Вона знову закохалася …Закохалася без тями, як-то кажуть по самі вуха. Вона гадала, що це і є вже, нарешті, її доля. У своїх мріях вона забігла далеко... «Нарешті,- думала вона,- це точно він. Це той, на кого я так чекала...» Як же ця мила дівчина помилялась...
 
Вона вже втомилась шукати його- того єдиного, з ким вона буде щаслива...
Її звали Україна.
Вона пережила багато тяжких романів, але вірила, що колись знайде його.
 
Вона пам’ятала Богдана. Він безмежно кохав її, він готовий був покласти за неї життя. Він врятував її од шляхти. Але... Він зв’язався з московитами... А ті по Богдановій кончині гнобили нашу красуню, як не може вигадати собі найзбоченіший фантазер...
 
Ще вона пам’ятала Михайла. Він був розумний чолов’яга. Але незграба... Він вже ліпше дружив з росіянами. Але Росія раптом закохалась, а радше підкорилась Леніну... Коли ж він нарешті докумекав, що гадські комуняки Україну вбивають, коли заборонив компартію, коли оголосив незалежність УНР, радянські війська були вже під Києвом...
 
Потім був Степан. Певно, він був кращим... Його вбили. Україну терзали знов...
 
Був ще Леонід. Той був хитрюга. І що прикро: теж товаришував з росіянами...
Він робив їй і гарні речі, але погані... погані теж були...

І ось тепер вона щиро покохала його- Віктора. Він виглядав поетом, романтиком. Він боровся з Кучмою, він вдягнув її в помаранчеве, Юля радила: не пропусти його...
 
Вона ще не знала, яким нещасним буде це кохання...