Невеличке уточнення самоґвалтування.
 
Все розумію: і нелюдськість, і жорстокість, і аморальність такої точки зору.
 
Але... Справа у правильних питаннях.
 
Люди голодують навіщо?  Ніхто не ставить цього питання: навіщо. Питають - чому голодують? Ніхто не питає який має бути результат?  Питають - чого хочете? Ніхто не те, що не питає, навіть не думає: а як довго треба чекати результату. Кажуть - скільки треба.
 
А скільки треба?!
 
Не чому, а навіщо? Не чого прагнуть, а якого результату домагаються? Не скільки треба, а коли "дедлайн"? Погодьтеся, це - геть різні питання. Перша половина - неправильна. Бо не містить чітких критеріїв успішності - ефективності та результативності. Друга половина - правильна. Бо дозволяє організувати практичну рботу, практичну діяльність.
 
"Чому" - це те, що мене спонукає, а "навіщо" - це, те, що я хочу отримати. Що хочуть отримати голодуючі, яким має бути кінцевий результат? Якщо привернути увагу, це одне, а якщо отримати пенсії, чи припинити катування - це по-іншому. Немає уявлення про результат - відповідно немає чітко сформульованої стратегії: мети, завдань, засобів, часових меж, ресурсних вимог, організаційних структур тощо.
 
Якщо результат досягнуто, голодування припиняється і можна вважати його успішним. А якщо результат не досягнуто? Скільки голодувати достатньо, щоб зрозуміти, що "кина не будет"? Що є межею, за якою голодування претворюється на дурню, на фарс, і коли вона наступає?
 
Вочевидь ці питання "неактуальны". Погано... Бо з часом голодування з акту непокори та протесту перетворюється на акт мазохізму. Влада посміхається у вуса: не всіх дурних війна ще вбила. А голодувальники втрачають надію, бо нічого не змінюється. Голодувальники нівечать своє здоров'я, а потім згортаються і йдуть: ну, не вийшло - ну, й не треба, не дуже то й хотілося.
 
І як це називається, якщо не мазохізм: результатів - пшик, а шкода по всьому тілу? Правильно - самоґвалтування.Тому, що люди оголошують голодування не усвідомлюючи, що вінцем його є смерть.
 
Так, звичайна смерть з маленької літери. Люди, що оголошують голодування, не хочуть, але змушені вмирати. Адже не сам факт відмови від їжі привертає увагу. А готовність відстоювати свої права навіть перед реальною загрозою власному здоров'ю та життю. Голодування має свідчить про силу духу: ми нескоримося, навіть якщо вмремо. Бо те, що ми відстоюємо, ідея, заради якої ми боремося, більша за життя.
 
А наші голодувальники свідчать про що завгодно, тільки не про високі ідеали.
 
Особисто в мене голодуючі чорнобильці викликають разом з почуттям жалю когнітивний дисонанс. Причому останній домінує. Ось плакат "Краще вмерти стоячи, ніж вмерти на колінах", а поряд кадри, де людина на колінах благає депутата. Ось полeм'яні слова непохитного борця: "Нам однаково де вмирати, чи дома без ліків, чи тут без їжі!". А на іншому каналі: "Кілька наших товарішів припинили голодування, бо стан їх здоров'я погіршився. А нам тут трупи не потрібні!".
 
А що потрібно?
 
Чи люди настільки наївні, що чекали, як янузаровгипко впаде на коліна та покається, а потім поверне вкрадене та віддасть зароблене? Сподівалися, що янузаровгипко правду каже, промовлячи мантри про незалежність судів, соціальну справедливість, верховенство закону?
 
Хіба ви, не дурні після цього?
 
Якщо не здатен померти від голоду, не оголошуй голодування. Бо у такий спосіб плюндрується та нівечиться те, заради чого голодується. Бо, врешті-решт, голодувати заради шматка ковбаси... "это какой-то ... позор!", як казав Швондер. І в цьому сенсі він правий.
 
А за що ж голодувати? Тільки за принцип. Бо як не дивно, захистити кожного може тільки принцип. Це нелегко збагнути, але це правда. Неможлива справедливість на окремому дворі, чи домі, чи вулиці, чи місті. Бо завжди знайдеться хтось, у кого аргументів справедливості більше. А от якщо ідея справедливості буде утверджена, як принцип, який неможна порушувати незалежно від кількості аргументів, тоді кожен особисто буде захищений.
 
Якась така діалектика...