Приказка

Ми сидимо всередині складної такої .. супер-екстра-гіпер такої складної системи ..
Ми відчуваємо себе системними елементами, такими собі розумними .. Розумнішими за систему, якби вона мала розум ..
Ще б пак! Ми ж її розуміємо, а вона нас - ні!
Щоправда, кожен з нас розуміє її на свій розсуд, тобто інакше, ніж ти чи я ..
Щоправда, дехто відчуває присутність "вищого розуму" .. разом із «вищою силою» .. І стає смиренним .. чи то перед розумом, чи то перед силою ..
 
А ми - ні, смиренність то не для нас. Адже вона йде разом з десятьма заповідями, у редакції Іїсуса, кажуть - Сина Божого .. А ДД-діти по образу і подобію, яких тут марно наврертає на православіє їхнє преподобіє Пан Олег, викладають і викладаюсь ДД-мозаїку з власних різнобарвних рефлексій .. І складають собі заповіді, бо ж ці діти є сами собі розум і самі собі сила!
А я тут відшукуй у всьому тому чи то тенденцій, чи то логіку ..
 
Казка
 
Деяке царство-государство, яке було колись Русь, а тепер стало Україна, складалося з двох діяспор і купи усіляких позафракційних громадян ..
 
І були в тому государстві Печерські пагорби, а на пагорбах була булава, а в булаві була сила .. А у кого сила є, тому ума вже нінадо ..
 
І кожна діаспора перебувала у своїй звичаєвості .. А що воно є тая «звичаєвість», то без пляшки не второпаєш .. Тому я відкорковую і тлумачу – «звичаєвість» то є племінний контекст.
 
То є теє «ку», якого поза племенем не розуміють, а всередині розуміють геть усі мовчки, без пояснень .. Отже, звичаєвість влаштована за племінним кодом .. У середовищі з єдиним кодом виникають хвилі гармонізації, виникають аккорди і терції.
 
Кожна окрема людина тут є «своєю», як ото у азерів, чи чеченів, чи грузинів, чи вірменів .. «Свій до свого по своє» .. Серед своїх з’являєшся на світ, серед своїх зникаєш зі світу .. Відчуваючи себе клітиною невмирущого племінного організму .. В отченні чужих контекстів твій контекст наповнює тебе змістом, радощами, безпекою ..
 
І от нарешті мешканці території «Україна» роздивилися, що тут існують поруч два племені з чужими одна до одної звичаєвостіми .. Як вірмени і азери у Карабаху .. «Схід і Захід – разом!» .. Разом дивляться на Печерськи пагорби, де лежить одна на всіх булава.
 
Війна
 
Якби то не пагорби з булавою, то мешкала б кожна звичаєвість у своїх межах .. А позафракційні мали б вирішувати, до кого приєднатися .. Від якої титульної звичаєвості потерпати, які свої автономії влаштовувати ..
 
А так йде війна за булаву на пагорбах .. Зваблює можливість розширити племінні межі, обкласти оброком і «панувати у своїй розширенній сторонці» ..
 
ПС
Здається іноді, що одного ранку дізнаюся, що існує таке диво як «демократія» .. приватне недоторкане життя .. І я посміхаюсь собі ..