Хто нам впарив Ющенка? Ні, не в 2004-му, коли іншого варіанту у нас не було, а в 2002-му, коли НУ на чолі з Ющенком отримала найбільше голосів в ВР? Ющенка нам впарили націоналісти всіх рівнів, аж до селян включно. При тому, що Ющенко був обраним Кучмою на роль "опозиції". Кучма підсунув і нарід ухватився.
 
Щирі українці сподівалися на Ющенка як на українського вола, який потягне країну в бік визволення українського духу, становлення української звичаєвості, взагалі всього, що могло б вивести Україну в світ, як молоду і гарну наречену. І хай там, по своїх кутках (Україна велика!), впорядковують свої звичаєвості інші етноси (руські, кримські, угорські, єврейські, ..), але в цілому (і на міжнародному рівні) Україна має бути українською. Таким є багатовікове вистрадженне сподівання українського етносу, який є тут найбільш чисельним і найбільш корінним.
 
Але насправді чи не провідною течією українського руху виявилася дерусифікація. І ця обставина влаштовувала всіх, хто складав для себе реєстри державної власності і готувався дерти майно за списком. А нарід мав дерти чуби один одному, поки державу не раздерибанять остаточно.
 
Отже, в політтехнологічній практиці склалися два міцних ланцюжка-асоціацій термінів: (1) Росія(Кремль)-руськомовні-п'ята_колона_(ординці) і (2) Україна-україномовні-патріоти-бе(а)ндерівці. Ланцюжки мали кожний своє історичне коріння і ці коріння душили одне одного з останніх їхніх сил. Тим часом, спічрайтерии обох таборів і медія слідкували, щоб кожна ланка кожного ланцюжка поборювала відковідну ланку ланцюжка протилежного (Росія-Україна, руськомовні-україномовні і т.д.). Адже поки хоч трохи майна залишалося у власності держави, нарід мав не заважати, а займатися керованим взаємним протистоянням..
 
Хижакам, що дірвалиля до лежачої майнової тушки УССР, не потрібні були зайві роти, тому до хижаків за кордонами території була застасована тактика двовекторності. Ця тактика виявилася тим більш успішною, що допомогала спорадично піджливлювати кожну з частин українського суспільства (активізації російського вектора раділа "п'ята колона", європейським перспективам - "патріоти"). Звичайно, що час від часу слід було поступатися в чомусь російським хижакам, а потім компенсувати ці поступки шляхами назустріч "європейським стандартам" .. Так і жили.
 
Аж поки не дожилися до майже вичерпаності списку на дерибан. Хоча на останок ще дещо суттєве залишилося. І ось за цей останній пул майна і перспектив подальшого ним володіння і сталась головна бійка у 2010, яку виграла ПР. ПР отримала 5-річний карт-бланш на розтягування рештків. Коли вони розтягнуть рештки, постане просте питання - як жити далі?
 
Таке питання вже озвучила Юлія Тимошенко між походами до ГПУ. Вона заявила, що далі буде йтися не за я ким політиком йти, а яким шляхом йти. І за цією її заявою можна розгледіти великий зміст. Схоже, що Юлія Тимошенко інтуїтивно розуміє, що течія національного визволення не має перспектив перетворитися на великий потік - Україна мала шанс, але ним не скористалася. А тепер вже запізно апелювати до "титульної нації". Постало завдання модернізувати країну. Модернізувати ту країну, яку маємо, причому не лише технологічно-інфраструктурно, але й менталльно.
 
Для того, щоб роздивитися можливі шляхи України у майбутнє, буде корисним прийняти до уваги наступні обставини.
 
(1) Головним героям дерибану буде вигідно мати такий устрій життя в країні, за якого вони матимуть можливість повної легалізації своїх кусків. Для досягнення цієї мети їм найкраще підходить авторитарний режим із своїм авторитетом на горі.
 
(2) Разом з тим, вони будуть зацікавленими також і у тому, щоб безпечно отримувати зиск з капіталів, збільшувати активи, розширювати зону впливу і т.і. Так складається, що безпечною (і стабільною) зоною для збереження і збільшення капіталів для нашої банди постає Європа. З цієї обставини їм стає вигідним сприяти європеїзації України.
 
Яким шляхом дійсно піде Україна, залежить від суспільства України. Адже європеїзація виглядає неможливою за неспроможності суспільства до громадянської структуризації, до артикуляції своїх базових інтересів, до утворення стійкого контроля за владою і організації еффективного спротиву проявам авторитаризму і бандократії.
 
І на останок.
Середовищем, з якого йдуть імпульси для створення громадянського суспільства, і з яким можна асоціювати надії на модернізацію, на мій погляд, є інет-спільнота двомовних демократів.