Нещодавно вечером я заварив собі каву, увімкнув Олдфілда і поліз в завали інтернету, де надибав застарілу, проте для мене – новину. Це була радісна анонсація газетою „День” нової книжки - результату трирічної праці доктора філологічних наук, завідуючої відділом соціолінгвістики Інституту української мови Національної академії наук України Лесі Ставицької. І чим же збагатила українську лінгвокультуру Леся Ставицька, доктор філологічних наук, завідуюча відділом соціолінгвістики Інституту української мови Національної академії наук України? Словником відбірних матюків.
 
Також повідомлялося, що пані доктор сумлінно і плідно працює в цій вульгарній тематиці з 2003 року і вже встигла надрукувати дві книжки, - „Короткий словник жаргонної лексики української мови” і „Словник українського сленгу”.
 
Нема сумніву, що книжки ці вкрай необхідні і якась частина суспільства, що зачекалася їх через неспроможність без цього словника образно висловити свою думку, буде щиро вдячна авторові - доктору філологічних наук, завідуючій відділом соціолінгвістики Інституту української мови Національної академії наук України Лесі Ставицькій.
 
Але не я. Бо належу до тієї частини супільства, можливо й невеликої та ретроградної, для якої критерієм нормальної мови є та, якою ти можеш спілкуватися в колі своєї родини. Окрім того хотів би поцікавитися: чия це ініціатива, - самої пані Лесі? Чи їй хтось там в Академії (безперечно якийсь дуже вчоний і шановний академік) дав таку керівну вказівку: а кидай ти, Леся, займатися дурницями і сідай терміново за словник матюків, бо – горить! Хлопці ж на телебаченні не можуть зробити повноцінний переклад діалогу двох поліцейських з Брукліну – чорного й білого. А літературним перекладачам не вдається передати українською всі відтінки творчості ленінградського поета Шнура... Але тепер це питання можна вважати вирішеним, тому що „Согласно аннотации, книга адресована специалистам-филологам, писателям, переводчикам и всем тем, кто интересуется украинским словом”.
 
Це ж є, напевне, якийсь перелік проблем, які стоять „на олівці” і чекають своєї черги попасти до робочого столу доктора філологічних наук, завідуючої відділом соціолінгвістики Інституту української мови Національної академії наук України Лесі Ставицької. Чи вони дійсно вже в тій академії повирішували всі більш серйозні проблеми, що можуть роками займатися такою, вибачте на грубім слові, повною дурнею?
 
Досить цікава тональність коментарів на появу цього словника. Таке враження, що основна маса коментуючих зітхнула з невимовним полегшенням – діждалися! Слава тобі, Господи! Але не так Тобі, як завідуючій відділом соціолінгвістики Інституту української мови Національної академії наук України Лесі Савицькій!
 
Газета „День” так і пише:
 
„Итак, произошло то, что должно было произойти уже давно. В киевском издательстве «Критика» вышла книга «Украинский язык без табу. Словарь нецензурной лексики и ее соответствий» — или, проще говоря, словарь украинского мата и грубых ругательств.
 
«Украинский язык без табу» — издание во многих аспектах уникальное. Фактически, это первое исследование украинской нецензурной лексики, выполненное на академическом уровне.
 
Новый словарь — это путешествие по тому украинскому языку, о котором вы хотели знать, но боялись спросить...
 
Многое можно процитировать и на газетных страницах — но лучше, все же, заглянуть в сам словарь. Любому непредубежденному ценителю это принесет истинное наслаждение: около 5000 слов и стойких словосочетаний, справки о происхождении и историко-культурные комментарии, случаи нестандартного употребления... Это поистине живой язык — противоречивый, острый, энергичный, невероятно смешной — и прекрасный.”
 
Як на мене, то це не тільки поза межами нормальної моралі, але й здорового глузду. Себто, якщо словник матюків не приносить мені насолоду, то це ознака моєї упередженості? Ну, чисто, тіпа – я не шарю в вишуканій фені? А я так вважаю, що отримувати насолоду від матюків – чистої води збочення. І лікувати таке нещастя вже пізно, бо не ті книжки йому в дитинстві читали. Не ті слова в якості норми вбиті в голову молотком імпринтинга.
 
Досить просто до цього питання підходить пані Олена Ткачова, психолог, психотерапевт Українського науково-дослідного інституту соціальної, судової психіатрії та наркології. Вона вважає, що „Если мат существует – значит, в этом есть необходимость”.Чи можна цю сентенцію розуміти так, що сам факт існування певного явища вже є достатнім свідченням необхідності його існування? Оскільки пані Ткачова працює в судовій психіатрії та наркології, то, певно, має справу з різноманітними збоченнями та патологіями. Їхня необхідність також обумовлена фактом існування? Так само, як і алкоголізм і наркоманія?
 
