Георгіївська стрічка походить з Росії. Як атрибут до одену св. Георгія та Георгіївського хреста, а потім й окремий нагородний символ, вона виникла в російській армії.
 
Своє друге народження, в якості масової кампанії з її розповюдження відзначила в Російській федерації влітку 2005 року, непередодні 60-ої річниці перемоги у ВВВ, за ініціативи РІА "Новости" та активної підтримки прокремлівського, антидемократичного, напівфашистського молодіжного руху "Наші", створеного адміністрацією президента РФ.  
 
Отже всіх носіїв помаранчево-чорних стрічкок в Україні можна вважати такими, що цим символічним актом сповідують наступні морально-етичні й ідеологічно-світоглядні принципи:
 
"Я, носій георгіївської стрічки, тим що маю її на:
 
- лацкані чи іншому елементі одягу або на руці, шиї, тощо;  
 
- дзеркальці чи антені автівки,
 
- наплечнику і т.д. і т.п.
 

- свою цілковиту байдужість до неукраїнського походження стрічки та експорту (нав'язуванню) традиції з масового поширення смугастої стрічки з чужеземної країни, яка неоодноразово протягом всієї історії, як у давно минулі, так і новітні часи засвідчувала свою ворожість до України. Власне, мені начкхати на це, бо такий я "патріот" своєї вітчизни. Та й самою вітчизною для себе вважаю не стільки землю, де живу - Україну, а інозмену державу - Росію. Отже носінням георгіївської стрічки я зневажаю українську традицію і шаную чужу, демонструючи це привселюдно і не маючи з цього приводу жодного докору сумління;
 
- що в такий спосіб висловлюю свої симатії новітньому тоталітарному режиму Російської Федерації та солідарність з  її правителями, які залюбки чіпляють на себе георгіївські стрічки з відповідною пропагандистською метою;
 
- демонструю свою вірність радянсько-російському духу святкування дня перемоги, що радше віншує злочинну комуно-більшовицьку систему, аніж віддає данину шани усім загиблим у Другій світовій. Для мене смерті десятків мільйонів людей, скоріше свято, ніж привід для скорботи.
 
- що носінням помаранчево-чорної стрічки виражаю особисту шану і повагу не стільки воїнському подвигу рядових червоноармійців, скільки розшаркуюся перед їхніми начальниками - червоними генералами, які безжалісно використовували солдатів як гарматне м'ясо.
 
- тиражую своє невігластво з пропаганди 9 травня як великої перемоги радянського народу, закриваючи очі на червоний терор, що мав місце як під час війни, так і після, а також величезну кількість жертв армії "переможців", що є незрівняною з втратами переможених. І мені байдужа причина цього. Чому так сталося є для мене зайвим питанням, яким я не переймаюся. Воно мене не турбує, як і багато інших, похідних від цього.
 
- що я є проросійським сталіністом, готовим і надалі вшановувати подвиги каральних загонів НКВД та бійцв СМЕРШу, предастваники яких станволять нині переважну більшість з тих ветеранів Другої світової, які дожили до сьогодні. Бо на відміну від рядових бійцв-червоноармійців, екнкаведисти-смершівці користувалися особливою увагою і піклуванням з боку комуно-більшовицького тоталітарного режиму. Каральна система пестила слухняних виконавців її волі.
 
- що демонструю підтримку репресіям і катуванням радянської влади, застосованим проти українців  до, під час і після війни. Кількість жертв українського народу за виборювання незалежної держави для мене було, є і буде цілковите ніщо.
 
- носінням георгіївської стрічки я засвідчую, що є проросійським сталіністом, можливо, і дуже вірогідно - нащадком енкаведиста, руки якого по лікті в крові українців та людей інших національностей - жертв радянської окупації та винищувальних спецоперацій;
 
- будучи носієм цієї смугастої стрічки, я одночасно є носієм совокової ментальності, що є ворожою до Української держави. Я прагну повернення країни в лоно радянсько-російської імперії на правах губернії без самостійного урядування над територією.  Виступаю за слов'янську єднійсть в союзі з Казахстаном та іншими бажаючими приєднатися за неоддмінною умовою - російського головування в будь-якому між(над)днржавному новоутворенні.  
 
-  ... ".
 
Перелік пунктів є далеко не вичерпним і підлягає розширенню, а сам текст - корегуванню, по мірі надходження пропозицій від всіх небайдужих до піднятої теми осіб.
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.