МФК разом з "вітчизняними" чиновниками, користуючись необізнаністю населення щодо питань технічного регулювання, фактично нищить це населення і його робочі місця під гаслами "свободи бізнесу" і "добровільності стандартів". Ціна питання може вимірюватися від "життя людини" до "майбутнього нації". І тут треба зрозуміти, що для нас важливіше: своя гречка, чи імпортний йогурт. Але безпосередньо в газові камери євреїв заганяли не німці, а євреї-капо. І це робить питання морально складним. Сьогодні імпортери – це "вітчизняний бізнес", чи руйнівники мого робочого місця, економіки моєї країни, мого майбутнього. Вони друзі чи вороги? Нам на Тавріях їх на мерседесах жаліти?
 

      Написати цю статтю спонукало листування, розміщене на сайті Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України. Причому, змушений був відкласти більш актуальні теми, такі як трактування 313 параграфу протоколу приєднання України до СОТ чи географічні інформаційні системи (ГІС) як один із інструментаріїв виходу з кризи у них і засіб реалізації політичної корупції у нас. Але питання, порушене імпортером ТОВ "Сівакс" не менш важливе, так як 313 параграф – це вища арифметика державного управління й міждержавної конкурентної боротьби, коли іноземні дорадчі структури маніпулюючи фактором таємності протоколів  і громадською думкою, декларували такі "зобов'язання", які начеб то взяла на себе Україна, та насправді внаслідок виконання яких можуть загинути мільйони саме українців. Дебати з цього питання виникли під час засідання робочої групи Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України і подальший розвиток знайшли тільки під час круглого столу першого липня, коли у стінах Верховної Ради МФК все ж звинуватила законодавчу владу і уряд країни у нехтуванні інтересів іноземних товаровиробників, які презентує у т.ч. ТОВ "Сівакс".
 
     Щодо ГІС – це інструментарій, за допомогою якого сучасний капіталістичний світ так підковує усіх бліх своїх економік, що вони там усі стають соціалістичними, і блохи, і економіки. А у нас, в країні, яка була родоначальником електронного урядування (е-уряд) на пострадянському просторі, далі слів не пішло. Адже ГІС системи не тільки показують вектори управлінських рішень, а і дуже швидко розкривають наслідки тих чи інших рішень, законодавчих прогалин та фінансових схем.
 
     Отже, як зазначається в листі ТОВ "Сівакс" до Ради підприємців (дату на сайті не видно), згідно з наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2009р. № 137 (зареєстровано в Міністерстві Юстиції України 25 травня 2009р. за № 457/16473) з 5 червня 2009р. введені зміни до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, а саме до переліку включено кабельно-провідникову продукції (код ЗЄД 85442000). Запровадження цієї норми добивалися виробники кабельно-провідникової продукції, так як існують фактори ризику загибелі людей і завдання шкоди майну внаслідок коротких замикань в неякісних кабелях і пожеж, уражень електричним струмом тощо та проблеми при обладнання, яке також є носієм аналогічних факторів ризику і тому підлягає обов'язковій сертифікації разом з, наприклад, кабелями живлення. Отже, логіка виробників і Держспоживстандарту зрозуміла, бо всі добре знають що таке "китайська" продукція і мало хто хоче згоріти в помешканні внаслідок замикання у кабелі живлення виключеного чайника....
 
     ТОВ «Сівакс» з моменту реєстрації у 1994 році весь час імпортує кабельно-провідникову продукцію з Німеччини (Helukabel). Головними споживачами імпортованої кабельно-провідникової продукції названі такі великі підприємства металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості як ВАТ «Запоріжтрансформатор», ЗАТ «Запоріжський завод важкого кранобудування», ВАТ «Запоріжський електроапаратний завод», ЗАТ «СНВО ІМПУЛЬС» (м. Сєвєродонецьк),  ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», ВАТ «Сумське ПВП ім. М.В. Фрунзе», ВАТ «Алчевський металургійний комбінат», ВАТ «Енергомашспецсталь» (м. Краматорськ), ЗАТ «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ», ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю», ЗАТ «Науково-виробниче підприємство «РАДІЙ» (м. Кіровоград), ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго» ПЕС Київські магістральні електричні мережі, ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», ДНВП «Електронмаш» (м. Київ), AT Холдінгова компанія «Київміськбуд»; ДП «Науково-виробничий комплекс газотурбування «ЗОРЯ - МАШПРОЄКТ» (м. Миколаїв) та багато інших. Слід зазначити, що зайти зі своєю продукцією на такі підприємства, які мали давні кооперативні зв'язки з тими же, наприклад,  Київським заводом "Укркабель" чи Одеським кабельним заводом, завжди не просто. У дев'яностих роках потрібен був не тільки потужний адмінресурс і відповідна "криша". Наприклад, менеджмент німецького концерну SIEMENS нещодавно пожурили, що в структурі ціни його продукції були 20% на підкуп менеджерів потенційних європейських покупців...      
 
