Перефразуючи декартове: «Якщо я мислю, то існую»,- можна сказати, що «Якщо ми існуємо, то мусимо мислити». А щоб мислити, потрібен відповідний контекст, відповідна мова. Жива національна мова існує, як множина живих контекстних мов, як множина контекстних мислень. Контекстна мова – це готові поняття, терміни, фразеологія, понятійні ряди,  це певний світогляд та концепції. Цей світогляд повинен покривати весь життєвий цикл, від продукування контекстних предметів, до їх споживання, від початку до кінця життєвого циклу предметів. Кожна контекстна мова – це свій маленький всесвіт.Наші офіціозні мови: загальнодержавна, патріотична, мова соціального партнерства  не є живими контекстними мовами, вони не здатні давати адекватні відповіді на реальні виклики та реальні запити життя. Це мертві ритуальні мови, це як дорожні знаки на старій, закинутій дорозі, по якій давно ніхто нікуди не їздить. Для прикладу, наша Конституція перетворилась не взірець такої мертвої, офіціозної мови, по якій ніхто не живе.
 
    Мову потрібно не оберігати, а розвивати. Через однобокість практик,  у нас мертвою є і мова державного мислення. Наші володарі відчужені власне від української державної влади. Українська держава – це для них щось чуже і далеке, вони просто окуповують владні крісла для прокрутки своїх особистих та групових афер. В душі – це самозванці на троні, тому що вони абсолютно чужі до реальних потреб цієї держави та цього народу. Вони сприймають владу над цим народом, як свою владу, але не сприймають проблеми цього народу, як свої проблеми. Чому ми вже двадцять років не відчуваємо гостро духу цього самозванства? – Бо в нас немає живої мови державного мислення, в нас є мертва мова державних ритуалів, тому в нас немає мови, з допомогою якої можна було б викрити самозванців, фальшивих лідерів. Смішно, але деколи ми не вирішуємо проблеми, бо вчасно не знаходимо потрібного слова, отака от у слова може бути величезна влада. До речі, четверта влада – це не преса і не журналісти, це влучне, правильне, правдиве слово! Нам смердить оцей офіціоз, ми крутим від нього носом, але гострий запах офіціозу для того і поширюється, щоб ми не занюхали трупний запах від нашої фальшивої державності, яка розкладається повним ходом.
      Подивіться, у нас навіть немає мови, на якій можна було б вести перемовини з іншими державами. У нас немає мови,  мислення національної гідності, національної ідентичності, ми з оточуючим світом говоримо на тій єдиній мові, до якої звикли – на мові популізму, на мові «бідних родичів». «Изъявите милость», «подайте на пропитание!», «допоможіть!», «підкажіть і дайте дорожну карту», - ось лексика наших міжнародних стосунків. До яких жалісливих сигналів від свого населення звикла наша влада, такі ж розпачливі сигнали вона посилає сама до сусідів та міжнародних  інституцій.
 
  Реальність і мова, яка відображає цю реальність – це дві сторони однієї і тієї ж медалі. Пізнання – це і підбір відповідних слів-понять для нововиявленої реальності. І реальність, і мова мають свою гармонію, свою цілісність. Досягнення цілісності та гармонії в мові та мисленні дозволяє перейти до пошуку ще не виявленої реальності. Від нас завжди приховують частину реальності, але завдяки доброму мисленні та доброму знанню мови, ми можемо легко виявити приховані частини реальності. Реальність не може бути нелогічна, не може бути неповна чи безглузда, це все наслідки нашого неповного знання та приховувань.
  Інколи ми маємо недорозвинуту мову, інколи – недорозвинуту реальність, інколи – недорозвинуте і перше, і друге. Інь і янь буття мають багато пар: добро і зло, теорія і практика, форма і суть, мова і реальність. Всі ці елементи в парах тісно взаємодіють, всі вони можуть один одному допомагати, а можуть – заважати. В нашій вітчизняній практиці ці елементи частіше заважають одні одним, а не допомагають. Це  я пов»язую з феноменом перевернутості нашої системи. Перевернутій системі потрібно приховати, перевернути і перекрутити головне, тому в цій системі найпростіше стає пере ускладненим, найлегше –непідйомним, а найважче – найлегшим для вибраних.
 
  В перевернутій системі трудно очікувати, що мова буде відповідати реальності, а реальність – мові. В дійсності, ми бачимо і перевернуту реальність, коли офіційне слугує неофіційному і перевернуту мову, коли брехня стає правдою, а правда – брехнею. Все перемішано і деформовано в цій країні в угоду акціонерам перевернутої системи. Причому, наслідки таких підйомів-переворотів ніким не контролюються, ініціаторів цих переворотів цікавить тільки перший результат, всі наступні наслідки ніким не відслідковуються і не аналізуються, а це множить наші проблеми і наші спільні негаразди.
Послухайте, якою мовою з народом розмовляє телебачення: це тупа популістична мова, це мова для недоумків, для збоченців, але аж ніяк не мова для свідомих, самокритичних громадян. Нас настирно годують мисленням, мовою тупих та примітивних розваг, як бидло та лохів.
 
