Цікаве питання: якщо в нас не сформоване громадянське суспільство, то що замість нього є, повинен же на його місці  бути якийсь замінник? Таким замінником якраз і є неформальні лідери громадської, колективної думки серед нас, які стоять на позиціях агресивного жлобства.
    Розглянем стандартну соціальну піраміду: «правителі-еліта-народ». У нас між правителями і народом – прірва у всіх відношеннях. Еліти у нас по-справжньому не працюють, вони не згладжують, але ще більше загострюють протиріччя між інтересами влади та інтересами народу.
Тим не менше, суспільство наше так-сяк функціонує і зберігає свою цілісність, завдяки чому? Адже, якщо буквально виконувати накази нашої влади, якщо повністю дотримуватись наших нікчемних законів, то суспільне життя перетворилося б у нас у вир непримиренних суперечностей та конфліктів, а потім ця система взагалі б розвалилась.  До речі, цікавий вихід з нашої плачевної ситуації: просто почати дотримуватись всіх наших дурацьких законів і ця дурацька система сама завалиться!
 
    Ми  любимо потішатися над «наївністю» законослухняних американців та інших европейців, які в своїй основній масі орієнтовані на повне дотримання закону. Це ж так легко: схитрувати, скоротити шлях, знехтувати «дрібницями» закону. Раціоналізатори, блін! І не зрозуміти нашому «винахідливому» народу, що одержавши перевагу над законослухняними іноземцями в малому, ми втрачаємо порівняно з ними у великому. Справа в тому, що ретельне виконання прийнятого закону дозволяє виявити всі його вади та незугарності. Відповідно, на розробників недосконалого закону падає весь тягар відповідальності. Громадське суспільство, політикум починає голосно протестувати проти такого закону. В результаті, той, хто підготував недосконалий закон, несе адміністративне чи політичне покарання аж до вильоту зі влади і приймається більш досконалий закон.  Демократичний механізм спрацьовує і підтримує як належний стан законодавства, нормативної системи, так і їх дотримання.
 
  А що у нас: тяп-ляп розробили закон чи реформу, напхали в них лобістські, «шкурні», популістичні  пункти, різні «ловушки» та бар’єри для виконавців,  - і випустили в світ. Виконавча вертикаль почухалась, додала до цього закону ще кучу інструкцій та роз’яснень, щоб він хоч якось був придатний до практичного використання – і кинула на голови виконавців.  Народ-виконавець охнув від такого «подарунку», прогнувся під тягарем нових вимог, а тоді взявся до «народної творчості»: як би то обійти невигідні норми закону, як би то оптимізувати свою поведінку? В результаті, досягається деструктивний баланс: закон фактично виконується косо-криво, виконавчі, контролюючі органи мають повно роботи карати порушників, народ, суб'єкти законодавчого регулювання на повну силу борються з дебілізмами, з деструктивами примінення цього закону. Життя кипить, а в кінцевому результаті – пшик: корупціонери наживаються, а народне господарство деградує! Всі кивають один на одного, всі розводять руками, що «нічого не можуть вдіяти», що «винні інші». А народу лишається лише вихвалятись за чарчиною, як він вдало обійшов закон, як він примудрився викрутитись з прикрої ситуації!
 
  Запитується: чи потрібна взагалі така безглузда, докорінно неправильна система? Який смисл боротися з дефектною системою, якщо вона щодня продукує все нові і нові дефекти? Чи варто очищати басейн від брудної води, коли в нього вливається каналізація? Скільки ми ще будемо жити по правилах «перевернутої системи»?
 
  Однак вернімось до технології життя нашого народу в умовах агресивного, деструктивного нормативного середовища. Народ, бізнес залишений сам на сам з цією деструктивною владою, з цим агресивно-репресивним законодавством: правителі наші тільки тішаться своїми забавками, еліти наші також тільки іммітують роботу, а насправді всіма силами відштовхуються від вирішення реальних проблем життя суспільства. Народ, підприємці кинуті напризволяще виживати  в умовах агресивного середовища. Відповідно, народ найшов свої інструменти, свої технології виживання. Серед стратегій виживання перемогла стратегія «агресивного жлобства». Хочу зразу відмітити, що для мене цей термін не несе ту ніякого емоційного забарвлення. Іншу, менш поширену стратегію я називаю «гуманітарною альтернативою».
 
  Проблема агресивного жлобства в тому, що воно топчеться саме по собі, по своєму майбутньому, по своїх рідних та близьких. Як канібалізм є пристосуванням до відсутності білкової їжі, так і наше агресивне жлобство є пристосуванням нашого народу до постійних деструктивних умов проживання в рамках нашої спільноти. В чому базова проблема нашої спільноти: вона не може вибрати собі достойну еліту, достойних правителів, не може заставити себе жити у відповідності з цивілізованими правилами та нормами.
 
   Наш народ живе в умовах постійно діючої катастрофи, коли він змушений викидати сі свого хиткого суденця життя щось цінне, дороге, відмовлятись від своїх мрій та побажань, аби лишатись на плаву.  Саме такі агресивні, цинічні умови привели до формування такого типу громадського активіста як «жлоб агресивний».  Жлоб агресивний(ЖА) є консолідуючою фігурою в нашому соціумі: він повязує владу з народом, він виконує роботу, якою нехтують наші еліти, він заміняє громадянське суспільство і виконує функцію психотерапевта для розгублених. ЖА- це суспільна роль модератора, регулятора суспільних стосунків.
 
