Спочатку прокидаєшься від стрекотіння й гудіння ламп денного світла, а вже потім оте остогидле "Рота падьйом!" ...
 
Так було й 26 квітня, підняли нас по тривозі чи то пізньої ночі, чи ранього ранку, зараз вже й не скажу, давно це було, і не всі деталі пам"ять зберегла, але образи зостались достатньо яскраві - ми в машинах на плацу, ніхто нічого толком не знає, але вже доходять слухи що вибухнула якась АЕС, методом тику приходимо до думки що це Чорнобильська, до Києва вона найближче.
Наш полк майже в повному сладі в той же день передислокувався в район ЧАЕС, виключенням стала наша 2 рота, потрібно було комусь заступити в караул - заступили, службу в караулі несли 2 доби, не було ким змінити, як на мене безпрецендентний як для мирного часу випадок, але для совдепа явище звичайне, все що виходить за рамки усталеного, в Союзі як правило викликало бардак і нєразбєріху.
 
Взагалі наша рота стала такою собі, вибачте за слово затичкою, то в караул, то замість 4 спецроти на 1 травня на охорону трибуни з вождями, до речі хто не знав - на 1 травня між проїзжою частиною Хрещатика і урядовою трибуною, на останньому так би мовити рубежі, а якщо точніше, то на вході станції метро "Хрещатик" завжди знаходилась рота солдат, до речі з бойовими патронами в автоматах, з не чітко сформульованими задачами, власне 1 травня 1986 року це була моя рота, все що ми знали, це те що по команді ми мали стати ланцюжком між трибуною і Хрещатиком, уявіть що або провокатори, або просто громадяни які вирішили піднести квіти керівництву, раптом почали б рухатись до трибун, ми вибігли б якраз в самій їх гущі, стрільба була б точно, хоч би й через невизначенність та розгубленність.
 
2 травня поїхали й ми, спочатку приїхали в якийсь ліс, вдягли протигази, ну нас вистачило хіба що на пару годин, потім ці протигази всі познімали нахрєн, до речі респіратори в тих умовах були більш ефективними, та їх у нас просто не було, та й взагалі ні про який захист мова взагалі не йшла, і це вже за 5 днів після аварії! Один раз правда дали щось попити, таку собі терпку на смак водичку грам по 20, так розумію це був якийсь йодоміский препарат, а може й ні, не знаю.
 
Довго в тому лісі ми не були, чи то стався черговий викид на станції, чи то вітер почав нести до нас пил, одним словом ми зірвались з місця й переїхали в інший ліс, теж в Зоні...
 
Якщо тема цікава, то постараюсь писати й далі, а ще щоб це було схоже на ІМХО винесу дещо на обговорення, отже:
 
Стверджую що людей в зону нагнали стільки, що не знали навіть як їх задіяти, спрацював совдеповський інстинкт - закидати ворога (радіацію, не дибіли?) тілами, та якби не горбачовська пєрєстройка, то можливо й 30-кілометрової зони не було б.
 
Ну і для розрядки - чи потрібно 18-річних дітей кожного ранку підіймати по "45-сєкунд падьйом", мабуть кожного дня зі стану повного спокою до різкого підьйому підійматись таки шкідливо, тим більше що в разі війни не ці секунди все вирішуватимуть, а подальша організація, але ж що буде далі ми всі знаємо, це і вєроломноє нападєніє, та й той же Чорнобиль показав що більше чим на 45-секундний підйом армія наша, вірніше її генералітет, не здатні.