     Тепер в багатьох корпусах заводу "Укркабель" замість імпортного і вітчизняного обладнання торгові та офісні площі. Обладнання для виробництва кабелю поставляло ВО "Більшовик", де тепер також торгово-розважальні заклади і офіси. Для волочіння дроту філь'єри (волоки), конструкційні кільця з твердих і надтвердих матеріалів поставляли ІНМ ім. В.М.Бакуля, Світловодський комбінат твердих сплавів і надтвердих матеріалів, ВО "Реле і автоматики" та інші підприємства, де були твердосплавні ділянки. Сьогодні там, де працювали тисячі висококваліфікованих працівників і створювали реальну продукцію, сотні торговців і "офісного планктону", які просувають імпортні товари. Не будемо, подібно Дарвіну, розкривати усі ланцюжки зв'язку між джмелями і старими дівами. Тільки констатуємо кінцевий результат: сьогодні українські діти грають у рольові ігри "похорони" та "коханець з коханкою".  Щодо "похорон" то ясно – населення України скоротилося на 6 мільйонів мешканців (еквівалент п'яти рокам бойових дій та 13,8 млн. убитих з 1941 по 1945 роки). А от "трикутники" і малеча? Мабуть матір чи батько на заробітках в Німеччині, хто на панелі, хто євросортир миє. А природа бере своє. А діти бачать це і з цим у цьому виростають... Наші діти, не їхні.
 
     Звичайно, підприємець скаже, що все це демагогія і все це не його турботи. От він знайшов гарного постачальника імпортної кабельно-провідникової продукції, яка у нас чомусь не підлягала обов'язковій сертифікації. Митні ставки були знижені, прибутки зростали й укладалися довготривалі угоди. Кабельно-провідникова продукція саме цього постачальника "має європейський сертифікат якості і пожежної безпеки (німецькою чи англійською, якими чудово володіє прораб Микола з Коломиї – прим. авт.), використовується головним чином для виготовлення на експорт високотехнологічних виробів та устаткування (тримайтесь за стілець, коли будете аналізувати після цих слів структуру українського імпорту-експорту – прим. авт.), в реконструкції виробництва при переході на енергозберігаючої технології, комплектації імпортних автоматизованих виробничих ліній, будівництві об'єктів суспільно-побутової, культурної та спортивної сфери". Це про київський "Електронмаш", на якому усе життя пропрацював мій батько і від якого залишилася тільки одна назва, як про "виготовлення на експорт високотехнологічних виробів"? Він випускав для внутрішнього ринку касові апарати, а за останні три роки їхня кількість в експлуатації скоротилася майже втричі...  ВО "Заря-Машпроект" випускає турбіни, де торгової націнки на кабель в ній не вистачить на зарплату митного брокера. Та й на більшості інших перерахованих вище підприємствах обсяги споживання навряд чи значні, а конкурентні переваги мабуть у площині, яка аж ніяк не пов'язана з якістю продукції. Вітчизняна кабельно-провідникова продукція зарекомендувала себе у ракетних і військово-технічних комплексах десятиліттями надійної експлуатації. А от "коробейники" у 2005 р. пояснювали мені, чому для "Київміськбуду –X" саме імпортний кабель кращий за усі вітчизняні: премія посереднику-посадовцю у 2 копійки на метрі погонному...  
 
     Згідно практики більшості нормальних країн, ТОВ «Сівакс» в інтересах німецької компанії «Helukabel» розпочало процедуру сертифікації в уповноваженому органі ДП "Укрметртестстандарт". Проте процедура проведення сертифікації за
правилами УкрСЕПРО займає від 1,5 до 3 місяців і "неможливе швидке проведення процедури сертифікації" (звучить так, наче відмовляються від хабара – прим.авт.) – тобто комплексу лабораторних випробувань продукції. Зазвичай, європейські країни проводять ще сертифікацію виробництва за стандартами безпеки, системи менеджменту, екології, вимагають реєстрацію за процедурою RICH. А в огірках навіть донедавна кут кривизни міряли, хоча МФК з піною у роті нас переконували, що у них сертифікують тільки по факторах безпеки і аж ніяк не по формі й розмірах ... Як наслідок, процес сертифікації у них для дрібних виробників стає не підйомною задачею без державних програм сприяння експорту, коли така сертифікація фактично відбувається за кошти платників податків країни походження товару. І це нормальна світова практика. А у нас "в бюджеті нема коштів", а якщо і є, то вибачайте, хіба ви не знаєте яка у нас корупція?
 
