Раз пішла такая п'янка, я маю на увазі святкування річниці Майдану, пропоную святкувати також поразку під Берестечком. А шо, нормальна така поразка була, є шо згадати. До того ж там був і приємний момент-від блискавичної форми дизентерії або, як кажуть в народі, від срачки, дав дуба польський воєначальник Ярема Вишневецький. Той, що на аватарці у Марсера. Можна ще й пам'ятник йому забабахати, тільки  спочатку треба визначитися, у вигляді чого.
 
Потім була Руїна-тут що не день, то свято. І Коліївщина, після якої українські дівчата почали вплітати в вінок чорні стрічки, чим не привід для наших демократів гульнути? Дев'ятнадцяте сторіччя пропускаємо, бо нема за що зачепитися. У того ж Івана Федоровича Паскевича, як і у Суворова-одні перемоги, жодної поразки. Зато в двадцятому-святкуй не хочу! От, к приміру, Крути. Чомусь всі вважають, що першим "проїпастом всія України" був Ющенко. А от і неправда! Бо Мазурик був лише достойним послідовником пана Грушевського, який примудрився з 300-тисячної армії за півроку зробити 15-тисячну. Та й та розбіглася, коли почула, що аж із самої Москви  на Київ суне величезна орда-дві тисячі п'яних матросів. Довелося проти цієї орди кинути ненавчених, погано озброєних, зате патріотично налаштованих студентів. За це їм, правда, потім пам'ятник збудували у вигляді болта, бо саме його показав всім захисникам Києва шановний Михайло Сергійович, тихцем зібравши речі і чкурнувши у Брест до німців. А якщо додати до цього ще й більшовицький терор у Києві, то можна сміливо святкувати днів з десять-з 29 січня по 9 лютого. А 9 лютого вранці можна похмелитися і починати пиячити по новій, бо 9 лютого 1918 року наш перший Президент здав Україну німцям.  Тобто задовго до Ющенка увійшов в тогочасну «єврозону». В моєму рідному місті німці в 1918 році вивезли в Німеччину все обладнання з цукрового училища-до речі, першого в Росії. Після чого всі його учні чомусь подалися до більшовиків. Мабуть, не зрозуміли перспектив «євроінтеграції». До речі, цікавий момент-чомусь Україна розбудовується виключно при «диктатурах».  А як тільки починається дерибан розбудованого-значить, прийшла «демократія».
 
Але не будемо відволікатися. Далі йде стільки свят, що можна допитися до цирозу печінки та білої гарячки-індустріалізація, колективізація, Голодомор, Друга світова війна! Хоча ті українці, що воювали за Сталіна, можуть трохи попрацювати-вони ж все таки, як не крути, а перемогли. А далі аж до 1991 року-теж нічого такого особливо святкового. Совєцька тиранія, конєшно, була, але не така, щоб це діло можна було прилити. А от з грудня 1991 року до наших днів-двадцять років суцільного свята, двадцять років визволення от важкої тоталітарної спадщини. Був Чорноморський торгівельний флот, найбільший в світі-нема Чорноморського торгівельного флоту. Свято? Свято. Була добре озброєна сучасна армія-нема армії. Свято? Авжеж. Була розвинена економіка-немає економіки. Свято? Наливай! Мабуть, через безліч таких свят українці і вийшли в лідери смертності від алкоголізму. А ще ж на черзі «народниє гулянія» з приводу остаточного знищення медицини та освіти після «реформ» Януковича та Табачника.
 
Та все  ж, звісно, всім цим святам далеко до головного свята українців-«річниці Майдану»! Бо подібного свята немає і, дасть бог, ніколи не буде в жодній нормальній країні. А не буде якраз тому, що вони нормальні. Уявіть собі ситуацію-шахраї розвели людину на велику суму грошей, забрали в неї все, що людина збирала на старість. І от кожного року, в цей самий день вони ще й закликають цю людину  його святкувати! І не тільки святкувати, а й повірити їм знову і дати ще грошей в борг. А вони ж повернуть, як бог свят повернуть, бо всі знають, які вони чесни та порядні! Ну і де таке може бути?!
 
Але ж ми пішли ще далі! У нас купка шахраїв заради місця у корита розвела всю країну. І розвела не тільки на гроші, а на майбутнє всієї країни, майбутнє всіх українців, а також їхніх  дітей та онуків. А тепер закликає обдурених ними людей святкувати те, що їх обдурили. А ще щоб допомогли повернутися до корита, від якого їх недавно відсунули шахраї, ще спритніші за них. І якщо ми на це ведемося, то хто ми після цього? І яка Європа нас до себе візьме? У них там що, своїх умалішонних не вистачає? Зате ми, як завжди, по дурисвітству «впєрєді планєти всєй». Так що, Микола, наливай ще по сто п’ятдесят і на Майдан, потусуємось.  Гулять так гулять!