"До початку служби просто біля вівтаря поставили шість стільців для депутатів. Одна з літніх парафіянок попросила дозволу присісти, однак жінці відмовили."
 
Це історія не про гординю депутатів, як скаже дехто. Це історія про те, що в нашій безбожній країні войовничого матеріалізму тільки авторитетні люди, такі, як депутати, вміють добитися елементарного людського ставлення до себе.
 
Мені подобаються храми, де можна сісти на лаву, подивитися навколо і послухати богослужіння.
 
Такі храми - справжній дім Бога, гостинного, як і личить доброму господарю. Бог має бути зразком досконалості для людей.
 
На ногах людина має рухатись. Це природно. Довго стояти на місці - неприродно.
 
Храм без лав ідеальний для туризму: пройдешся по ньому, сприймеш зображені та вимурувані ідеї - прекрасний та зручний релігійний обряд. Потім на дворі краще розумієш зміст найдосконалішої ікони: сонця в небі...
 
Стояти на місці годинами в храмі без лав - значить принижувати Бога та власну душу. Бо це приписування дурості Богові. Бог не може вимагати від людини дурниць.
 
Хто вважає, що Бог принижує людину, той принижує Бога і людину, а отже, творить зло. (Бож. 20)
 
Інша справа - прийти в гості до Божої вітальні. Присісти, душевно поспілкуватись. Сповідатись.
 
Коли сидиш у храмі й слухаєш мудру проповідь - замислюєшся. Торкаєшся душею Бога.
 
Коли стоїш - думати не хочеться. Через деякий час вся воля спрямовується на те, щоб не впасти.
 
Душі ніби не існує. Бога ніби нема. Є тільки тіло, поставлене у глухий кут неприродною необхідністю стояти, стояти, стояти...
 
Чи це спілкування з Богом? Ні, це перетворення віруючих на матеріалістів. Псевдо-ритуальний застій.
 
Тож якщо у вашій місцевості нема гостинного Божого будинку, запрошуйте Бога додому.
 
Бог не піп - не погребує прийти просто так.
 
Обов'язково прийде, якщо ви зберігли віру.
 
"Душевна спільнота утримується від проведення масових та публічних заходів і здійснює свою діяльність, передусім, через доторки душ, індивідуальні контакти, приватне богослужіння." (Регл. 2.3)