     Тому, якщо одномоментно запровадити європейські правила сертифікації імпорту на митну територію України, ТОВ "Сівакс" не тільки отримає "загрозу зриву виробничих програм партнерів" (не можу визначити, чи можна тут і де саме вставити слово "міфічних"), а і взагалі змушене буде конкурувати на українському ринку за правилами "ціна/якість", а не корупції. Водночас, от тоді й можна буде говорити про "інновації", бо сьогодні відсутні стимули для інноваційної діяльності. ВИГІДНІШЕ привезти й продати готове, бо держава досі не захищає "трудові ресурси" країни, мислить категоріями "демократії" та "інтеграції" замість "конкуренція" і "відповідальність".
 
     Тепер слід зупинитися на понятті "вітчизняний малий бізнес", яке якраз і послугувало детонатором цієї тоді ще майбутньої статті. Завдяки Раді підприємців попереднього формату до "малого бізнесу" тепер фактично відносяться навіть великі торгово-збутові мережі з мільярдними оборотами, які оформили касирів та прибиральниць суб'єктами підприємницької діяльності за спрощеною системою податкової і бухгалтерської звітності (СПД). Саме ця система є транзитним каналом контрабанди від кордону до споживача, що було доведено під час круглого столу в Держкомпідприємництві при аналізі походження на базарах несертифікованих торгових ваг китайського виробництва. Чи можна при визначенні подібного "малого" бізнесу, коли везуть з Одеси фурами, використовувати слово "вітчизняний"? Чи кажуть німці "вітчизняний Гітлер" або поляки "вітчизняний Освенцім"? Ні, поляки навіть вимагають Освенцім називати Аушвіцем, щоб підкреслити "імпортне" походження явища, хоча "виробничою діяльністю" цей заклад займався на терені польської вітчизни.
 
     В Єгипті, наприклад, законодавчо встановлено, що поставляти імпортні товари за бюджетні кошти мають право тільки резиденти, тобто "вітчизняні" єгиптяни. Таким чином уряд намагається реалізувати класичну компрадорську модель: спочатку возить товар, а потім за рахунок накопиченого капіталу з торгової націнки починає сам виробляти цей товар. Отже, на наше переконання, саме шляхом підміни понять здійснюються великі і малі злочини, нищаться робочі місця і підприємства. Саме це, а не тільки знищення твердосплавної підгалузі, викликало емоційну репліку на лист шановного ТОВ "Сівакс".
 
     "Пани імпортери граються поняттям "вітчизняний бізнес" та заради наживи роблять вигляд, що не існує китайської експансії та кризи в економiцi. Добиваючись преференцiй для свого бізнесу, який навiть не є компрадорським (коли заробленi на iмпортi грошi iнвестуються у власне виробництво), ТОВ "Сівакс" дирявить дiрку в кордонi, щоб п.Татарiнцевiй (голові комісії з інноваційної діяльності Ради підприємців – прим. авт.) нiчим було займатися: навiщо щось робити, купуйте готове за грошi, якi заробите прибираючи нашi сортири чи на панелi...
 
     Думаю, що Радi пiдприємцiв слiд визначитися: з урядом, який несе соцiальну вiдповiдальнiсть перед громадяними саме УКРАЇНИ, чи з iмпортерами, якi iмпортують безробiття та злиднi в країну".
 
     Чесно кажучи, не очікував оприлюднення цієї репліки, а коли мені передзвонив Ю.Пероганич з приводу "опечаток" а тексті, вирішив, що пост скоро "потоне" в інформаційній прірві та забудеться. Проте, несподівано зреагувала Асоціація митних брокерів і тим самим продемонструвала, що порушене питання слід грунтовніше обговорити.
 
