Ну ось, нарешті: цією публікацією завершуємо розгляд першої, стратегічної частини концепції мережаної демократії для України*.
Нагадаю, що створити державу мережаної демократії, як політичний інструмент реалізації української Мети, можуть лише Громадяни
http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/430-hto-realizuje-programu-onovlennja-ukrajiny-abo-nova-paradygma-politychnogo-procesu/. Але ж, очевидно, що далеко не кожен українець сьогодні відчуває, усвідомлює і артикулює потребу у свободі і справедливості. Не кожен розуміє, що для задоволення цієї природної потреби доведеться оновити державу, і взяти ОСОБИСТУ (хай мінімальну) участь у цьому оновленні.
Цікаво, скільки таких людей взагалі має сьогодні Україна? І скільки з них хочуть і можуть круто змінити свою долю, мають рішучість полишити звичне місце роботи – і піти в політику та/чи на державну службу?
Нехай кожен читач назве своє число
А ми приступимо до проблеми з іншого боку –з’ясування мінімальних потреб: скільки таких, дійсних громадян, та ще й готових «лягти на амбразуру» ПОТРІБНО Україні для РОЗПОЧАТКУ будівництва тієї самої мережаної демократії?
Маємо взяти до уваги: ще ДО розпочатку доведеться добре попрацювати, аби надихнути суспільство на Великі зміни, а потім – оновити ВСЮ верхівку державного апарату;( В ідеалі з перемогою мирної революції всі державні органи і установи мають одномоментно отримати, як мінімум, нових керівників та заступників. Це стосується центральних органів влади, їх ключових управлінь, а також – всіх місцевих державних адміністрацій: ці структури, не зважаючи на всю недолість, в перехідний період мають ЩЕ функціонувати – аби упередити втрату управління. То вже пізніше, внаслідок зміни функцій державних органів та органів місцевої влади, спрощення їх структур, конфігурація державного управління кардинально зміниться.
Таким чином ми отримуємо перший числовий орієнтир: щоби РОЗПОЧАТИ модернізацію держави, потрібно мінімум сто, оптимум триста тисяч державних управлінців пристойної кваліфікації. Такої прорви фахівців не має навіть державний кадровий резерв.
До того ж, що в ідеалі НОВИЙ державний менеджмент повинен НЕ МАТИ досвіду роботи в органах влади: аби не занести бацилу корупції в новий організм, не відтворити чинний антилюдяний стиль роботи апарату. Звідкіля ж їх взяти, як згуртувати, навчити та надати досвіду?
Давайте спочатку пересвідчимся, чи існує взагалі така кількість осіб, які, внаслідок навчання та отримання досвіду, здатні виконати історичну місію? Кадровики вважають таке неможливим, але з ними не згодна молодь. Сотні тисяч випускників українських вишів мають сучасну освіту, але не хочуть йти на державну службу, бо: копійчана оплата, патерналістські стосунки в апараті, відсутність перспектив просування по службових сходах. Найбільш енергійна і талановита молодь їде за кордон, хтось працює в приватних структурах, а багато залишаються практично безробітними: перебиваються випадковими підробітками, тиняються в тривалих пошуках пристойної роботи. Чимало з них охоче пішли би на державну службу за умови: «служить бы рад – прислуживаться тошно».
Проблема оплати праці вирішується, як кажуть молоді, на раз. Вже доводилося посилатися на думку одного сучасного топ-менеджера, нині віце-прем’єра, який публічно заявив: будь моя воля, зменшив би апарат вдесятеро, а працюючим – підняв зарплату уп’ятеро. Може, й не так кардинально, але в принципі так думають більшість підприємців – людей, які вміють організувати роботу на результат. А результатом тут має бути задоволення потреб населення в якісних послугах держави.
Таким чином, загальна кількість фахівців із сучасним мисленням ПОТЕНЦІЙНО у нас в наявності. Але ще мало хто може запропонувати АЛГОРИТМ пошуку цих талантів по всій Україні, а також – способ набуття управлінського досвіду ПОЗА державними структурами.
