Українські високопосадовці дуже полюбляють з екранів телевізорів розповідати громадянам України про унікальність українського шляху у пошуку так званої «національної ідеї».
 
Але весь час забувають розказати для чого саме їм потрібна ця сама «унікальність» і в чому власне вона полягає..
 
Проливаючи з екранів телевізорів море «крокодилячих сліз» про тяжку долю українського народу, депутати і чиновники весь час забувають пояснити цьому самому українському народу чому Україна не може йти по загально цивілізаційному шляху, по якому йдуть всі інші народи і країни.
 
В умовах світової кризи «унікальність» шляху по якому ведуть Україну ці сліпі поводирі стає особливо яскравою.
 
Розглянемо деякі з цих «унікальних» кроків унікального українського шляху..
 
1. Увесь світ в умовах світової кризи зменшує ставки кредитів. «Унікальна» українська влада робить навпаки: вона збільшує ставки банківського рефінансування, продовжуючи лити «крокодилячі сльози».
 
2. Увесь світ в умовах світової кризи зменшує ставки податків, відміняє податки, об'являє податкові канікули для малого та середнього бізнесу який в основному створює робочі місця. «Унікальна» українська влада робить навпаки: вона  В РАЗИ збільшує ставки акцизних та транспортних зборів, продовжуючи лити «крокодилячі сльози».
 
3. Увесь світ в умовах світової кризи зменшує адміністративне втручання у бізнес, даючи людям в умовах кризи можливість заробляти гроші. «Унікальна» ж українська влада знову робить все навпаки:  вона об’являє боротьбу за наповнення бюджету і включає в цю боротьбу увесь свій адміністративний апарат підконтрольних  чиновникам держслужбовців.
 
В умовах обвального падіння виробництва та ділової активності в Україні боротьбою за витрушування грошей в бюджет уже займаються не лише податківці та митники. Наповненням бюджету займаються і пожежники, і санстанція, і міліція, міністерства та відомства, місцеві адміністрації, і навіть регулятори локальних ринків  типу комісії з цінних паперів та державного департаменту з фін моніторингу, а також багато і багато інших держустанов, які самі по собі фінансуються за рахунок грошей витягнутих із карманів платників податків.
 
Ця армія  державних службовців, не здатних власними руками зробити собачу будку, лізе у офіси малого та середнього бізнесу та вимагає наповнення бюджету будь якими а в основному протизаконними способами: це і сплата податків наперед,   і штрафи,  і внески в спецфонди, це і вимоги від канцтоварів до забезпечення службових машин держслужбовців, зокрема міліції паливно-мастильними матеріалами.
 
4. Увесь світ в умовах світової кризи зменшує витрати на адміністративний апарат, «Унікальна» ж українська влада знову робить все навпаки:  вона продовжує збільшувати кількість державних службовців, які не здатні робити нічого крім нікому непотрібних папірців.
 
До кризи в Україні  було 13-15 мільйонів працюючого населення. З них 50 тисяч податківців, 400 тисяч міліції та даЙ-ішників, біля 200 тисяч армія, біля 100 тисяч чиновників в органах місцевого самоврядування. Держслужбовцями є також митники,  даЙ-ішники, співробітники міністерств, відомств,  комісій, департаментів, комітетів, інспекцій, санстанцій.
 
Всього таких діячів, які нічого не виробляють, але звикли смачно їсти більше ніж 1 мільйон чоловік.
 
Достатньо подивитись на машини, на яких їздять ці слуги народу, та будинки в яких вони живуть. А потім їх порівняти з машинами та житлом пересічного підприємця, який своїми податками та хабарями оплачує все це буйство чиновницького буття.
 
Виявиться, що «унікальність українського шляху» і полягає саме в тому, що в Україні існує три сорти людей:
 
Перший сорт.
 