      Микола Віталійович Мироненко, голова Асоціації митних брокерів, у своєму листі, оприлюдненому 18.07.2009 р. на сайті Ради підприємців, пише, що "як громадянин України, я щиро поділяю думки та намагання Івана Вікторовича зробити кращим становище національних товаровиробників, стимулювання імпортозаміщення, тощо. Але висловлюватись на публічному сайті Ради підприємців у неповажному до заявника стилі вважаю дещо некоректним. Підприємство, яке звернулося до Ради підприємців, здійснює діяльність, яка не заборонена чинним законодавством України, сплачує податки та надає робочі місця громадянам України. Крім цього, будь-яке підприємство або громадянин має право на звернення, у тому числі і до Ради підприємців при КМУ.
 
     Як видно із листа-звернення, підприємство-заявник звернулося у діловій та поважній формі до Ради підприємців із проханням вирішити питання сертифікації кабельної продукції після набуття чинності наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2009р. № 137 (зареєстровано в Міністерстві Юстиції України 25 травня 2009р. за № 457/16473). Порушене у листі ТОВ «Сівакс» питання виникло не лише у цього підприємства а й у багатьох інших суб’єктів господарювання, що випливає із звернення Української асоціації «Укрелектрокабель» до ради підприємців із аналогічним питанням.
 
     Крім цього, вважаю безтактовним у своїй відповіді згадувати про осіб, які не мають ніякого відношення ні до питання, ні до підприємства та звинувачувати їх у діях кримінального характеру, які вони не робили".
 
     Визнаю, якби закінчив свого часу магістратуру Інституту міжнародних відносин, куди запрошував мене світлої пам'яті Віктор Вікторович Пащук, то може став би дипломатом. І поцікавився, а щоб робило німецьке підприємство у Німеччині у подібній ситуації і чи виникла б така ситуація. Переконаний, що не виникла б, бо там питання технічного регулювання побудовано на ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ постачальників і виробників, тому жоден виробник чи постачальник навіть ДОБРОВІЛЬНО не вивів би свою продукцію на ринок без сертифікації. Чому, а хто буде платити, якщо кабель закоротить і виникне пожежа? І щодо "сплачує податки", то порівняйте, скільки людей було зайнято, коли працювало власне виробництво (виробники і суміжники – десятки тисяч осіб) з сотнею менеджерів, подавців і брокерів. Тому в Німеччині за бюджетні кошти й десять сантиметрів кабелю не куплять, якщо є аналог власного виробництва. І якщо немає а треба, – теж не куплять, бо організують таке власне виробництво. І навіть якщо в Китаї біля мідних копалень, то усі надприбутки за рахунок більш дешевої сили будуть вивозитися до Німеччини для виплат "соціалу" безробітним...
 
     Водночас вдячний Миколі Віталійовичу Мироненку, який дипломатично вказав мені, що тут знову уряд регулює підприємницьке середовище, порушуючи правила громадського обговорення регуляторних актів та створюючи форс-мажори бізнесу. Адже у всьому світі криза перевиробництва, уряди вживають протекціоністські заходи, падає споживання на внутрішніх ринках, а тут ще створюються проблеми в переміщенні через митний кордон надлишкових складських запасів... Треба було референдум провести з обов'язковою явкою мільйонів остарбайтерів за кошти європейських роботодавців.
 
     Визнаю, що будь яка дія чи вислів завжди впливає чи протидіє чиїмось інтересам і будь яка дрібна некоректність використовується для мінімізації негативного впливу на ці інтереси. Це закон дикої природи (природа вона завжди дика і тільки люди псують її своєю присутністю).
 
     Об'єктивно, сьогодні досі основний фронт роботи митним брокерам створюють імпортери. Адже левова частка експорту з митної території України - крупнотоварний експорт сировини і напівфабрикатів хімічної, металургійної та агропромислової (зерно) продукції. У цій сфері власники мають власних брокерів і ніякі асоціації їм не потрібні.
 
     В той же час, імпорт потребує більше послуг митного оформлення, так як його номенклатура значно ширша, а партії - дрібніші. Звичайно, цілком логічно, що ми завжди обираємо позицію, яка ближча до нашого корита-кормила й захищаємо свою, а не чужу статтю доходів. Це така природа людини і бізнесу, для якого мета діяльності – отримання прибутку. До того ж, насправді ми достатньо бідні, щоб говорити про достойні пенсії, медицину, освіту, науково-технічний прогрес чи мистецтво. Адже левова частка суспільного доходу перерозподіляється купкою олігархів.
 
