У моєї улюбленої тещі була подруга.
Вона жила сама, в трикімнатній квартирі, а вже доросла донька, з дитиною і чоловіком винаймала житло подалі від мами. Я доволі часто спілкувався з цією жінкою, коли траплялося на свята навідувати тещу.  Там, майже завжди, з того ж приводу опинялася і тітка Валентина. Вона їхала з протилежного кінця міста поздоровити мою тещу, бо дуже цінувала дружбу з нею. Чому ця жінка була так послідовно настирна, що на всі наші сімейні свята їй обов'язково необхідно було бути з нами? Чому саме НА ВСІ?... ЧОМУ ЗАВЖДИ?...  
      А просто це була дуже самотнья людина. Самотня, бо мало хто бажав її товариства. Вона мала дуже складний характер, і терпіти її впертий, гоноровий стиль спілкування ніхто не хотів. Мабуть досвід роботи на керівних посадах добряче вплинув на її підсвідомість. За її зовні люб'язним обходженням відчувалася владна, незламна натура.
ЇЇ думка не терпіла жодних заперечень. Моя тактовна, добра  теща жаліла її, бо окрім неї у Валентини не було майже ніякого спілкування. Отака була в них дружба.
      Нас, із дружиною це дуже дратувало: «Ми, коли не коли, приїздим показати онуків, поспілкуватися з близькими людьми, а натомість завжди одне і те ж. «Тьотя Валя командует парадом».  Вона була присутня завжди, навіть до останньої хвилини прощання з рідними, і навіть більше, бо я підвозив її машиною напівдороги додому, «бо вже пізно, їхать далеко, а транспорт невідомо як ходить». І останні обійми з мамою і  поцілунки онуків були як під мікроскопом. Відкланятися поки ще на дворі видно їй не хотілося, бо ж з нами гарно, і весело, а вдома стіни... Це так зрозуміло! Та проте...
      Страшенно дратувало те, що при ній спілкування отримувало якісь урочисті риси, які зазвичай швидко зникають у колі сім'ї,  коли нема нікого з сторонніх. Навіть перевдягтися по простому, щоб не забруднити святковий одяг, було ніяково, бо там на коліні латка... А сарафан на жінку великуватий.
      Ми з жінкою бунтували, умовляли тещу якось розвести нас в часі, але така традиція не змінювалася багато років, поки одного разу теща по, телефону, під якимось приводом не повідомила подругу, що, мовляв в цей раз її не буде, бо вона їде святкувати до дітей, тобто до нас.  Ми її забрали, і це було справді свято! Між собою подруги  домовилися про зустріч на буднях, і так це всім нам сподобалося, що з тих пір всі свята і дні народження святкуємо у нас і понині. Таким чином Тітка Валентина стала траплятися нам незрівнянно рідше.
     Одного разу, коли я приїхав за тещею - вона здалася мені якоюсь схвильованою. На наші питання вона  розповіла нам, що телефонувала Валя, і наполягала приїхати саме сьогодні, та я вже приїхав машиной, і чекав на тещу на всіх парах, а вдома всі зібралися й чекали тільки її. Домовилися подруги, знов таки, на інший день,  і все б нічого, та тітка Валентина повідомила, що вона хоче міняти квартиру, і це питання в якому вона хотіла б порадитись...   Але ж вони домовилися не тільки про зустріч, а і про те, що вона без подругової поради нічого не буде вчиняти. Бо справа таки ж серйозна, і навіть небезпечна як для одинокої пенсіонерки. Тож заходилися святкувати...
Та в той день теща була дуже схвильована. Ми ж діти, звичайно не переймалися.
      Раніше, до заміжжя, дочка тітки Валентини жила з мамою. Коли вона одружилась, чоловік, поспілкувавшись з майбутньою тещою, не захотів з нею жити ні за які ковріжки.
     Тоді, поживши одна, вона вирішила чомусь не розмінювати майно на дві, чи півтори квартири, забезпечивши доньку житлом, а захотіла вимінявши її на меньшу, скористатися різницею у вартості, а тоді вже, по своїй смерті, залишити все нащадкам.
Як я розумію, вона хотіла покласти гроші на депозит, мати добрячу прибавку до пенсії.
Хто її на це намовив, невідомо. Чи це справедливо, чи розумно, чи адекватно тій, тільки їм відомій життєвій ситуації, я судити не берусь. Сусіди Тітки Валентини розповідали потім, що останнім часом в неї з'явилися якісь нові друзі, молода пара, яка частенько захажувала до неї з пакунками. Здивовані сусіди зателефонували дочці Валентини, і та, приїхавши, і поскандаливши з матір'ю поїхала, забравши документи на право власності на квартиру від лиха подалі...
   Так от...
У визначений строк Валентина до тещі не приїхала. Не відповіла і на телефонні дзвінки.
Тоді теща знайшла десь телефон сусідів, а тоді й дочки, та ніхто нічого про Валентину не знав. Все це зайняло декілька днів...
Схвильована теща поїхала на місце проживання подруги...  За адресою стояли нові двері...
Це було вже ні на що не схоже, і теща пішла у райвідділок...
      Заяву про зникнення міліція від неї не прийняла, мотивуючі тим що вони з подругою не рідня, і бабця, мовляв може бути де завгодно. Наприклад в лікарні, або на селі у якихся родичів. Від дочки десь через тиждень заяву взяли, і почали якісь слідчі дії. Внаслідок розслідування, через не знаю скільки часу, їй було повідомлено, що ця квартира продана, і тут же знов перепродана.
Що в ній прописані нові, законні, власники. Всі документи в порядку, квартира придбана на правових підставах.
Нові мешканці живуть у цій кватирі, і по цей день, якщо не помінялися, а пройшло вже років може з десять. Донька Тітки Валентини цією справою не займається, і ніколи не займалася, бо вони з чоловіком тяжко працюють, щоб утримувати сім'ю. А оскільки ця справа безперспективна, то нема ніякого сенсу витрачати на це час, якого завжди не вистачає навіть на поточні справи. На один тільки винайом квартири їм потрібна кругленька сума кожен місяць, а з того що залишилось треба прогодуватися, і піднімати дітей.
     Донька, яка завжди була «не в стосунках» з матір'ю, з самого дня, коли вона довідалася про зникнення  не вважала за потрібне якось намагатися рятувати може ще живу матір, заява в міліцію це єдиний подвиг, на який вона спромоглася.
     Для міліції, з першого дня ця справа була тільки прикрим подразником, бо підвищувала кількість нерозкритих справ. Більше, крім моєї тещі ця жінка нікому була не потрібна. Кілька разів отримавши відповідь, що «оскільки ви не родичі, то жодних поясненнь, або відповідей Вам не буде», моя улюблена, чуйна, щиросерда теща теж опустила руки.
     Життя триває...
 
P.S......... Якось мені  пальцем показали нотаріуса, який напару з ріелторами займається подібними справами.
Міліція теж в долі, бо оформлює прописку - виписку на підставі фіктивних документів, і як і нотаріус протизаконно проводять дії без беспосередньої участі особи, яка прописує в квартиру, чи виписується сама, чи відчуджує майно.
В співучасті міліції і нотаріусів нема жодних сумнівів ні у кого, навіть у прокуратури, яка завалена заявами про бездіяльність міліції, але мабуть вона - то цим всим і керує. Нитки тягнуться, по владній вертикалі, на саму гору ...
Алеж стаття не про них... Стаття про людяність, та доброзичливі стосунки між людьми...