Не проганяти, не обмежувати і не винищувати зло з його загрозливої маси (ні навіть викривати його)
Але примножувати, об'єднувати, довершувати, розповсюджувати - і прославляти безсмертя і добро.
                                                         (Уолт Уїтмен)
 

Кує зозуля у гаю. Подумки: "Зозулько, зозулько, скільки мені жити?".  "Ку-ку!" - і змовкає. Подумки: "Чому так мало? Не може бути! Чи може?" Знову закувала. Вже вголос: "Зозулько, зозулько, скільки мені жити?"  Відповідає: "Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!.." Веду лік: "П"ять... десять... п"ятнадцять... двадцять..."  Коли літа перевалюють за сотню, починаю сумніватися, чи то мій рядок у своїй Книзі життя зачитує зозуля.  А вона аж до вечірньої зорі щедро відміряє роки.
Наступного дня повторюю спробу зазирнути  у зозулину Книгу. Знову заводить вона свій нескінченний лік, обіцяючи моїм квітковим грядкам безсмертя під пекучим сонцем. Враз віддалік роздається насмішкуватий регіт зозулькиного залицяльника: " У-ху-ху! Хо-хо-хо! Ха-ха-ха!"  Ще кілька "Ку-ку" і зашарілася, змовкла. Запитань до зозульки більше не маю, розумію -  вже їй не до людей.
Гримить  солов"їно - зябликово - жайворонковий оркестр. Сьогодні вперше додає довершеності травневій симфонії соло на флейті іволги - тільки-но прилетіла. Квітучий травень, пташині співи нагадують, що наближається день народження великого Уолта Уїтмена:
      
Хор пташиний, дзвени в моїй пісні про радість пори
як бузок розквіта (в моїй пам'яті знову і знову).
Про народження літа найкращі слова підбери,
Як про квіти ведуть травень з квітнем неспішні розмови
 
(так на березі моря захоплено мушлями граються  діти).
Як повітря п'янить, як  клубами парує земля навесні!
Кораблем під вітрилом у синьому небі летіти б,
Вбравши в себе ці барви, ці звуки, ці трави, ці бризки роси.
 
Незатійливу пісню свою горобець цвірінчить,
Стогнуть жаби в ставках, в небі линуть стрижі, наче стріли,
Роззолочений дятел вистукує дріб, вода мерехтить,
І виблискує риба в озерах у іскрах веселих.
 
Він народився 31 травня 1819 року. Я дякую життю, що в найгіршу його пору до мене потрапила книга, з якої доброзичливим голосом заговорив Друг. Я не буду переповідати його біографію краще від мене це зробив його палкий шанувальник К.І.Чуковський (К.И.Чуковский "Мой Уитмен" http://lib.rus.ec/b/132272/read). Я не можу похвалитися  перекладами - читаю його верлібри, а губи вслід мимоволі проказують не американського, українського Уолта Уїтмена.
Для мене травень - місяць, у якому народився великий американський поет. Для нього травень  - місяць, коли був похований великий американський президент. Цими рядками починається його цикл "Пам'яті президента Лінкольна":
 
Коли у дворі біля дому розквітне бузок навесні,
На західнім небі вечірня зоря  спалахне наді мною.
Я плачу, бо завжди з весною приходять до мене ці троє:
Квітучий бузок, вечірня зоря, думки про нього сумні.
 
Перспектива скасування рабства після перемоги Лінкольна на президентських виборах у 1860 році спричинила розкол країни. Одинадцять південних штатів заявили про створення Конфедеративних Штатів Америки. Громадянська війна 1861 - 1865 років між Північчю і Півднем (Уїтмен пройшов її санітаром при лазареті республіканців), перемога Півночі і об'єднання країни. 11 квітня 1865 року Лінкольн оголосив про надання неграм виборчих прав, а вже 14 квітня під час вистави у театрі він був смертельно поранений актором-конфедератом, який після цього проголосив зі сцени: "Смерть тирану!".
 
Принципи демократії, до творення  яких доклав руку цей "тиран", стали основою формування  громадянського суспільства і держави, якою зараз пишаються її громадяни.
 
Кожної весни зачитуюся Уїтменовими верлібрами - під пташиний щебет серед квітучих пагорбів. Але цієї весни думки зачепилися за його прозу, вразили паралелі в історії США і України: відсутність інтелектуальної еліти і політичної традиції, різнобарвний етнічний склад, рабство і работоргівля в основі економіки, розкол суспільства на Північ і Південь за напрямками економічного розвитку і ставленням до рабства.
Ось як описує Уїтмен американське суспільство: "Зі всіх вікон, зі всіх дверей на мене безсоромно дивилися дикі  личини розбрату і рабства., скрізь я бачив, як мерзотники і злодії або влаштовували інших на всілякі державні посади, або займали ці посади самі. Північ не менш  порочна, ніж Південь. Із сотні чиновників, які служать у федеральних установах чи в установах якогось штату чи міста, не було жодного, якого б справді обрали волею зацікавлених осіб, волею самого народу. Всі були нав"язані народові великими і маленькими фракціями політиканів, за допомогою недостойних махінацій і підкуплених виборців; заслуги і гідність тут не цінилися ніскільки. Скрізь я бачив, як мільйони міцних і сміливих фермерів та ремісників перетворюються у безпорадну гнучку тростину в руках порівняно малочисельної кучки політиканів. Скрізь, скрізь бачив я одну й ту ж тривожну картину - як партії захоплюють владу в державі і з відкритою безсоромністю користуються нею для корисливих партійних цілей"
 
"Ніколи ще серця не були настільки спустошені, як зараз тут у нас, у Сполучених Штатах. Здається, істинна віра зовсім залишила нас. Немає віри в основні принципи нашої країни (незважаючи на гарячковий запал і дрібнодраматичний вереск), немає віри навіть у людство".
 
"Жахливе видовище! Ми живемо в атмосфері лицемірства. Чоловіки не довіряють жінкам, жінки не довіряють чоловікам. В літературі панує зневажлива іронія. Мета всіх літераторів - знайти об"єкт  для насмішок. Незліченна кількість сект, церков, і т.д., найпохмуріші привиди зо всіх, що я знаю, привласнили собі назву релігії. Розмови - суцільні теревені, зубоскальство. Брехливість - мати всіх фальшивих вчинків - дала незліченне потомство". ("Демократичні далі", 1871 р.)
 
Погодьтеся, слово в слово це можна повторити для характеристики сучасної української дійсності, хіба що про не узаконене  рабство ми можемо до певної міри говорити лише у переносному значенні. Хтось скаже, що ми відстали від США на 150 років, я ж скажу, що кожна нація при творенні своєї держави долає одні і ті ж проблеми. Найнедосконаліша демократія краща від тиранії, бо вона дає свободу людині бути собою, вчить творити своє життя власноруч, відповідати за свої помилки, одержувати винагороду за свою працю.
Мій світлий оптимізм і віру в майбутнє вже кілька десятиліть підтримує впевненість Поета у майбутнє його країни.  
 
Зараз повен життя, відчутний, видимий,
Я сорокарічний, на вісімдесят третьому році цих Штатів,
Людині, через століття - через будь-яку кількість століть від нашого часу
Тобі, ще не народженому, шлю ці рядки, вони шукають тебе.
Коли ти прочитаєш їх, я - раніше видимий - буду невидимим,
Зараз вже ти - відчутний, видимий, розуміючий мої вірші, - шукаєш мене,
Ти мрієш про радість, якби я міг бути з тобою, міг стати твоїм товаришем,
Хай буде так, ніби я тут з тобою. (І не будь занадто впевнений, що мене з тобою немає).