Мій поїзд під’їхав до Києва з боку Дарниці. Перше, що впало в око – величезна кількість новобудов. І, звичайно, об’яв щодо продажу там житла. Всього-навсього 7650 (8000, 8800, 9000) гривень – і ваші мрії, мовляв, збудуться. Звісно, подумав я, «продається» - зовсім не тотожне «купується».  Але пізніше, я дістався місця відрядження на вулиці Щорса,  і побачив там кілька таких собі нових сирітських хатинок поверхів на 25, причому, ввечері темних вікон там майже не було.
Далі, щоденно до з 9ї  до 17ї години, до моєї голови впихували всякі тонкощі щодо хитрих мов програмування, компіляторів, адміністрування «Галактики» и іншого. Тому, сил залишалось тільки дістатись до Хрещатика, випити кухоль пива, трохи прогулятись, і повернутись до готелю. Але дещо я, все-таки, побачив.
 
Наприклад, народ в центрі не особливо переймається політикою, відпочиває, вільно тратить гроші. І при всіх спробах привернути до себе увагу, міні-Юля-майдан практично непомітний, і людей там дуже небагато( підозрюю, що коли почнеться літо, стане ще менше). Як на мене, факт дуже показовий – в 2004 році через несправедливість на вулиці вийшли тисячі. А в 2012-му – одиниці. Видать, народ не вважає це несправедливістю.
 
Потішила вулична реклама – яка відсотків з 20 складається з бігмордів Королевської. Наступна за моїм рейтингом реклама хлопця або дівчини з  одним оком заплющеним, другим – широко розкритим і з пляшкою в ньому. Чомусь одразу згадався Мрачный 
Апофеозом стала соціальна реклама, де вказані телефони, куди дзвонити з приводу чиновницького свавілля і корупції…
 
Тролейбус, яким я їздив, зупинявся біля станції метро «Палац спорту», тому до Хрещатика треба було трохи пройти пішки. По дорозі, протягом приблизно 5 хвилин, я побачив чотири такі собі авто-салончики з назвами  “Ferrari”, “Mercedes”, “Porsche” і “Infinity”. Дуже показово для бідної держави в часи економічної кризи і політичної невизначеності. І автівки звідти їздили вулицями Києва в кількостях помітних.  Тобто, криза – вона десь там, а в Києві – все в порядку. Особливо цікаво виглядають околиці  Хрещатика (і не тільки), просто забиті величезною кількістю новеньких іномарок, причому, таке враження, що кияни влаштували змагання на самий великий позашляховик – приблизно кожна четверта- п’ята машина – здоровецький джип з такими колесами, що  можна проїхати будь-яким болотом. Окремий розділ змагань – державні номери. Всякі там «0001» або «8888», видать, уже мало кого дивують, тому люди придумують щось незвичне – більш за все мені сподобався номер  «НЛО 7».
 
В останній день залишилось трохи більше часу, і я вирішив подивитись, що там зробили з Києво-Печерською Лаврою. Неприємно вразила ринковизація святого місця – вхід 25 гривень, екскурсія 375 гривень, таблички в церквах «фотозйомка 50 гривень, відео зйомка  150 гривень». Вразила також кількість крамниць на території Лаври. По території швендяють на автівках якісь кадри, що до церкви відношення не мають. Якісь дівиці підкотили просто до митрополії . Якийсь ще бундюк у рясі теж розсікав на Мерседесі. А у дворі митрополії стоїть Toyota Land Cruiser.
 
Дехто може закинути мені, що я рахую чужі гроші, або щось подібне – в жодному випадку це не так. Мене в оновленому Києві зачепила загальна тенденція до переводу всього у грошовий еквівалент. Тому, продажність і зажерливість депутатів і чиновників (а також знижена політична активність людей пересічних ) не є чимось надзвичайним – це просто інтуїтивне слідування тенденції.