Теплий весняний вечір. В далині прогуркотів трамвай і тільки хвилин через двадцять він знову дасть про себе знати, бо неділя. Тепер тільки поодинокі машини, зрідка, порушуватимуть той спокій теплого, лінивого, весняного вечора. Вечора перед понеділком, початком тижня, що принесе нові турботи і радості, хвороби і сподівання, і, звичайно, сум по вихідних…
    На цю пару не можна було не звернути увагу. Вони були у тому загадковому віці… одним словом п’ятдесятирічні можуть виглядати старшими, в той час як їм могло бути і за вісімдесят.
    Вона, звично, трималася за його, колись міцну, руку і вони обережно обходили калюжі та вивернуту плитку тротуару, “старанно” покладеною “майстрами” в кінці місяця на зекономлених матеріалах. Після кожної перепони вони дивилися одне одному в очі і тихо раділи подоланню чергових труднощів на їхньому життєвому шляху, що тягнувся вже не один десяток років.
    В цю, в цілому ідилічну, картину раптово увірвався дисонуючий фактор у вигляді невеличкого гурту гамірливих “чогось”. Дітьми їх можна було назвати із застереженням. За віком – звичайно діти, а от за сигаретами, пляшкою пива, “крутим” матом і гомеричним, вульгарним сміхом… із застереженням.
    “Дітки” байдуже, мов порожнє місце, обішли пристарілу пару і вже майже зайшли за ріг, як одному з них вкрай закортіло пожартувати. Він запалив петарду і навісом кинув її під ноги старим…
    Воно ще й жити не почало, а вже пішло світом проклятим. Старенька не могла втримати холодіючої руки свого супутника життя, не могла і присісти поруч, бо вже багато років саме він допомагав їй підводитися навіть зі стільця не говорячи вже про крісло, чи диван. Вона кілька хвилин стояла, заливаючись слізьми, раз-по-раз тихо питаючі: “За що?”
    “ … а дидок тока бряк на сраку… Прикольна, бля…” – гомеричний, вульгарний сміх поступово затихав за рогом…
    Ніхто мені не підкаже звідки беруться такі недоумки? Можливо хтось знає того дебіла, що першим став влаштовувати феєрверки під вікнами пологових будинків де є відділення для дуже хворих дітей, та й часто поруч із іншими стаціонарами, в котрих, можливо за багато діб, вдалося заснути тяжкохворому…? А чи не скажете чиї діти стали цьому наслідувати підбадьорюючі себе гаслом – “А насрати, в мене радість!”?
    Очевидно ви здогадуєтеся, якими словами проводжають таких “щасливців” ті, кому так і не вдалося заснути, чи заколисати дитину.
    Багато хто вважає, що прокльони це лише сварливе висловлювання і пропустивши їх повз вуха, як, скажімо матірщину, ви не зазнаєте ніяких наслідків? Це не так! Мені, свого часу, була “влаштована екскурсія” в ті місця куди ми потрапляємо по закінченню земного шляху і можете повірити на слово – за проклятою людиною тягнуться прокляте життя, справи, інколи нащадки. І це не віщує нічого доброго для вашої душі. Бійтеся бути проклятими, хоч в реалі, хоч у віртуалі.
    Про те, як ми живемо з проклятою владою я розповідати не буду, ви і так все добре знаєте.
    Сподіваюсь не треба пояснювати, звідки беруться “партії регіонів” і їхній “електорат”? Тільки не думайте шлунком. Там думки не затримуються. Взагалі-то, ви знаєте чим шлунок закінчується.