Шановні добродії!
 
Особисто я, як напевно ви всі встигли помітити,  переважно користуюсь російською мовою, тому навмисне використання української -- підкреслює важливість теми про яку піде річ. Я не є прихильником тези пана Ющенка: "Національною мовою не говорять лише окупанти, раби і дурні", бо мені ні так ріже вуха, коли російською мовою москалі кажуть мудрі речі, як коли українською кажуть  дурню і безглузді пустощі, та говорять падлюки і зрадники. До речі, мені цікаво, коли Віктор Андрійович був щирим: коли казав цю тезу, чи тоді коли писав російською мовою заяву на вступ до лав комуністичної партії? В мене є великий сумнів, що іуда Майдану колись був щирим патріотом. Вірніше -- нема ніяких сумнівів у тому, що він є щирим брехуном…
 
Ми можемо довго дискутувати з питання значення української мови задля розвитку нашої держави, але мені все рівно буде незрозуміло, чому громадяни, які себе позиціонують як патріотів та палких захисників нашої мови від зазіхань манкуртів та москалів, вважать можливим забруднювати мову російськими матюками.
 
Розумію, що деякі мольфари ДД, яких я поважаю, але які вельми прискіпливо сприймають мої тези, щодо необхідності збереження двомовності українців, цілком мають право дивуватись з цієї позиції та звинувачувати мене у нещирості до усього українського. Вони вважають, хай їм грець, буцімто я керуюсь недолугою думкою. Але замислитесь, будь ласка, над тезою, що під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників зберегти мову Тараса Шевченка і Лесі Українки «у недоторканості» взагалі дуже складно. Якщо не сказати неможливо. Якщо за двадцять років не всі українці відмовились від російської мови, то, повірте, вже і не відмовляться. Нехай вже вона потерпає від матюків та впливу кримінальної фені…
 
До речі, таке «збагачення» української мови, як «кровосісі» Азарова – це квіточки. Коли за справу «відтворення мови» беруться чиновники та сучасні митці, то, попереджую! --  хто не сховався – я не винен. А приклади вже такі є. Ім’я: Лесь Подерв’янський – чого тільки варте! Як митець, він безумовно, має право на реалізацію будь-яких задумок, які розширюють мовні засоби виразу творчої думки, але є певні межі, за які не варто переступати, аби не відкрити скриню Пандори. А деякі сучасні митці у гонитві за дешевим піаром не дуже себе перевантажують само цензурою. Коли такі витвори Подерв’янського, як «Блєск і ніщета підарасів» та інші (з більш «красномовно гучними» назвами) слухають або читають «доросло» свідомі українці – це одне. А коли це «мистецтво» йде на вулиці «у маси» -- це вже інше. І коли молодь, культурно-мовна свідомість якої ще не встигла ствердитись, починає використовувати цитати з Подерв’янського безглуздо де треба і де не треба, то, крок за кроком від чергового «митця» до чергової молоді, ми цілком імовірно здатні у стислі терміни так спотворити власну мову, що мало не заманеться.
 


Дехто  з патріотів (в лапках) вважає, що якщо матюки – це зброя москаля, то застосування матюків україномовними громадянами – це вбивство москалів їх же зброєю. Це не так -- бо це мовна капітуляція та зрада рідної мови. Стань захисником рідної мови, а не її вбивцею!