут і розгадка, чому  йому не потрібні запаси - однак проспить і сніданок, і обід, і вечерю, і трубний глас.
Навесні ховрашок прокидається і починає посвистувати, вдаючи з себе жайворонка у синьому небі. Ці псевдожайворонкові свисти мають ввести в оману якусь милу ховрашиху, яка тільки поселившись у ховрашковій норі  дотямить, що дочекається вона від ховрашка жайворонкових співів та звабливого тріпотіння крильцями, коли рак на греблі свисне. Тішиться надією, що защебечуть і злетять у небо їхні малята. Всяка цивілізація має свої ілюзії...

Небезпека чигає на ховрашка, коли він посвистує біля своєї нірки, або харчується поблизу. Тому ховрашок намагається від порогу далеко не відходити - свиснув і в нірку. Допомагає це доти, доки не зацікавляться ховрашками представники п"ятої раси. Є в них три види антиховрашкової зброї: лопата, вода і капкан.
Проти лопати ховрашки винайшли контрзброю - риють нірки такої глибини, що ховрашкова шкурка не варта зусиль на її лопатне добування. Еволюція не зберегла представників п"ятої раси, які полювали на ховрашків з лопатами.
Проти води ховрашки теж мають контрзброю - товстенькі жопки, здатні герметично заткнути нірку. Зустрічає ховрашок небезпеку жопкою догори. Ховрашкові повітря в нірці вистачить, щоб перечекати, доки воду вберуть в себе сухі стінки нірки, або ворог піде геть, не дочекавшись здобичі. Представники п"ятої раси, які виливають ховрашків з нірок, майже зникли.
Саме капкани поставили цивілізацію ховрашків на межу зникнення. Серце моє оповила туга, коли вперше біля чамура були впіймані в п"ять капканів п"ять ховрашків. Дід Кирик стеріг сад. Ірокези, щоб не нудьгувати, згребли до купи ховрашків з затиснутими у капкани лапками. І почалася битва. Біль у прищемленій лапі був сигналом до відчайдушного спротиву. Але ховрашки вважали ворогами один одного. Як смішно вони кусалися, дряпалися, пищали від болю і люті. Ірокези їх розтягували, щоб не було трупів і не закінчувалася розвага. Завмирали від бойових писків, зойків і брязкоту капканів ховрашки у своїх норах і ненавиділи чужих, з якими у смертельній схватці зчепилися свої.
Століттями найсвітліші ховрашині голови намагаються створити антикапкан і припинити міжховрашкові бої. Дарма...