Христу, Аллаху, Кришні й Будді
Я проспіваю Пєснь про Вуді.
 
Геть не від скуки й не від нуді
Професор думає про Вуді.
 
До й після наукових студій
Професор думає про Вуді.
 
Як по олії і по маслу
Скользить він мислію в Попасну.
 
Перебуває він в облуді,
Коли нема вісток від Вуді.
 
Нехай на небі сонце згасне!
Професор їде на Попасну!
 
Чорт побери!  Холєра ясна!
Ось та омріяна Попасна!
 
Це небезпечно і опасно…
Якесь похмуре це Попасне!
 
Ні ресторанів, ні фастфудів…
Куди ж запрошувати Вуді?
 
О, tell me, peoplе, скажіте, люде,
Де те IP, де жиє Вуді?
 
Не знав він, собственно і власне:
Не тільки він шукав Попасне.
 
Одновременно й одночасно
Приїхав Сампо у Попасне.
 

 
Було даремно це й напрасно –
Немає Вуді у Попаснім.
 
Обільно плакали і рясно –
Немає Вуді у Попаснім.
 
І лиш тоді їм стало ясно:
Не все Попасна, що Попасне.
 
Як це жахливо і ужасно –
Попасти не у те Попасне.
 
Професор у Попаснім був,
Та не попав до Вуді ув
 
Хай у непрохані, та гості,
Лише постояв на помості.
 
Напишуть в Біблії й Талмуді,
Як хлопці з’їздили до Вуді.
 
Похмурий Сампо сів за тейбел,
І мовив, випивши Ред Лейбл:
 
«Я зрозумів взапас і впрок,
Що я в Попасну не їздок.
 
Хіба наллють борщу і щей,
То, мо’ й подумаю іще».
 
Лісовська каже: «Ці два брата
Дістали римами Combata.
 
Як не покласти край осанні,
Дасть драпака він на «Ніссані».
 
В його руках батіг і віжки,
А нам вертати з Криму пішки.
 
Тут, далебі, не до прелюдій,
Я прошу Вас, шановна Вуді,
 
Без запитань і без вопросів,
Ми Вас чекаєм у Форосі.