Щодо алгоритму, тут проблема вирішується вже названим в попередній публікації шляхом: пошук і згуртування можна порівняно швидко провести через соціальні мережі в інтернеті. Більше за те: розпочинати це можна прямо зараз: адже українська Мета практично визначена (хоч і в загальних рисах), Механізм самоорганізації (соціальні мережі) в наявності, а об’єкт пошуку (він же – суб’єкт самоорганізації) практично в повному складі – в мережах.
Залишається хіба уточнити напрям – соціальний шар чи прошарки, де «живуть» Громадяни.
Вище ми згадували, що дійсний Громадянин має відчувати, усвідомлювати і артикулювати ОСОБИСТУ потребу у свободі і справедливості. Соціологи давно вже надали нам наводку: де саме таких волелюбних шукати в першу чергу.
Ще півстоліття тому видатний соціальний психолог Мелвін Кон зробив історичне відкриття: довів, що умови праці «білокомірцевих» найманих працівників, а також менеджерів та працедавців сприяють гнучкості їх мислення і незалежності орієнтацій. Шкала прихильностей таких осіб показала, що їхнє прагнення особистої незалежності переважає прагнення багатства і влади. Це означає внутрішній пріорітет особистої свободи. Минули десятиліття, у США запанувала «інформаційна цивілізація», що суттєво змінила психологію нації, і соціолог Річард Флоріда (Richard Florida) висунув нову теорію – креативного класу. До нього зарахував працівників, які створюють нематеріальні активи, що приносять матеріальні дивіденди, — нові ідеї, нові технології і новий креативний зміст.
http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/102-kreatyvnyj-klas-pochynaje-i#addcomments
Отже, до цього класу входять (з урахуванням специфічності українських реалій) значна частина науковців, підприємців, менеджерів, працівників IT-індустрії, велика частина інтелігенції разом з частиною професорського складу вишів, особи «вільних» професій: літератори, художники, актори, журналісти. Це далеко не повний список, бо останніми роками сотні тисяч українців (зокрема, маркетологи і юристи) перейшли на новий режим роботи: стали «вільними стрільцями» - фрилансерами. До цього можна, мабуть, додати і тисячі громадянських експертів, які отримали кваліфікацію внаслідок програм іноземної допомоги.
Очевидно, що саме креативний клас (кому зручніше – творча фракція середнього класу) забезпечує випуск духовної «продукції», стимулює і організує розвиток сучасної економіки, і перш за все – найновіших ІТ.
Цей клас чи то суспільний шар, загальну чисельність якого деякі екперти оцінюють орієнтовно в сім мільйонів, має не лише ВНУТРІШНІЙ потяг до свободи, але й пряму класову
вигоду від інноваційної модернізації, яка в інформаційну добу тільки і може вивести країну до економічного процвітання. Унас же про модернізацію економіки йдуть лише розмови, за завісою яких брутально дерибаняться бюджетні кошти. А як може бути інакше, якщо головні спонсори владної партії матеріально зацікавлені консервувати морально і матеріально застарілу промислову базу і структуру важкої промисловості?
Таким чином, перед кращими мізками нації загострюється проблема вибору: щоби почуватися комфортно і жити пристойно, треба виїхати в еміграцію, або ж, в інтересах власного майбутнього, зробити свою державу дійсно демократичною, а рідну країну – соціально-економічно успішною. Можете розпочинати, пані та панове: Мета у нас вже сформульована, механізм САМОорганізації в наявності.
Майбутні політики широким масам поки невідомі. Але декого з них можна побачити вже сьогодні – головним чином в інтернеті. Пробу їхнього голосу країна почула восени 2010р. на підприємницькому майдані. Перший млинець вийшов кривим і підгорілим, але головну функцію відіграв: вони повірили, що здатні до масового спротиву без допомоги і керівництва згори.
