Граблі наш, питомо український, інструмент. Жоден інший так точно не пасує до душі українця. Граблі. Так їх створив невідомий геній, що ніяк – ну ніяк! – ними не можна гребти ВІД себе. Тільки ДО. Отако в руку лягли держалном і – граб, граб, граб! Та все до себе.  А як нічого гребти або лінь, то ми по граблях ходимо. Воно так повелося від прадіда до правнука. Це така традиція, яку українець, ну ніяк, не може порушити. Спочатку гребем, потім ходимо, насамкінець – вигрібаємо. Ходимо, ясно, по граблях. Ними ж, природно, вигрібаємо. По лобі.  
 
Після того, як Віктор Федорович жодного разу не забув слова у вивченому віршику, а просто переплутав прізвище автора, працівники його інтелектуального тилу могли б записати собі на карб неабиякий успіх. Але розслаблятись, поки що, рано і це стало очевидним після того, як Юлія Володимирівна, пройнявшись величчю моменту, не втримала кращих поривів душі і зацитувала свого улюбленого поета Есхіла. Інтелектуальний тил Віктора Федоровича прикинув кількість знаків, які зазубрила та без помилок відтворила Тимошенко і Ганна Герман зрозуміла, що Віктор Федорович може злегка зіпсувати свій імідж Лідєра, що легко піддається дресурі і швидко вчиться. Є  Лідерки, які дресируються легше.
 
Ну йоли-пали! І тут клята, виїб…виділилась! Воно, канєшна, просту робочу  людину натовським поетом Есхілом не проймеш – це не поема «Мойдодир» про нелегкі будні фінансисита, а ім’я одного з Есхілових героїв – Агамемнона – порядочний чєловєк, взагалі, без «ізвінітє», вимовляти не може. Але сам факт!
 
Віддавати лірико-філосовський пріоритет штабік Віктора Федоровича не збирався і вустами Ганни Залізного Тилу, тут же була зроблена заява, з якої наочно видно, що Тимошенко:  
а.) не справжня цінителька поезії;
б.) про Есхіла вона чула двічі в житті. Перший раз – безкоштовно – в рамках обов’язкової середньої освіти, а другий – за порядні гроші – від своїх американських політтехнологів.  
 
Можна, звичайно, сказати, на адресу зауважень від штабіка Януковича штабіку Тимошенко – чиє б мичало, а чиє б жувало. Але! Але мені особисто трохи прикро, що хтось може запідозрити, що наших лідерів і лідерок мають за абсолютно посередніх лохів їх іноземні консультанти…
 
Ні-ні, що ви! Я зовсім ніскілечки не сумніваюсь, що Юлія Володимирівна після важкого трудового дня, прилягає на свою кушеточку в кабінеті з томиком Есхіла. І до ранку, обливаючись слізьми, перечитує вголос, наприклад, «Прометея закутого»:
 
«Недавно ви при владі стали й мислите.
У замках безпечальних домувать повік?»
 
Це – для початку, а потім, життєстверджувально і оптимістично:
 
«Шануйте ви владущих і улещуйте,
Для мене ж менше від нічого важить Зевс,-
Хай робить що захоче цей короткий час,
Недовго він богами керуватиме.»

Їй-бо, одразу видно, що перший уривок надихнув Юлію Володимирівну відібрати Межигір’я у Віктора Федоровича, а другий ясно показує, що Юлія Володимирівна думає про Віктора Андрійовича…
 
І зовсім-зовсім ні при чому американські політтехнологи, яких вражі всілякі голоси приписують до Юлії Володимирівни. Ну, зовсім вони ні при чому! Бо ж американський політтехнолог – він же не московський халтурщик. Він за таке кругле бабліщє, яке обома руками гребе, ніколи не порадить використати цитату з Кенеді дослівно. Тому, він би змінив, хоч трохи, цитату Кенеді, якби радив її використати Тимошенко. А так – просто неймовірно співпало, що Джон Фіцджеральд і Юлія Володимирівна люблять одного і того ж поета! Така загадкова у них спорідненість душ. От і не вір після цього в реінкарнацію…
 
Символом реінкарнації у нас і є граблі. Політичні наші Кощеї по них ходять і не втомлюються. В українській політиці ніхто ніколи не може впевнено сказати, що він політично помер. Тут завжди є шанс, якщо не воскреснути, то відродитись у чужому політичному тілі, у чужих політичних думках та діях.
 