Я розумію, що у пані Ткачової тяжка, виснажлива для нервової системи робота. Що в наслідок спілкування зі своїми пацієнтами у неї, можливо, дещо змістилися критерії норми. А тому тільки під таким кутом зору можу розглядати сказане Оленою Ткачовою:
      
«Я отнюдь не говорю, что ругаться матом – это хорошо, и не призываю, чтобы этим злоупотребляли. Но ничего ненормального в том, что человеку иногда хочется выразиться, тоже нет”.
 
Жаль, що не можу задати декілька питань Олені Ткачовій. Як то: чи можна матері матюкнутися (якщо дуже кортить) в присутності доньки? Чи можна донці матюкатися в присутності матері? З якого віку пані Ткачова вважає нормальним вживання подібної (ще вчора ненормативної) лексики?
 
Але всі ці вислови можна вважати дріб`язковою дурницею в порівнянні з активною місіонерською діяльністю Оксани Ліскової, яку вона сама освітила на зборищі представників жовтої преси під назвою „Мы за гламур-пиар-мажор по-украински!”
 
„Участники круглого стола — люди, знающие о «желтом» (читай — употребляемом в массовой культуре) украинском языке не понаслышке, всерьез обеспокоены тем, что «мова» имеет подмоченную репутацию прилизанной университетской, схоластичной, лекционной. Гламурные девочки, стоящие на остановке и обсуждающие «своих козлов», делают это — о ужас! — на русском языке. Что, конечно же, расценивается уважающими себя украинцами как откровенная дискриминация по языковому признаку. А кто же прийдет на помощь сбившейся с пути молодежи, как не умудренные опытом, «благоразумные» взрослые.
 
Именно такой доброй феей, очевидно, считает себя руководитель общественной организации «Не будь равнодушным» Оксана Лескова, женщина стильная и, по словам ведущей, не изменяющая своей укладке. По ее мнению, «стиль вареников, усов и шароваров» — «холіра, який шкідливий». Противопоставив шароварщине и «отстою» (деструктивному) вульгарное и гламурное (конструктивное), Оксана, подобно мессии, разъезжает по стране, зачитывая школьникам цитаты из современной литературы, от которых «у стационарных учителей волосы становятся дыбом». В души школьников и студентов, падких на эпатаж, уже закрадывалась тайная зависть, они внимали каждому слову новоиспеченной лекторши. «Українська мова — не лише мова Нечуя-Левицького. Вона повинна бути сексапільною, інакше нас не знатимуть у світі! Ми привозимо школярам популярних рок-музикантів. Від Вови зі Львова чи Олега Скрипки дівчата просто пісяють кип’ятком. Тому ми робимо дещо більше, аніж Міносвіти», — горячо убеждала гостей Оксана, организовавшая в недалеком прошлом акцию для школьников под названием «Укрмова-суперкльова». А еще, по просьбе зрителей, Оксана на полном серьезе самозабвенно процитировала пропагандируемую, с позволения сказать, песню группы «От винта!» «Екіпаж так блює», призвала говорить на украинском о наркотиках и сексе и закончила выступление умопомрачительным римейком: «Українську я б вивчила тільки за те, що нею спілкується Карпа!», и, получив заслуженные овации, передала микрофон коллегам”.
 
А тепер таке питання: чи може людина з вулиці зайти до школи з пропозицією, щоби їй там надали можливість прочитати лекцію про сексапільність української мови? Певна справа, що ні. Адже так само, як з шкільним факультативом по толерантному відношенню до педерастії, тут не може обійтися без дозволу Міносвіти.
 
Щодо збіговиська пісателів жовтим, то доктор філологічних наук, завідуюча відділом соціолінгвістики Інституту української мови Національної академії наук України Леся Ставицька також була туди запрошена і вписалася в це коло досить гармонійно.  
  
„Но настоящий ажиотаж в зале вызвало появление языковеда Леси Ставицкой, которая в поддержку отечественного ничем не прикрытого гламура даже выпустила талмуд «Украинский язык без табу: словарь обсценизмов, эвфемизмов, сексуализмов... Пара девочек-подростков, прорвавшись «к телу», так и не дали примадонне украинского языковедения выскочить на перекур, наперебой рассказывая о своей признательности автору и чрезвычайной пользе словаря для современного поколения”.
 
Ну, ось вам і перші вдячні користувачі академічної продукції. О, це невибагливе „покоління Пепсі” місцевого розливу!.. Що ж ті дівчатка таке вичитали в тому словнику, що від радості аж ніжками на місті тупотіли? Може й ви хотіли б зробити „...путешествие по тому украинскому языку, о котором вы хотели знать, но боялись спросить...”? То ж не соромтеся, бо можливо вам, як і „ Любому непредубежденному ценителю это принесет истинное наслаждение.”
 
А як отримаєте насолоду, то не забудьте подякувати доктору філологічних наук, завідуючій відділом соціолінгвістики Інституту української мови Національної академії наук України Лесі Ставицькій.