Майже кожному з нас час від часу приходиться брати на себе роль ЖА, коли потрібно приймати «непопулярні» рішення в своїй суспільно-громадській діяльності. Всяке більш-менш суттєве рішення в наших умовах містить такі елементи як:
-порушення норм діючих законів та правил;
-жертвування якимись гуманітарними цінностями;
-порушення норм моралі та благородства;
-порушення норм раніше укладених договорів та домовленостей з іншими діячами.
   І це не результат якогось нашого злого умислу, це наслідок розхлябаності, деструктивності нашої системи життя. Рішення завжди приймається в умовах дії множини суперечливих факторів, коли не можна розраховувати, що система спрацює «як належить». Сумарна дія не тільки офіційних, але й неофіційних, тіньових, нелегальних факторів змушує жертвувати самими слабкими аргументами та цінностями. Традиційно, такими самими слабкими цінностями виявляються гуманітарні цінності. Я не виправдовую агресивне жлобство, я пояснюю, чому воно у нас так вкорінилось та поширилось. Саме з позицій агресивного жлобства приймається основна маса суспільно-важливих рішень у нас.
 
  АЖ –фактичні хазяї нашого повсякденного життя, тільки не треба аж надто асоціювати тих АЖ з конкретними особистостями. АЖ –це особи, які приймають рішення по реалізації конкретні суспільних відносин. Іншими словами – АЖ –це певний алгоритм проведення суспільних відносин через завужені канали наших реальних можливостей. Щоб досягти бажаної цілі, ми змушені протискуватись через шілини в законодавстві, ми повинні проникати в будівлю через чорний хід, ми змушені прикидатись іншими, ніж ми є насправді. Всю цю мімікрію, все це пристосуванство я називаю містким, об’ємним терміном «агресивне жлобство».
 
   Я уявив собі матрицю рішень, які приймаються у нас в суспільстві і побачив самий насичений їх шар на стику влади і народу, на стику влади та підприємців, на стику керуючої та підлеглої підсистем. І хто домінує в цьому «киплячому» шарі нашого суспільного життя? –Правильно, тип АЖ. Основна функція АЖ –це як функція відомих «рішал», це люди, які «вирішують питання», косо-криво, але вирішують. Основна функція агресивного жлобства – жертвувати всім дрібним та необовязковим в імя збереження головного. На перший погляд, функція благородна, але від постійних цих пожертв в умовах деструктивної системи наше життя постійно деградує.
 
       Наша "перевернута система" так хитро влаштована, що народ наш сам себе вимушений пресингувати, принижувати, каструвати, пригноблювати один одного. Як і керманичі, наша еліта також майже не торкається своїми пальчиками брудних сторін нашого життя, все за них роблять нижчі верстви безпосередніх виконавців. Тут ми також спостерігаємо вже відоме нам явище  «зверхделегування», тільки не знизу вверх, а зверху вниз. Саме тому наші АЖ одержують де-факто частину повноважень наших еліт, що також певним чином їх розбещує.
 
Раніше я аналізував тут на ДД алгоритм прийняття рішень у нас "зверху", під соусом «корупційного імперативу» (немає часу шукати це ІМХО, якщо памятаєте –підкажіть), зараз я аналізую алгоритм прийняття рішення у нас уже "знизу", під соусом «жлобського імперативу». Зрозуміло, «яке шукало – таке і здибало», тобто якщо зверху йдуть ущербні, людожерські команди, то і знизу їм у відповідь-виконання будуть згенеровані ущербні, компромісні рішення. Саме таким деструктивним чином і балансується система, а крайніми, як завжди, виявляються прості, найбільш незахищені люди. Отож, з таких жалюгідних компромісів між жахливим зверху та ущербним знизу і складається наше життя.
 

   В чому різниця між агресивним жлобством та соцдебілізмом? - Соцдебіли – це жертви політики влад по зомбуванню власного населення, це такий соціальний тип. Агресивні жлоби –це основні актори в нашому суспільному середовищі, це така суспільна роль.
 
Всяке явище, всякий новий елемент системи, який виникає на запит цієї системи, потім починає свою власну еволюцію в системі. Цей елемент розвиває в собі не тільки запитувану сутність для системи, але й свою власну, нову, похідну, вторинну сутність, як самостійний діяч в системі.   В слідуючій частині цієї статті я хотів би зупинитись на аналізі основних рис нашого АЖ в контексті їх функціонального призначення, а також на проблемах подальшої самостійної еволюції АЖ.
 
Резюме.  Боюсь, що феномен «агресивного жлобства» –це ключ для розгадки  більшості сторін поведінки нашого народу  і нашої влади в існуючій системі. Адже АЖ втягує в себе і всі сутності нашої культури, ідеології, моралі, технології. Фактично, нашим життя керує не влада і не еліта, вони тільки відсмоктують ресурси з системи, нашим життям керують стандарти агресивного жлобства. Саме к «кублі», в «горнилі»  агресивного жлобства відбуваються усі наші основні соціально-економічні, соціально-політичні процеси.