"А вдалеке на гребнях холмов стояла жалкая горстка полунагих измождённых людей
          и в растерянности смотрела на бесплодную долину, которая ещё недавно
          была самым прекрасным, самым благословенным местом во всей Ойкумене.
          Слишком поздно они поняли, что лишь мужеством и самоотверженностью
          отстаивают свою землю - в чём и состоит наивысший из небесных законов..."
                                                               Артур Конан Дойл "Последний корабль"
 
          "Волшебники могут отнять у меня счастье,
           но воли и мужества им у меня не отнять"
                                                               Дон Кіхот
 

Україна перетворюється на поліцейську державу. І хоча робиться це крадькома та нишком але, зрозуміло!, для нашого же блага.
 
Ні, на різноманітних телевізійних ток-шоу, особливо запрошені іноземні гості, поки ще розповідають нам про високий рівень свободи у країні, на відміну від Росії та Білорусі.
 
Та головною дієвою особою на вулицях українських міст якось непомітно вже став міліціонер.
 
Цей тривожний показник непокоїть суспільство, але чомусь зовсім не бентежить владу, яка крізь у світі репрезентує себе як рафіновано, чи дресировано, демократичну.
 
Високі міліційні функціонери щиро розповідають нам, що міліціонери не чіпатимуть нас, якщо ми будемо вести себе у відповідності до їх уяв про зразкову поведінку. Тобто в заданих дуже стислих рамках: туди не ходи, бо міліцейський кийок тобі на голову впаде!
 
Ці функціонери тлумачать нам і про ті нагоди за яких міліціонери мають повне право бити власний народ. Перша, як завжди, захищаючи свої вишикувані шеренги від цього самого народу. Який, виявляється, тільки і мріє про те, аби образити тендітну душу правоохоронця.
 
На будь-які свята або суспільно значущі події влада чекає заворушень і терактів та стягує на ці заходи більше правоохоронців, аніж там святкуючих чи мітингувальників.
 
Складається враження, що головний злочинець в країні для влади - народ.
 
Дивуються іноземні гості, дивується український народ: під якою щільною охороною у нас свобода! Мабуть, вона дуже небезпечна ота українська свобода!
 
Спецслужби, як і годиться для поліцейських держав, під річниці, що святкуються на державному рівні, обов’язково викривають підготовки терактів та заворушень.
 
Притримуючись усіх законів жанру! По них, до речі, і впізнається належність до тієї чи іншої формації.
 
Також по цим законам, як правило, екстремістами та терористами оголошуються усі, хто користується патріотичною риторикою. Бо влада прагне від нас не патріотизму, а вірнопідданства!
 
Тому немає нічого дивного, знаючи родовід нашої влади, що теракти замислювала якась організація під назвою "Патріоти України". Хто ж іще!
 
Вони ж, патріоти, завжди тільки і мріють аби вибухами у центрі міст або на околицях підірвати плекану владою її особисту стабільність.
 
Утримати владу у країні на міліцейських багнетах можна. Але недовго. Бо до кожного громадянина міліціонера не приставиш. А без догляду міліціонера, виявляється, для цієї влади громадянин - небезпечний.
 
Влада не довіряє нам. І має на це усі підстави, бо ми теж не довіряємо їй.
 
Влада боїться нас. І має на це усі підстави, бо ми не боїмося її.
 
З.І. Якби ще більшість українського народу збагнула, що зачистка  мізків у населення завжди передує зачистці поросят у населення, то тоді б я за Україну був би абсолютно спокійний. Бо втрата поросятка завжди більш уразлива та гнітюча для душі українця, ніж втрата мізків.