Можна, звичайно, до дертя в горлі сперечатись про політтехнології. Можна шукати поворотні і реперні точки. Можна аналізувати передвиборчу кампанію з лупою. Можна детально розписувати хто, що, де і коли сказав і в які  месиджі суспільству це вилилось. Можна порівнювати фінансування та організаційні потужності учасників виборів. Можна припускати, згадувати,  вгадувати а, навіть, вигадувати – коли ж остаточно стало ясно, що Віктор Федорович Янукович програв президентські вибори 2004-го року?
 
А можна твердо знати один незаперечний факт.
 
Він прозорий як золотаве вересневе повітря. Він доконаний, як кулястість Землі. Він очевидний, як два по два – чотири. Віктор Федорович програв вибори після зустрічі з яйцем.
 
Саме тоді, 24 вересня 2004-го, «сильний лідер» став «важким тупим предметом».
 
Швидкість руху будь-якої організованої групи міряють за найслабшим членом. Рівень будь-якої політичної системи доцільно також оцінювати по її найслабших представниках. Після того, як Віктора Федоровича знесло з ніг (і з трону) просте куряче яйце, нема жодного сумніву в тому, хто ж є найслабшою ланкою вітчизняної політики і чим є наша вітчизняна політика.  
 
За роки, що пройшли від того «яєчного теракту» можна констатувати, що наш політикум, як в це й не важко вірити, ще деградував. Віктор Федорович не тільки прожував і ковтнув соплі після того, як вийшов з колаптоїдного стану, а й знайшов в собі сили, з гордо піднятою головою, доводити, що він – не всрався. Решта персонажів навіть не варті згадки – програвати тому, хто злетів з копит від яйця – це і є їх рівень.
 
Замість того, щоб щезнути навіки з політичного обрію після ганьби 2004-го, на політичній сцені 2009-го з’явились все ті ж персонажі, що й безславно провалили виборчу кампанію Януковича у 2004-му році. Скажіть, чого можна чекати далі від лузерів, які в найкращих тепличних умовах використання необмежених адмінресурсів, спромоглись, ні, не програти, а бездарно процвиндрити вибори 2004? Цікаво, чи задумувались хоч раз, ті, хто вкладає гроші у Віктора Федоровича та пташенят його гнізда, на кшталт, хоча б, Тігіпка, що цей корм – не в коня?        
 
Але й кандидати з протилежного табору – це взагалі, щось неймовірне! Після п’яти років від розгрому Януковича, знову боротися з ним же! Важко, дуже важко зрозуміти, що ж робив на посаді президента Віктор Андрійович Ющенко? Що робила Юлія Володимирівна Тимошенко?
 
Де здобутки і досягнення, що могли б перевершити мовчазний рейтинг персонажа, контуженого яйцем і в лоб іконою усікновенного? Балаболи прийшли на зміну балаболам і нічого іншого констатувати не доводиться. Тепер уже, без ілюзій, ми можемо обирати собі чергових балаболів, з повним розумінням того, що змін не буде, та вони, зрештою, нам уже нічого й не обіцяють.
 
Еволюція передвиборчих слоганів наочно показує втому суспільства. Ніхто вже не хоче ніяких змін. Всі зрозуміли – нереально. Нереально вимагати змін в людей, які все своє життя поклали на вівтар клептоманії. Це у них не хвороба – це видатна якість, державотворча жилочка така. І уся різниця між кандидатами в президенти зразка 2009-го року полягає в яйцях: хтось від них постраждав, а хтось їх не має.
 
І все-таки, тоді, у 2004-му, ми остаточно зрозуміли, що король не тільки голий, а й сцикливий та дурний. Це розуміння, нажаль, переросло в певність, що король таким і має бути. І сцикливі, голі та дурні королі правлять нами і далі з повною певністю в тому, що так і буде.
 
А нам залишається чекати, коли чергова маленька дрібничка, щось на кшталт яйця, розіб’є чийсь дурнуватий образ, щоб ще очевидніше, до болю, до відчуття невтримного  сорому, який притаманний тільки чесним людям, уявнити його струхлявілу суть. І коли нема надії на людей, залишається сподіватись на яйця – з них і мусить народитися щось нове.
 
Слава яйцям!