Це чиновники та держслубовці які нічого не виробляють крім папірців, але усвідомлюють себе вищою кастою – це перший сорт. Ця каста свідомо і планомірно веде необ'явлену війну із власним народом на видушування з народу грошей. За своє право розпоряджатися ВСІМА грошима що є у країні. Вони не задумуючись щиро розповідають в телевізорі, що вони ЗАРОБЛЯЮТЬ гроші на платниках податків. Вони щиро в розказують, що ще не зібрані штрафи вони уже закладають у бюджети своєї заробітної плати. Вони щиро розказують підприємцям про доведені до них плани по штрафам, «відкатам» і «хабарям».
 
За 18 років незалежності вони так і не зрозуміли. Що гроші в гаманцях громадян – це не їхні гроші. Це приватні гроші громадян. Це приватний бізнес громадян.
 
Така перемога адміністративного маразму над  здоровим глуздом є дійсно унікальним явищем в історії людської цивілізації.
 
Другий сорт.
 
Це пенсіонери, інваліди, діти та інші «горячолюбімиє бабушкі», які за гречку чиновників готові безкінечно терпіти чиновницьку локшину на своїх вухах, і за права яких так ллють сльози чиновники. Цих людей другого сорту чиновники дуже люблять. Тому що державний апарат не втомлюються декларувати свою боротьбу за бюджет та соціальний захист сірий і убогих.

Третій сорт.
 
Це підприємці, інтелігенція, малий та середній бізнес та інші платники податків, які не мають ніяких прав крім священного обов’язку наповнювати бюджет з бездонними дірами.
 
У всьому цивілізованому світі «середній клас» є платоспроможною базою для промислового розвитку інноваційних товарів і послуг.
 
В унікальній Україні – середній клас, підприємці – ці лише дійні корови для чиновників.
 
Громадяни третього сорту.
 
Україна очолює списки країн по складності ведення бізнесу, по складності податкової та бухгалтерської звітності, по складності започаткування бізнесу і складності впровадження інноваційних технологій та галузей, які так потребує економіка будь якої країни, що в умовах структурної світової кризи.
 

Враховуючи вищевикладене ми можемо повернутись до питання «унікальності» українського шляху.
 
Він якраз і полягає в тому, що в Україні продовжується радянська війна чиновників з середнім класом, а точніше із власним народом, який власною тяжкою працею будує заможне життя своїх дітей, та хоче покінчити із злиднями, в які запихують його чиновники.
 
Про цю війну держслужбовців з власним народом ви не почуєте  в телевізорі від чиновники та депутатів які цілодобово там ллють свої «крокодилячі сльози».
 
Замість цього високопосадовці дуже полюбляють з екранів телевізорів розповідати громадянам України про «унікальність українського шляху» у пошуку так званої «національної ідеї».
 
18 років високопосадовці розповідають про «недосконале законодавство» але не кажуть, що це законодавство недосконале лише для громадян третього сорту – платників податків.
 
Але воно абсолютно ідеальне для громадян першого сорту. Для чиновників.
 
Тому що це законодавство написано чиновниками для чиновників, а не для платників податків. Тому що саме мінні поля протиріч, яким напаковане це «недосконале законодавство», створює ілюзію законності «бєпрєдєла» який творять висопосадові дармоїди.
 
Спостерігаючи «пламєнниє речі»  депутатів на різноманітних «свободах слова», стає очевидним, що ці сліпі поводирі абсолютно не збираються сходити з цього «унікального українського шляху манівцями по граблям» на загально цивілізаційні шляхи проведення реформ, які проводяться в інших країнах.
 
Більш того. Вони стають все більше упертими і непримиренними. Очевидний для всього світу шлях є просто недосяжним для рівня їхнього розуміння.
 
Тому пора залиште всі надії, сподівання і сумніви в тому, що вони збираються пройти по цьому шляху до повного апофеозу своєї перемоги над здоровим глуздом.
 
З цього шляху у прірву високопосадовці уже не звернуть.
 
Це уже теж очевидно.
 