     Щоб щось змінити в цій ситуації заради майбутнього, потрібні не завжди популярні дії, яким передують такі ж непопулярні слова. Особисто мені байдужі усі кабелі чи кобелі разом взяті разом з їхніми проблемами. Колись я розраховував норму прибутку та інші економічні показники для нової лінії витягування дроту й виготовлення кабелю. Повірте, під час будівельного буму там було за що вбивати, а не тільки що ділити. Проблема полягала в тому, що імпортний кабель поставляється одразу і прибутки перерозподіляються відразу між відносно вузьким колом учасників. А у ще тільки майбутні прибутки від власного виробництва наші чиновники влазили своїми ратицями ще на етапі погодження архітектурно-проектного завдання на будівництво заводу чи відведення землі під завод. Тобто, курки ще нема, а яйця "по продразверсткє" здай. Яскравий приклад - металургійний завод в Білій церкві. Ще залишимо за кадром, яке соціальне навантаження несе власне виробництво (ФЗП для 3 млн. чиновників, соціальні послуги для 2 млн. еспедешників і їхніх сімей, сімей від 4 до 7 млн. остарбайтерів, 12 млн. пенсіонерів з персіями, армія, освіта, медицина і т.п.) і всього двадцять відсотків на імпорт до бюджету, бо перепродаж, згідно Самуельсона, не створює ВВП.
 
     Підкреслюю, особисто був здивований, що мого одного з відносно численних листів було розміщено на сайті Раді підприємців. Якби знав, то більш ретельно його вичитав, зробив би ґрунтовнішим. Але той факт свідчив не про ставлення якогось Галенка до проблем якогось ТОВ. Це було свідченням того, що Рада підприємців в умовах кризи ставить значно ширші завдання, ніж відстоювання права на "свободу" отримання прибутку. Це вже не Рада підприємців Ксенії Ляпіної, яка своїм лобізмом руйнувала фіскальну систему країни, митні й технічні бар'єри, систему захисту прав споживачів тощо. Можна стверджувати, що в нинішній Раді підприємців проглядається пошук БАЛАНСУ ІНТЕРЕСІВ і це, на моє переконання, головне.
 
     Об'єктивно, Держспоживстанадрт в офіційній відповіді по суті порушеного питання відхилив клопотання імпортерів щодо надання будь-кому преференцій щодо термінів сертифікації продукції. Державні стандарти мають силу закону і порушення закону задля одних з часом зруйнує державу. Проте постає питання, а як же наша влада ставиться до вітчизняних виробників, які експортують продукцію до Німеччини та інших країн Євросоюзу? Наведемо зовсім свіжий приклад, який стосується також високоліквідного, правда, в сезон, товару, як освітлені та неосвітлені концентровані соки.
 
     В цьому випадку Голова Ради підприємців при КМУ за поданням виробників соків О.Продан звернулася до заступника міністра економіки України Валерія Тезійовича ПЯТНИЦЬКОГО з листом, в якому зазначається, що на сьогодні на дану продукцію ставка ввізного мита до країн Євросоюзу становить 24,5% (код ТНВД - 2009791900) та 14,5% (код ТНВД – 2009799900) (до них), в той час як на імпортовану продукцію ставка ввізного мита складає 10%(до нас).
 
     У 90-х роках президент Молдови М. Снегур (у нас не такі) з метою покращення економічного становища країни домігся відміни мита для продукції молдовського виробництва. Молдова будує танки, ракети, літаки, кораблі й т.п., тому у них аргументів більше. Завдяки цьому чи чомусь іншому, Молдова має більш вигідні умови та контракти, ніж українські виробники, та успішно експортує концентровані соки до країн Євросоюзу Отже, коли ми будемо як молдавани, нам теж зроблять комунізм?
 
     З метою підвищення експортного потенціалу українських виробників, залучення додаткової валютної виручки та підтримання конкурентоспроможності українських виробників концентрованих соків, Оксана Петрівна Продан попросила українського чинушу розглянути можливість клопотання перед Європейським союзом про скасування або зниження мита на ввезення концентрованих соків з України і помилилася адресою.
 
     Адже, завдяки фактично голові Митно-тарифної ради та головного "інтегратора" країни до різних глобалізованих організацій та криз, асиметрія в торгівельних стосунках складає майже 15%.! Враховауючи інтереси Європейського Союзу, шановний Валерій Тезійович відповів О.П.Продан таким чином (цитуємо):
 
     "Мінекономіки опрацювало Ваш лист від 12.06.2009 №205 щодо можливості клопотання перед Європейським Союзом про скасування або зниження мита на ввезення концентрованих соків з України та повідомляє наступне.
 
