пароль
помнить
uk [ru]

Трактат про щастя


Трактат про щастя
                                                                   Якби всі мали по чотири яблука
                                                                   якби всі були дужі мов коні
                                                                   якби всі були однаково безборонні кохаючи
                                                                   якби кожен мав те ж саме
                                                                   ніхто нікому не був би потрібен

                                                                   (Ян Твардовський "Справедливість")
 
Магазини “Монарх” – це різноманітні моделі взуття, які легко і ефективно поєднують в собі модні елементи, елегантний силует і необмежений політ фантазії художника. “Монарх” чекає Вас. Приїздіть трамваєм до зупинки “Провулок Короленка” або на метро до зупинки “Площа Конституції” і відпустіть свою черевичну фантазію в політ  на просторах Вашого гаманця.
Мою нечеревичну фантазію колисає яскраве весняне сонечко, миролюбний гомін розімлілих від тепла пасажирів і трамвай п’ятої марки. Пінисте цвітіння абрикосів і поодинокі золотисті-жовті кущі форзиції милують очі і наповнюють душу щастям.
 
З відкритої книги промовляє Ламетрі :“Наші органи сприйнятливі до почуття, або до його  відомої модифікації, яка нам подобається і робить життя приємним. Якщо враження від цього почуття коротке, ми відчуваємо задоволення; якщо воно триваліше – насолоду; якщо воно постійне – щастя. Але у всіх випадках ми маємо одне й те ж відчуття, яке відрізняється тільки тривалістю і ступенем інтенсивності; я додам останнє слово, так як немає прекраснішого блага, ніж велика насолода любові. Чим триваліше, п’янкіше і ніжніше це почуття, чим менше воно порушується і бентежиться, тим глибше відчуття щастя.
Чим воно короткочасніше і менш інтенсивне, тим більше воно належить до розряду задоволень.
В залежності від його тривалості і незмінності це відчуття далі або ближче до щастя.
Чим більш неспокійна, схвильована і збентежена душа, тим далі втікає від неї щастя.

(“Анти-Сенека або роздуми про щастя”)
 
Враз щось порушує щасливу гармонію всесвіту. Вдивляюся в заліплене рекламою трамвайне вікно. На низькому зовнішньому підвіконні сяючої найелегантнішим взуттям віконної вітрини сидять двоє обідраних бомжів – Він і Вона. Контрастують з блискучою вітриною скинуті з немитих босих ніг і поставлені поруч розшнуровані, розтоптані, перекособочені дві пари ботинок (бармаків, гондурасів чи кому як ще заманеться назвати цю подобу взуття). Він обіймає її за плечі, вдивляється в її очі, щось розповідає. На їхніх розніжених вифарбованих недавніми морозами (а може й шкідливими звичками) фіолетових обличчях цвітуть щасливі посмішки.
 
В міських кам’яних джунглях поряд із нашим цивілізованим світом існує паралельний світ. В ньому люди не мають дому, роботи, засобів для існування. Вони були народжені в наших пологових будинках, вчилися з нами в школах і вузах, працювали поруч з нами на підприємствах, були одружені з нашими жінками і чоловіками, любили своїх дітей, які залишилися у нашому світі. Вони живуть за своїми, справедливішими від наших, законами: ділять територію, на якій ревізують наші сміттєві баки і збирають наші порожні пляшки, невеликими групами вночі гріються біля розпалених багать, допомагають одне одному виживати у міру своїх сил і можливостей. Ми помічаємо їх лише тоді, коли вони причиняють нам незручність, заповнивши наші трамваї чи тролейбуси запахами свого світу.
Пам’ятаєте скорбний лік ЛЮДЕЙ, загиблих в Україні від недавніх морозів? 112 (чи 135?) замерзлих тодішній Міністр охорони здоров’я О.Аніщенко пояснив добре працюючою статистикою!
Називають цифри, а я згадую імена тих із них, з ким доля зводила на перехрестях доль – чи жива? чи живий?
 
“... щастя існує як для невігласів і злидарів, так і для учених та багатих; воно існує для всіх прошарків – і що значно важливіше і, звичайно, обурить заражені і упереджені уми – як для поганих, так і для хороших людей”  
(“Анти-Сенека або роздуми про щастя”)
 