Тому можемо спрогнозувати подальший розвиток світової кризи на українське суспільство:
 
1. Високпосадовцям та їх олігархам нічого не загрожує. Їхні діти вчаться в цивілізованих країнах. У багатьох з них там давно вже є власні будинки і куплені білети. Вони просто сядуть на чартерний літак і вилетять з України. Корупціних грошей вистачить і їм і їхнім онукам.
 
2. Пресічні держслубовці поповнять ряди свох підопічних злиднів. Повні злидні, які продовжують вірити чиновникам массово вимруть.
 
3. Так званий «середній клас», існування якого чиновники заперечують, розділиться на три категорії:
 
3-А) це люди які в результаті кризи втратили дуже багато;
3-Б) це люди які в результаті кризи втратили ВСЕ;
3-В) це люди які в результаті кризи втратили все і залишились у боргах;
 
Відповідно прогнозуємо три алгоритми поведінки громадян.
 
Алгоритм перший. «Світ за очі»
 
Продати все і втікати з цієї країни, як це вже давно зробили найбільш активні та кваліфіковані українці. По глибині чиновницького маразму Україна давно «впєрєді планети всєй». В цій царині ми давно обігнали всі Гондураси і африканські країни разом узяті. Тому при визначенні напрямку еміграції можна керуватись простим критерієм: «світ за очі».
 
Цим алгоритмом скористається небагато і в основному категорія 3-А. Тому що більшість, яка хотіла та змогла це уже зробила.
 
Алгоритм другий. «Клин клином вишибають»
 
Закрити  чи продати бізнес якщо він є. Допомогти чиновникам у скороченні робочих місць. Встати на облік по безробіттю. Нічого не робити. Податки не сплачувати. Не купувати товари у магазинах, які сплачують податки. Купувати українське лише неплатників податків. Піти у тінь, якщо є торгівля  то торгувати лише за «чорний нал». Нехай чиновники годують «любимих бабушєк»  з власного карману, або своїми постановами Уряду про «покращення жирів у маслє прямо сьогодні».
 
У доброго хазяїна, (чи як їх історично називають чиновники – куркулів), завжди є значка на чорний день. Тому ми працьовитий народ. Так було, є і буде.
 
Цим алгоритмом скористується найбільша частина громадян України, яких можна буде в основному віднести до категорії 3-Б.
 
Алгоритм третій. «Революційний»
 
Сьогодні ми є свідками того як в України стрімко набирають оберти акції стихійного спротиву  громадян антинародних дій чиновників. Тут і протести проти багатократного збільшення тарифів на газ, комунальні послуги, транспорт, багатократне підвищення штрафів за порушення правил дорожнього руху, семикратне збільшення податків на приватний автотранспорт, порушення прав громадян щодо поверення депозитів з банків, чиновницькі афери з курсом національної валюти в результаті якої громадяни не зможуть виплати взяті кредити. А також  безліч інших  причин через які громадянам України втрачати більше нічого. Досить ймовірно, що у чиновників вистачить розуму проти цих акцій протесту зубожілих громадян виставити міліцію.  Силове придушення стихійна громадянська активність може запросто призвести до організації партизанських загонів самооборони проти свавілля чиновників які уособлюють владу.
 
Доведені до відчаю люди навряд чи зупиняться перед тим, щоб палити «коктейлями молотова» якщо не окупаційну сільраду, то окупаційну податкову інспекцію чи дай-ішників точно. Телевізор вже показує підпали машин дай-ішників. А значить, що цей процес уже почався.
 
Спрогнозувати кількість громадян, що постраждають в результаті розвитку такого сценарію подій поки що неможливо.
 
Висновок:
 
Поки цивілізований світ через кризу шукає шляхи консолідації суспільства, тупорилі українські чиновники ведуть громадян України по «унікальному шляху» прямісінько до громадянської війни.
 
Тому спасайтесь самі. Хто як може.
 
І не кажіть що Вас не попереджали.