(із поеми "Селянські діти",  
                                 автора Миколи Нефарбованого")
 
      ...Колись восени, нахилявшись кануну,
 
      Я вийшов до вітру на Кловський узвіз.
 
      Дивлюсь, по подвійній за Лексусом суне
 
      Кобила, що тягне з капустою віз.
 
      З підстрибом йдучи, дригом пейси і скроні,
 
      Кобилу дрючком поганя дідуган,
 
      Сорочка - китай, а піджак від Бріоні,
 
      В сімейних трусах, під трусами - наган.
 
      "Здоров був, земеле!" - "Гуляй, кровосіся!"
 
      -"Не дуже привітно, сичиш, як удав!
 
      А звідки капуста?" - "З бюджету, що, звісно,
 
      Лохи насадили, Вітьок нарубав".
 
      (З Міжгір'я лунає сокира Хамзека.)
 
      - "А що, у папані велика сім'я?"
 
      - "Сім'я чималенька, та всі - гомосеки,
 
      А з бісексуалів один лише я..."
 
      - "Так от воно що! А як звати?" - "Микола…"
 
      - "А скільки минуло?" - "А скільки даси?
 
      Гей, мертва!" - і далі посунув спроквола,
 
      Ховаючи листя з капусти в труси...