Років п’ятнадцять тому на Барабашовському ринку харчувалися пара бомжів – Ваня і Люда.  Приходили на заробітки разом, тримаючись за руки. Щось перенести, перевезти – заробіток для них знаходився завжди. А потім купувалася пляшка горілки і закуска, десь удвох за контейнерами заправлялися і, розчервонілі,  знову в похід рядами в пошуках заробітку.  Одного дня вони не прийшли - Ваня помер від інфаркту. Кілька днів Люда на ринку не показувалася. Зрештою голод пригнав – прийшла, пов’язана чорною стрічечкою, пішла рядами, пропонуючи свої послуги вантажника.
Мій роботодавець китаєць Чов Мін перемовився парою фраз зі своїми бізнес-партнерами, розреготалися. Кличе до себе Люду: “Зможеш перенести туди?” Люда радо закивала головою. “Бари, неси”, - показує на тюк курточок з дерматину. Звалила Люда тюк на плечі, похитнулася, але втримала рівновагу – понесла. Регочуть китайці, показують пальцем на Люду своїм друзякам із сусіднього контейнера, щось розповідають, ті теж починають реготати. А Люда тюк на плечі, хитаючись під вагою - вперед, майже бігом – назад. Години три носила тюки під захоплені вигуки і регіт китайців. Закінчила – підійшла за розрахунком. Дає їй Чов Мін три гривні. Люда з лиця спала:
- І все?
- А ти скільки хотіла?
- Я ж пів дня  тюки носила...
- Я за цю роботу дам 3 грн. вантажнику, він за півгодини все перевезе.
- Я ж на собі все носила.
- Купуй візок, будеш на візку возити, - навчає Чов Мін Люду азбуці бізнесу.
Похнюпилася Люда, почвалала геть.
- Ей, іди сюди, - кличе Чов Мін.
Підійшла. Дає їй Чов Мін ще 7 грн. – Люда від щастя засяяла, мов сонечко, не знає, як благодійнику дякувати.
 
“Природа, даючи ...всім людям однакове право на щастя, прив’язує їх всіх до життя і змушує цінувати своє існування”
(“Анти-Сенека або роздуми про щастя”)
 
Валера жебракує з великим шматом картону. На ньому написана історія його життя, яку  він охоче розповідає всім бажаючим слухати. Працював постачальником у відділі кооперації якогось заводу. Повернувся з відрядження на день раніше - поспішав зробити сюрприз коханій дружині.  Дружину сюрпризами в цей час тішив інший. Після бурхливого з’ясування  трикутних правових претензій на виклик прибув наряд міліції. Було складено акт про нанесення чоловіком тілесних травм дружині. У суді коханець виступив свідком кримінального діяння. Одержав Валера 2 роки позбавлення волі. Коли відбув покарання – житла немає, його місце біля дружини зайняв коханець. І пішов по колу: немає роботи – немає прописки, немає прописки – немає роботи. Живе Валера на ринку. Щодня ходить рядами зі своїм життєписом у надії, що хтось проникнеться співчуття і допоможе відновити справедливість.
 
“Розум  і знання частіше за все зайві для щастя, а іноді, навіть убивчі для нього; вони – зайві зовнішні прикраси, без яких душа може обійтися; і мені здається, більшість людей зневажає їх  і нехтує ними, ніскільки не засмучуючись своїми почуттями, такі люди не мучать себе стомливим ремеслом думки.”
(“Анти-Сенека або роздуми про щастя”)
 
Кандидат фізичних наук Діма понад усе був закоханий у ядерну фізику і мав щастя працювати науковим співробітником у фізико-технічному інституті на П’ятихатках. Під час тривалих експериментів по кілька діб не виходив зі свого наукового бункера – нікому не міг довірити наглядати за надвідповідальними процесами. Коли за служіння науці перестали платити, нічні чергування, набутий псоріаз і побутові негаразди стали причиною розлучення. Самостійно жити ні в радянському, ні в незалежному світі  він виявився нездатним. Однокімнатну квартиру, яка дісталася йому після розлучення, продав, щоб було з чого харчуватися. Ночував у підвалах. Коли гроші закінчилися і голод став нестерпним, пішов вішатися у парк Горького. Порятували і взяли до себе бомжі, які проживали в цьому районі. Через кілька років вільного від суспільства життя  розбитий інсультом, прийшов до колишньої дружини запитати, чи не відмовить вона йому у тарілці супу раз на день і куточку для ночівлі. Не відмовила. Прожив біля неї ще рік – помер.
 
У грудні 2007 року з підвалу будинку №1 по вулиці Леніна о другій годині ночі виносили трупи бомжів. Перед цим на будинку кілька днів висіли об’яви “ Бережіть домашніх тварин. Будемо труїти пацюків”. Мешканці відреагували на винос трупів з розумінням: “Добкін чистить місто”.
 
Зараз до Євро-2012 харківська влада заходилася нищити бродячих тварин, щоб не псували європейцям враження від нашого європейського міста. Звичайно, для європейської втіхи матиме Харків притулок для бездомних тварин і чотирилапих квартирантів для цього притулку.
А що буде з бездомними людьми? Чи не полюють вже зараз за ними гицелі?
Хто повинен  нам сказати, що найвища цінність у світі – це Людина. Не тільки та, з якої ми маємо зиск, а й та, яка потребує нашої допомоги.
Які обіцянки, які лозунги хочу я побачити у передвиборчих програмах? Ніякі! Все, що можна сказати, вже було сказано. Я  з тими, хто щось робить і робитиме для людини, яка пишеться з маленької літери.
© Петрович [23.04.2012] | Просмотров: 2555

2 3 4 5
 Рейтинг: 47.3/45

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Войти или зарегистрироваться



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Забыл пароль :: Регистрация
пароль
помнить