Протягом останнього року активізувався рух із створення об’єднань співвласників багатоповерхових будинків (ОСББ). Відкрито потужну платформу на допомогу першопроходцям:
http://proosbb.info/. А пан Близнюк доповів, що у 2011 році в Україні створено 1780 ОСББ, що є дуже пристойним результатом з урахуванням потужного гальмування процесу з боку «житлокомунального» лоббі. Як ми зазначали раніше, «
ОСББ - чудова модель суспільних стосунків, яка змусить городян забезпечити ефективне господарювання на основі самоорганізації й масового контролю на принципах довіри, взаємодопомоги, відповідальності... ОСББ можуть стати тим важелем, за допомогою якого створиться дійсне місцеве самоврядування в містах замість того симулякру, яким нас дурять можновладці» http://world.pravda.com.ua/columns/2010/09/15/5384338/
Там же, на УП тоді ж пролунав заклик до масового інтернет-контролю за чинною владою: «
Розпочинати можна, наприклад, з такого простого сайту, як у Солом'янському районі Києва. Тут, зокрема, координувалися акції проти незаконної забудови, громадянські природоохоронні заходи, складали громадські рейтинги депутатам і фракціям райради… Сподіваюсь, досить скоро знайдуться охочі, які справу масового контролю поставлять на професійну основу.»
І ось маємо чудову першу ластівку. В мережі з’явився доступний всім, зручний інструмент з громадянського контролю за планувавнням і використанням головного урядового документу – Державного бюджету України: Візуалізація Бюджету: кого "доїть" і кого "годує" українська держава. (ОНОВЛЕНО: ДЕТАЛІЗАЦІЯ ВИДАТКІВ)
http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/33067/Vizualizacija_Budzhetu_kogo_dojit_i_kogo_goduje?mid=5396. Тут можна дізнатися майже все про структуру видатків Бюджету-2012, проект якого уряд знову має переглядати: бо Москва сльозам не вірить, і знижки на ціну газу таки не надала;((
Ось так, створюючі нові громадянські та господарські структури, запроваджучи контроль за владою, громадянські активісти вирішують потрійне завдання: знаходять один одного по всій Україні, знайомляться в спільній громадській роботі, поступово набувають управлінського досвіду.
Щойно народилося і зростає нове покоління громадянських активістів – на відміну від попереднього, що веде родовід від славної (в минулому
) студентської революції на граніті 1990р. «Гранітні» студенти за два десятиліття пристосувалися до чинної ситуації, обросли сім’ями і майном, зайшли до владних структур – суттєво зрослися з політикумом і загнивають
разом з ним.
То ж, ми стаємо свідками зміни поколінь українських громадянських активістів: поколінь не у віковому сенсі, хоч і в ньому – також
нові активісти мають іншу освіту, іншу психологію, інший світогляд, багато з них пройшли ділову школу підприємництва
І внаслідок нових якостей мають інше уявлення про те, якою саме має бути оновлена держава, і яким чином її можна збудувати.
Про цю зустріч двох поколінь, про громадянські дебати щодо майбутнього – наступна публікація: то вже розпочнеться другий розділ нашої серії – тактичний
Там читачам буде веселіше
– зовсім без теорії…
……………………………………
Попередні частини концепції мережаної демократії для України:
Якщо Майдан – завтра…
http://e-democracy.in.ua/protestna-aktyvnist/416-jakshcho-majdan-zavtra
Велика українська Мета
http://e-democracy.in.ua/suspilnyj-dogovir/425-velyka-ukrajinska-meta
Від української Мети – назад, до Національної ідеї
http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/427-vid-ukrajinskoji-mety-nazad-do-nacionalnoji-ideji
Яка держава потрібна українцям?
http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/428-jaka-derzhava-potribna-ukrajincjam
Хто реалізує Програму оновлення України? або Нова парадигма політичного процесу
http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/430-hto-realizuje-programu-onovlennja-ukrajiny-abo-nova-paradygma-politychnogo-procesu
http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/435-de-vzjaty-gromadjan-gotovyh-lljagty-na-ambrazurur
Олександр Тертичний
