Як відомо, за життя Микола Стефанович Гумільов не перебував у жодних партіях, громадських організаціях, профспілках. Не було такого гріха на його душі.
 
Характерник та Поет він ненавидів стадний інстинкт і вважав, що гуртом батька бити можуть тільки покидьки.
 
"Об’єднувати людей мають тільки ідеї та секс. Навіть віра - це питання особисте" - казав Микола Стефанович.
 
Та під кінець свого життя він став засновником "Гурту поетів-втікачів "Кульгаве Число".
 
Це ідейне утворення митців, яких не об’єднують членські внески, спільні пиятики, уніформа. Лише спорідненість душ, творче світосприймання та  любов до України.
 
Живучи у різних містах України ці хуторяни  зустрічаються зрідка, декотрі з них своїх колег узагалі ніколи не бачили, але флюїди, які вони надсилають одне одному, сильніші за рукостискання Командора.
 
Цей Гурт існує і понині, і існуватиме, як той рибальський гурток, ще дві тисячі років, допоки українське Слово не запанує над Землею і на Небі!
 
(Лише шахтарям, гномам і сліпим кротам лишиться можливість  засмічувати вуха собі подібних фєнею, мовами не Божественного походження, як то російська, румунська, польська, французька тощо).
 
Клятва, створена Миколою Стефановичем, яку дають українські митці при вступі у Гурт поетів-втікачів, виглядає так:
 
"Клянуся жити як Козак, а світ сприймати як Митець.
Клянуся примножувати Україну якісно, і лише побічно кількісно.
Клянуся усі свої сили покласти на олтар української духовності,
а душу на олтар української багатотисячолітньої державності.
Клянуся, що гасло: "Україна понад усе!" буде орієнтиром моїх вчинків,
а "Мої помисли були чисті!" - буде для мене критерієм вчинків.
Якщо я зраджу моїх братів - я зраджу себе, якщо я зраджу себе -
я зраджу Україну, якщо я зраджу Україну  - я зраджу своєму
Божественному Призначенню. Я знаю про наслідки цієї зради".
 
Нинішній Великий Провідник та Вартовий Храму пан Сергій Левитаненко є автором рядка який став гаслом "Гурту поетів-втікачів "Кульгаве Число" та метою їх творчих пошуків: "Десь там за Кульгавим Числом і ховається Бог".
 

Невластивий текст:
 
В оный день, когда над миром новым
Бог склонял лицо Свое, тогда
Солнце останавливали словом,
Словом разрушали города.
 
И орел не взмахивал крылами,
Звезды жались в ужасе к луне,
Если, точно розовое пламя,
Слово проплывало в вышине.
 
А для низкой жизни были числа,
Как домашний, подъяремный скот,
Потому, что все оттенки смысла
Умное число передает.
 
Патриарх седой, себе под руку
Покоривший и добро и зло,
Не решаясь обратиться к звуку,
Тростью на песке чертил число.
 
Но забыли мы, что осиянно
Только слово средь земных тревог,
И в Евангельи от Иоанна
Сказано, что слово это Бог.
 
Мы ему поставили пределом
Скудные пределы естества,
И, как пчелы в улье опустелом,
Дурно пахнут мертвые слова.
 

Властивий текст:
 
В день, коли над ненькою-Вкраїною
Господь-Бог схилив своє обличчя,
Мову Українську, мелодійную,
Нам подарував Творець навічно.
 
Вродою землі замилувавшись,
Нам надав Господь дороговказ:
Мовою небесною з’єднавши
Із собою -  кожного із нас!
 
Наказав нам берегти одвічно,
Як живу реліквію нетлінну,
Мову, що несемо крізь сторіччя,
Ми від першого батьківського коліна.
 
Хай вона лунає в нашім краї
Вранці, вдень, увечері, вві сні.
Бо Господь, коли відпочиває,
Українські слухає пісні.