Микола Янавіч Азаров, після того, як потрапив до опозиційного пекла, почав чревовіщати чисто Тимошенківськими ініціативами – то йому підіймай соціальні стандарти, то йому збільшуй мінімалку. А от наша прем’єрка гідно продовжила справу Миколи Яновича. Його блискучі ініціативи то з обкладення податком заробітчан, то з авансової сплати податків – вперто володіють думами нинішнього уряду. До заробітчан, все-таки, ще добратись не змогли – не час, очевидно. Постановою №236 від 05.03.2009 року дозволили українським заробітчанам на добровільних засадах сплачувати податки рідній державі. А от страшної сили та краси законодавча ініціатива депутата від БЮТ Ляшка, про сплату податків а в а н с о м, як це стидливо просили робити за Миколи Яновича і просять неофіційно зараз – це, безумовно, прорив. Я вважаю, що Юлія Володимирівна мала б з Днем підприємця не тільки усно привітати, а й роздати всім підприємцям, для ознайомлення, законопроект від Ляшка. Хай оцінять його невимовну красу. Бо виходить якось не зовсім гарно – привітати привітала, а подарунок показати забула.
 
Тим часом, не все ж Вона буде подарунки роздавати. Перепадає, інколи, і Їй. А який може бути кращий подарунок від механічних граблів на газовому ходу?! Далекоглядна наша влада, без різниці котра – народна чи антинародна – свої взаємовідносини зі стратегічним партнером будує за принципом «купи козу – продай козу». Спочатку підписують унікальної сили переможні угоди, а потім намагаються якось пом’якшити їх наслідки.
 
Владімір Владіміровіч, як це у конкретних пацанів прийнято, сам-лічно, пообіцяв Юлії Володимирівній, що він виконувати унікально-переможний наш контракт буде не цілком. Тобто штрафів за недобір газу Газпром з нас знімати не буде. Все це прем’єр-міністр Путін гарантував своїм словом. Заодно, дав доручення господарюючим суб’єктам відповідно все укласти на папері… І добро би зробили! Так, у російській традиції завжди є ДВА слідчих. Один добрий, другий – злий. Добрий Путін просто натякнув, що поки що, ми вас помилуємо. Але тут з’явився другий слідчий – Дмітрій Анатольєвіч – по жизні – добрий, по сценарію – злий і відмовився що-небудь підписувати. Таким чином, в сухому залишку маємо підписані контракти, які не повністю виконуються до тих пір, поки поведінка України подобається Кремлю. А якщо щось – «ну, есть же контракт между хозяйствующими субъектами… Его же надо исполнять? При чем тут политика?!»
 
Всі гадали: що ж вона йому пообіцяла? А пообіцяла не смикатись. Цього достатньо.
 
Що ж,  Юлія Володимирівна, за звичкою, привезла в Україну перемогу. Тут на неї чекали чудові соратники по розвитку кризи і подоланню країни та нова реальність у вигляді цін і курсів. Певно, що винних у цьому неподобстві нема.
 
Нє, ну говорять, ясно, багато. Говорять, що це Нацбанк винен. Разом зі Стельмахом або, лукаво не мудруючи – Ющенко сам-один. Ющенко, природно, каже, шо винна Тимошенко - куди ж стільки бабла друкувати! Але є в цьому світі і тверезий погляд на речі. Озвучила його Джейла Пазарбашіоглу, глава місії МВФ:
 
"Якщо прибрати такі фактори як поведінка, очікування і подібне, то чи можна говорити, що зовнішньоторговельний баланс створює передумови для зміни валютного курсу? В даний час - ні", - зазначила вона.
 
"Що ж живить той тиск, який ми бачимо на ринку? Я думаю, це пов'язано з невизначеністю майбутньої політики", - заявила Пазарбазіолу.
 
"Коли є так багато невизначеності і ви не можете отримати чіткої відповіді, якою буде майбутня політика... все це призводить до того, що люди намагаються самі застрахуватися", - зазначила голова місії МВФ.
 
Пазарбазіолу заявила: "Я не закликаю людей, які йдуть на президентські вибори, стати друзями. Але коли країна в кризі, повинно бути як мінімум взаєморозуміння, що необхідно зробити. Такого немає. Кожен намагається зашкодити іншому". Українська правда.  
 
Перекладаю з дипломатично-фахової на звичайну мову:
«Уроди, якщо ви не вгамуєтеся, та не перестанете один одного захопливо топити за допомогою країни, то, в принципі, вам має бути однаково в якому екзилі ви будете президентами України. Тоді у вас, у кожного буде свій власний уряд але не буде країни.»
 
Загалом, все ті ж граблі. Як писав, незаслужено забутий за Есхілами та Безсмертними, Іван Степанович Мазепа: «През не згоду всі пропали, самі себе звоєвали!» Триста років! Маршрут все той же – граблі. Правда, зовнішній вигляд змінився. Раніше наші все вирішували за допомогою Москви, Варшави і Стамбула. Зараз – за допомогою Москви, Брюсселю та Вашингтона.  Держак у граблів зараз більший. Може, як зараз дасть по лобі – розуму й прибуде?!
 
Хоча, навряд. У наших граблів є ще одна, суто українська осбливість – по них ходять одні, а по лобі одержують інші.