     Питання про скасування або зменшення ставок мита на ввезення концентрованих соків з України до Європейського Союзу може бути розглянуто у рамках офіційних переговорів щодо укладання угоди про зону вільної торгівлі, які на даний час ведуться між Україною та ЄС. Пропозиція українських виробників щодо скасування або зниження мита на ввезення освітлених та неосвітлених концентрованих соків до ЄС може бути включена до тарифного запиту України".
 
     Зона вільної торгівлі з ЄС (ЗВТ) питання перспективне і відстань до цієї перспективи може вимірюватися роками чи десятиліттям. А соки більш потрібні в спекотний сезон. Отже нам важко сказати, як далеко і на який хутір послав шановний Валерій Тезійович українських виробників разом з Оксаною Петрівною. І непомітно, як це було з СОТ,  шановний Валерій Тезійович, посилаючись на клопотання Оксани Петрівни, може поступитися ЄС інтересами, наприклад, машинобудівників, автомобілебудівників чи іншої більш актуальної для економіки галузі, в обмін на інтереси виробників соків чи ювелірних прикрас... Водночас, Валерій Тезійович, будучи вродженим дипломатом й одноосібним реалізатором політичної волі до "євро"-інтеграції, якби делікатно натякає: я Вам, може колись соки, а Ви їм сьогодні допоможіть щось поламати: чи технічні бар'єри перед імпортом, чи космічнобудівний  комплекс країни... ну так, дріб'язок для них і Вам взагалі нічого не коштує...
 
     От на цих прикладах яскраво проявляється сутність декількох аспектів діалогу між бізнесу і владою. І головна проблема полягає не в тому, що одні щось ламають, а іншим влада під політичні фетиші створює проблеми. Сьогодні правила діалогу сформовані на засадах лобіювання бізнес-інтересів без такої компоненти, як ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВЛАДИ. Бо влада – це бізнес, бізнес у владі – найбільш конвертований товар, а у імпортерів більше грошей, тому й обмінний курс вищий.
 
     І на хвилі цієї думки повернемося до макроекономіки. Вся глобалізована економіка світу побудована на стимулюванні експорту для одних (високотехнологічного) та імпорту для інших (сировини і напівфабрикатів). І не завжди, хто більший обсяг товарів віддає, той має більше доданої вартості. Бо еквівалент обміну – долар, і цей еквівалент фіктивний, бо друкується не під реальні фізичні цінності. Тому тільки власні гроші – реальна кров економіки. Імпорт – це вторгнення чужорідного для кровопускання, яке витікає реальними фізичними матеріальними цінностями в обмін на фіктивний еквівалент, на долар. Кровопускання, зазвичай в формі донорства, стимулює обмін речей і процесів. Це як зміїна отрута в мікродозах (до 15% бюджету країни проти 60-70% в Україні). Та коли вторгнення чужорідного не знаходить належного опору і кровопускання перетворюється в кровостікання, глибина кризи в країні-жертві стає значно глибшою, ніж у нападників. Нападники вирішують свої проблеми за рахунок того, у кого слабші митні і технічні бар'єри, відкрита для імпорту система держзакупівель за бюджетні кошти, відсутнє субсидування інноваційних процесів, де корупція і непатріотично налаштоване населення. Порівняємо падіння промислового виробництва в близькій нам Росії в 17,1% і в Україні – 31,8% (травень 2009 року) й побачимо ціну зусиль супер-інтелігентних "євро"-інтеграторів і ефективність реалізації політичних гасел через задній прохід.
 
     Підсумовуючи, попри різні там докори щодо некоректності висловів, маю чим пишатися. У листопаді минулого року мною було піднято питання порядку на ринках (базарах). Сьогодні в одній розсилці з листом Асоціації митних брокерів прийшла інформація про уточнення "Положення про державні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків". Державна машина закрутилася й почався рух до наведення якогось елементарного порядку біля дому на базарах, який був зламаний під гаслами "свободу еспедешнику" фактично труїти населення імпортним непотребом та обважувати заради прибутку. І нема сьогодні жодного серйозного телеканалу, яки й би не висвітлював тему "НЕЯКІСНОГО". Процес пішов, криза його стимулює й прискорює. Головне, що ми живемо поки спілкуємося і спілкуватися бажано в комфортних і безпечних умовах у пошуках ЯКІСНОГО – нової парадигми діалогу влади і бізнесу задля майбутнього.