"Твои бурные ласки,
                         И все прочие средства,
                         Это страшно, как в сказке,
                         Очень раннего детства"
                              Володимир Висоцький
 

Про небезпеку шоунізації життя країни я вже писав ось тут:
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/8062/user_id/4495.phtml  
 
Але шоунізація, як той спрут, поглинає дедалі усі сфери нашого життя.
 
Як відомо на планеті на усіх харчів не вистачає, тому добрі дядьки-вчені вигадали ГМО-продукти. Як кажуть, аби животіти вистачить. Розклад в сфері харчування простий: шлунків багато - їжі мало.
 
В духовній царині навпаки: ідей вистачає, а мізків, які б їх вживали та мали змогу перетравлювати - мало. От і вигадали дядьки-маніпулятори легко засвоювані сурогати у вигляді різноманітних телевізійних шоу. Для тих, хто ладен животіти - саме те!
 
Звичайно, для просування цього продукту йому потрібна гламурна обгортка із претензійною назвою. Щоби хоч трохи скидався на справжнє.
 
Я не дивлюся подібні телевізійні шоу, бо мені не подобається підміна кострубатої дійсності гламурним сурогатом. Мій мозок відмовляється жити у рожевому мороці. Я не люблю нічого нав’язливого, крім нав’язливих жінок.
 
Але оскільки телевізор у моїй квартирі працює за моєю спиною у режимі тла постійно, я іноді обертаюся в його бік, якщо мене щось зачепить, рознервує або вразить.
 
Нав’язлива реклама шоу "Голос країни" мене не чіпляла, не вражала  та навіть не нервувала.
 
Як людина, яка байдужа до музики і співів та схильна отримувати насолоду, яка вимагає ввімкнення мізків та їх подальшої праці, я не реагував на їхні заклики приєднатися до їх глядацької аудиторії.
 
Але одного разу я обернувся, бо був не тільки вражений, але навіть зачарований.
 
Білява, фантастично вродлива, жінка співала так, що кожен українець, навіть якщо він мав у дитинстві необачну зустріч з клишоногим ведмедем, був би схвильований.
 
У тембрі її голосу перегукувалося моє дитинство. Співали трави та квіти степу, прокидався ранок у селі, рипіли під вітром абрикоси та вишні, дзенькотіли по черепиці даху краплі літнього дощу.
 
Її голос танув і розчинявся у просторі,  як сутінки понад річкою, і знов злітав у небо, як багаття у нічному степу міріадами іскор.
 
У ньому було стільки невимовно рідного, скільки, мабуть, відчуває мордвин, коли чує: "Во полє бєрьозка стояла".
 
"Невже щось справжнє з’явилося на нашому телебаченні? - почухав я потилицю. - Невже телеманіпуляторам вдалося таки навіщось втиснути дійсність у гламурний формат?"
 
Я почав дивитися це шоу заради того аби знову почути виконання Тоні Матвієнко.
 
Потім, як кожна азартна людина, втягнувся. Почав нервувати помічаючи притягнуті за вуха інтриги сюжету та розмитість замислу організаторів.
 
Не буду переказувати свої враження, роздуми та емоції по ходу шоу - то нікому не цікаво. Скажу єдине: я дивився це шоу, бо в мені жевріла надія: невже таки ці люди дійсно поставили за мету знайти щось справжнє? Показати, що навіть у легкому жанрі можна робити серйозні речі? Знайти діамантові зернята у купі напівдорогоцінних каменів?
 
Надія була примарна, бо вже на першому ж батлі продюсер Меладзе, цинічно викидаючи більш талановитого вокально, але менш форматного виконавця, заявив: "Для подальшого шоу буде краще, якщо залишиться Верещака!" Переконання Сашка Ксенофонтова, що не можна жертвувати таким унікальним голосом, таким динозавром року, не вплинули ані
на нього, ані на дружину Сашка тренера Руслану Лижичко, у якої не вистачило мужності піти проти волі продюсера. У шоу "каждий сверчьок должєн знать свой шесток"! Руслана це розуміла, тому, коли після оголошення переможця, на її обличчі було відверто написано: ці люди мене розвели! - мені її було аніскілечки не шкода!
 
Але надія була, бо залишалася Тоня.
 
Та не будемо наївними: організатори не шукали голос країни, вони продавали шоу.
 
В шоу-бізнесі справжнє не потрібне, потрібна - казка. Щось на кшталт Іллюші Муромця, хлопця із обмеженими можливостями, який завдяки трьом продюсерам, та їх цілющій водиці, встав із печі і почав творити дива! Або на американський манер про хлопчика чистильника взуття, який завдяки наполегливій праці став міліонером!
 
