Старі кажуть, - «Як сіеш жито – зроби пал».
Так і вийшло.
Олександра Васильовича, старого, але все ще дуже активного дідугана років під 75 трусило від люті. Представники забудовника, вкравшого прибудинкових територій на $2000000, поводили себе нахабно і зухвало. «*уй вам шо! У нас є бамага і нічого ми вам не дамо на компенсацію».
Я просто як сусіда був запрошений на ці збори в якості моральної  і кількостної підтримки.
Бамажка – сила. Проти якої важко перти. Але коли немає сили, то ти сам можеш стати силою.
На бензоколонці взяв 3 л бензину і 2 л моторного мастила. Можна було б вгатити ще 1 кг крохмалю, або рідкої гуми (як додаткового загущувача), але вирішів не понтуватися.
Вдягнув „піщанку” і, пролізши під бетоним парканом, з півгодини долав 100 метрів до цілі.
Вже не пам'ятаю якої марки там було. „КАТО” чи „KOMATSU”. Такий собі новенький невеличкий бульдозер. Дуже акуратний.
Поки він палахкотів я спокійно вийшов за ворота. Ніхто не чекав нападу з середини. Жодного дзьоба з  вагончику охоронців навіть висунуто не було. Нариватися на можливі вила вони не наймалися.
А на завтра Олександра Васильовича висмикнули на нові переговори. Чудові, красиві доріжки, двори, дитячі майданчики... Все з’явилось за якийсь тиждень.
Олександр Васильович і досі не знає що тому причина.