Їхні душі зустрілися в Інтернеті. Її душа горіла жертовним вогнем, чимчикуючи  до храму Афіни, його душа чаділа на зворотному шляху. Вона, відклавши в сторону пензлі і  фарби, вивчала 3D-MAX. Він, після знайомства з прайс-листом жреців науки, вивчав комп'ютерний і людський світи у торгівельній залі гіпермаркету.
Щовечора товариство друзів, друзів друзів, друзів друзів друзів збиралося у всесвітній мережі грати в Мафію. Демократичним голосування (молодим не відомий термін "фальсифікація") обирався Президент, який своїми диктаторськими повноваженнями визначав, кому на час його правління бути народом, кому мафією, хто буде шерифом - захисником народу і борцем з мафією, а хто зцілятиме поранених у збройних сутичках, та доставлятиме до моргу полеглих.
Скакали відважні ковбої, пурхали над ними прекрасні феї, розсудливі городяни лінчували невинних, а мафіозі ділилися підступними планами з благородним шерифом, помилялися, прозрівали, розмахували сокирами, палили з кольтів і рушниць. І смерть називала під ранок переможців та справжні імена натхненних гравців.
Однієї ночі хто заснув, хто загинув  - вони залишились удвох. Введений в оману динамічними ІР, сон забув про них.
- Мамо, з чого варять борщ? - розбудив він близько четвертої ранку свою матір.
- Синку, якщо голодний, візьми щось із холодильника.
- Ти не розумієш, мені треба знати, як варити борщ.
- До ранку не втерпиш?
- Ні.
- Що сталося?
- Та ми тут з Олею відкрили в інтернеті ресторан, нам треба приготувати для відвідувачів щось таке, щоб вони ще раз прийшли.
- Хай тобі Оля про борщ розказує.
- Вона говорить, що ніколи не варила борщу, у них мама готує.
Майже на місяць проблеми мафії і народу були забуті. Ресторан процвітав, його простір наповнили пісні улюблених груп, напої і страви задовольняли смаки найвибагливіших гурманів, відвідувачі біля входу шикувалися в чергу.
Вони вирішили одружитись і вже через кілька годин колисали свого малюка. Ріс він як на дріжджах. Щодня вони дружно майстрували йому чергове вбрання, узгоджуючи кольорові гами, фасони комірців і кишеньок, зачіску і черевички. Пролетіли непомітно ще два тижні, малюк став франтуватим парубком. Щасливі батьки почали задумуватися над його майбутнім.
- Я хочу морозива, - близько другої години ночі сказала вона.
- Пломбір, крем-брюле, вершкове? - звично відгукнувся він.
- Королівський шербет з курагою і по справжньому. Здається, зараз помру без морозива.
- Не вмирай. Скажи номер свого мобільного. Зараз буду, - відгукнувся він.
Таксі, нічні супермаркети, ресторани. Через півгодини він вже телефонував їй: "Ти де живеш? Я їду."  Народ і мафія зустрілися.
Його батьки - інженери (діти, не можна сміятися над чужим горем), її - впливові державні посадовці. Та хто з'ясовував ці деталі тієї пізньої зимової пори? До них прийшло Кохання.
Сяють очі і медово течуть слова. "Я - гарна?" "Я - гарний?" - вдивляються в дзеркало душі. І щастя. Чи не найбільшим щастям усього життя, де потім не міряно буде і доброго, і злого, залишиться назавжди оце "Так!"
Минуло два роки у нашому реальному світі. Обоє стали спеціалістами з ІТ-технологій. Вони не одружилися, але все ще разом: вона ллє сльози, він не спить ночами, між ними - прірва.