Народе мій! В твоїй журбі
                                                                                               Невже нема чого робити?..
                                                                                               Невже судилося тобі
                                                                                               Рабів і зрадників плодити?!
                                                                                              А доля іншою була б…
                                                                                              Хто ж поведе тебе повстати,
                                                                                              Коли і я, мов пес, мов раб,
                                                                                              Тебе зміняв на ці палати?
                                                                                              Де взять тобі своїх месій,
                                                                                              Коли і я такий, як всі?
                                                                                              (Володимир Сосюра "Мазепа")

Сьогодні Росія святкує день програміста. Я теж святкую день магічного числа 256 (2 х 2 х 2 х 2 х 2 х 2 х 2 х 2,  4 х 4 х 4 х 4,  16 х 16) - двісті п”ятдесят шостий день від початку року ..
Чим не привід згадати, як шанувальники двійкової системи числення входили в ринкову економіку.
Позаду залишилася конверсія, коли на рідному заводі імені Малишева почали виробляти побутові товари для наповнення пустих полиць магазинів. Спішно робилися розрахунки і писалися програми  для станків з ЧПУ для фрезерування деталей перших вітчизняних ліній з виробництва одноразових шприців та тісторозкатувальних машин. На заводській прохідній без черги продавалися пічки-буржуйки і лопати-сапи-вила, за прохідною  в чергу - живі кури, добуті профспілковим комітетом в колгоспах. Там же, за прохідною,  зрідка марне волали власники чотирьохколісних мотоциклів, вимагаючи повернути їм гроші і забрати назад це чудо конверсії.
Потім – невиплачені зарплати, ридала сусідка, майстер з тисячного корпусу, після зупинення виробництва дизелів і консервування станків: “Це кінець! Обладнання розкрадуть – ніколи більше цех не працюватиме!”  Розікрали, не працює, купуємо російський дизель.
Програмісти побігли з заводу, як миші, хто в податкову інспекцію, хто в страхові компанії та соціальні фонди, хто на ринок торгувати. Мене пригріла установа, яка розробляла програмні комплекси для медицини. Робота за договорами ще тривалий час підтримувала життя – писалися програми під замовлення, були відрядження, впровадження, оплата за виконані роботи. Потім те ж саме, але вже без оплати.
Тоді вперше ми, впливовий працівник міського відділу охорони здоров”я, група програмістів на чолі з керівником нашої установи, друг нашої установи і родич впливового працівника та  фірма з Луганська, в назві якої були слова “інтелектуальні системи”, “пограбували” одну з міських лікарень. Кращої схеми для добування грошей з бюджету не існує й досі. Відділ охорони здоров”я виділив лікарні гроші для розробки програмного забезпечення. Лікарня уклала договір з приватною фірмою, приватна фірма знайшла установу, здатну виконати роботу, установа виконала роботу за обумовлену винагороду.
Доволі складна робота справді була зроблена, оплата виконана без затримки, весь ланцюжок задіяних осіб отримав зелені у відповідності з місцем у цій схемі. Головний лікар, з яким не поділилися, висловив бажання ніколи не мати справ з нашою установою.. Головний бухгалтер, з яким теж не поділилися, запізніло вимагав дати що-небудь, що можна було б вписати в прибутковий ордер - отримав дискети з працюючим програмним забезпеченням і інструкцію для користувача.
Чому це був грабунок? Тому що сума договору була на порядок більшою від реальної вартості зробленої роботи, крім того до кінця року всі українські лікарні цього профілю вже централізовано одержали уніфіковане програмне забезпечення, обов”язкове для використання.
Потім прокручувалися схеми з одержанням замовлень у Києві з гарантованим впровадженням у всій Україні. Харків чи пожмотився у відкатах, чи не мав потрібних зв”язків, але з цієї годівниці нашу установу за два роки викинули. Вона вмерла, залишивши по собі директора і головного бухгалтера, які жили якийсь час за рахунок вибитої через суди оплати за виконаними договорами, а зараз живуть за рахунок оренди приміщень.
З 1 серпня в черговий раз змінилися форми звітності по єдиному соціальному внеску. Програмісти працюють.
Зі святом вас, невтомні жерці числа 2 потрібного ступеню.