Ось за цими законами жанру шоу-бізнесу і переміг Ганзера: ляльково типажний батько, вульгарна, низькохудожня із сльозою (не скажу фальшивою, - мелодроматичою!) пісенька про нього.
 
Все на потребу невибагливої публіки. Насолоджуйтесь хохли!, витирайте вишиваними рушниками сльози та шмарклі!
 
Витискуючи сльози з цієї публіки, Меладзе витискує з неї гроші. Як дешевий сутенер чавить гроші із, теж виникаючих від гострих почуттів, вологих виділень жіночих геніталій.
 
Ось вам "Віагра", Гандзера, Сердючка. Хавайте, піпл!
 
Знаєте чому в Росії так люблять Сердючку? Чому вона там так популярна?
 
Бо вони усіх нас воліють бачити саме такими! Такими нетрадиційними пришелепкуватими недолугами, які розмовляють на суржику, цій зведенюківській мові, ллючи бальзам на душу рафінованих дітей шукшинських героїв.
 
Нас, які ніколи не стануть високодуховною, модерновою нацією, здатною творити, в умовах сучасного світу, неповторну самодостатню культуру!
 
Українське має обмежуватись афектацією при вигуці: "борщ!" та постачанням на російський ринок поп-сілікону: дурнуватих пісеньок, написаних автором із силіконовими мізками, та їх виконавиць із силіконовими цицьками.
 
Меладзенізація нашої співочої, і не тільки!, культури крапає народові на підсвідомість: ми маємо лишатися шароварниками, за це нам платитимуть! Лише це продається! Не шукайте сенсів, досконало оволодійте клішованою формою!
 
Але, у королівстві сліпих, одноокий - король, а в Україні глухих до свого, навіть Меладзе - король.
 
Меладзе, який заробив в Україні мільйони, використовуючи її можливості та людський потенціал, абсолютно нічого не зробив для української  культури. Хоча б із вдячності. Уся його діяльність відбувається у межах російського культурного простору. І це шоу із Пресняковими, Агутіними, Валеріями, Гвердцетелі, Лолітами ще раз це довело.
 
Звичайно, я ні в якому разі не звинувачую Івана Ганзеру за те, що його використали ті, хто давши телевізійному шоу гучну назву "Голос країни" перетворили його на профанацію, спотворивши намагання знайти щось, дійсно, найкраще та найвідповідніше цій назві.
 
Іван чесно змагався, докладав усі свої зусилля та перемагав себе. Він сам чесно після оголошення визнав, що не вірив, що поміж ним і Тонею, оберуть його. Але тим і бридкіша та дешева казка, яку розповіли нам організатори шоу.
 
Змушувати хлопця з обмеженими можливостями та нестачею професійної підготовки виконувати контракт із відомою, як організатори казали найбільшою у світі фірмою звукозапису, можуть тільки люди сумнівних моральних якостей.
 
Потягнути такий контракт, таку високу професійну планку та напружене життя можуть тільки підготовленні вже до цього люди.
 
Цей контракт мав бути Тонин, або Мілин, або Каті Грачової. Більшість із десятків тисяч українських пісень написані під жіночі голоси. І те, що голосом країни Україна стала не жінка - безглуздо!
 
Наша Тоня Матвієнко має винести головний позитивний висновок із цієї ситуації: це вовчий шоу-бізнес!, і не треба їй туди пхатися, бо вона працює у жанрі мистецтва. Шоу-бізнес - це сурогат на потребу, а вона - справжня! У неї свій шлях, шлях служіння українській культурі. Тим більш наочний приклад вона завжди перед собою має. То її батьки.
 
А наостаннє скажу: Україна воскресне не через меладзенізацію, а через справжнє українське мистецтво. Як воскрес Ісус. Бо був справжній.
 
Дай Бог, як співала у останній на шоу пісні Тоня Матвієнко.
 
P.S. Коли великі телевізійні начальники нам пояснюють  про неможливість маніпуляцій у визначенні переможця і при цьому легковажно розповідають, що кожну останню хвилину переможець змінювався постійно, я розумію, що закінчити відлік вони могли на будь-кому з них. Бо фразу: "Тєлєфонниє лініі закрити!" ведучий міг сказати у будь-який
час за їх відмашкою.
 
Певен, якби, за їх логікою, на ту хвилину перемагала Тоня і треба було почекати поки уперед вирветься Ганзера, ми б прослухали ще й пісню у виконанні прибиральниці тьоті Груні.
 
Бо ж то їх шоу. Їх страшна казка для нас.