  Вже півроку на ДД я роблю намагання говорити з нашою публікою мовою здорового глузду, мовою здорового критицизму і відчуваю, як тяжко знайти розуміння навіть в найпростіших питаннях, як сильно політика популізму та дебілізації  поплавила мізки нашого народу. Наш популізм, як певний деструктивний світогляд, – це сплав інфантилізму, хуторянського мислення, жлобства та  тяги до дармового. Тепер настають тяжкі часи для нашого популізму,  на заміну йому нова влада суне зі своєю власною мовою  диктату та зневаги: «я - начальник, ты – дурак!». Що ж, за свої багаторічні лінощі та вередування нація мусить дорого розрахуватися.
   Попробуйте перед натовпом наших людей заговорити на мові чесності та відповідальності, на мові громадянської самосвідомості. Вас освистають та зашикають, наш народ звик до мови популізму, до жалісливо –сльозливих тональностей «які ми бідні та нещасні» в констатуючій частині та «дайте нам пільг та милостей» в частині резолютивній. Серйозна, відповідальна, вольова мова – не для наших вух. Саме тому наш народ постійно обирає не потенційних реформаторів, не щирих патріотів (фу, як згидили нормальне поняття), а солодкоголосих аферистів та пройдисвітів. Мова соціального популізму лягла на благодатний грунт  нашої ментальної меншовартості, нашого мазохізму та нашої любові до дармового.
   Ми самі собі закрили шлях прогресу через демократичні алгоритми. Демократичний інструментарій аферисти та маніпулятори освоїли в десять раз краще, аніж наші  щирі демократи. Тому демократія в нашій країні – така собі віртуальна забава, про існування якої можна лише читати, але при вирішенні конкретних серйозних питань про яку згадувати не варто, щоб не  робити хибних кроків та не смішити людей .
 
   Для формування  мови громадянського, справжнього демократичного суспільства потрібні спільні зусилля, потрібен прошарок однодумців. Це не якесь відкриття америки, це адаптація давно відкритого і практикуючого досвіду демократії з адаптацією на наш понівечений національний грунт. Достатньо враховувати якусь  сотню наших основних, елементарних вітчизняних істин – і громадянська, демократична українська мова почне гарно писатись і звучати. Це проект середньої ступені складності. Не такий тяжкий сам проект, як його оборона від наших вкорінених соцдебілізмів. Потрібно бути готовим до постійної загрози інфільтрації в середовище проекту різноманітних первинних та вторинних соцдебілізмів.
 
   Це  інтелектуальний проект. Доки не буде вибудована понятійно-ідеологічна сфера для громадянського суспільства,  доки не буде сформоване єдине громадянське мислення європейського типу, нашим вченим, нашим експертам та громадським діячам немає чим, немає куди і немає як говорити. Зараз у нас в пресі, в інтернеті, на телебаченні (інколи) трапляється масса цікавих, здравомислячих думок, але це думки-індивідуалки, вони  живуть окремо одна від одної, вони сходять і колосяться на приватних діляночках своїх авторів. Це думки-одноденки, вони запалюються та гаснуть, не створено загальних конструкцій, на які б ці думки монтувались. Кожен наш активний інтелектуал мусить плекати свою міні-суспільну теорію, розвивати свій окремий напрямок думок і пожинати гірки плоди слабкої затребуваності суспільства на його думки та висновки. Наше вітчизняне інтелектуальне середовище – це суцільний озерний край, якщо так образно сказати. В цьому краї не розвинута річкова система, яка б збирала інтелектуальну енергію від всіх наших «рибалок» і несла цю енергію в одне спільне море-океан.  Натомість, наші інтелектуальні «рибалки» кожен сидить біля свого ставочка, чи свого озерця, і ловлять свою рибку, а потім виявляється, що вони ловлять практично однакову рибку, так що вони виявляються мало цікавими один для одного, вони дублюють один одного. В нашому інтелектуальному середовищі дуже повільний рух, воно дуже поволі  розвивається і постійно відстає від потреб суспільного життя. Наші інтелектуали – це кустарі-одиночки, їх як розігнали після відміни «єдино вірної» марксистсько-ленінської теорії, так вони після цього і не зуміли скооперуватись, всі забавились в свою унікальність та принциповість-непоступливість.
 
   Мова не йде про створення нової «єдино вірної» теорії. Мова йде про формування системи загальноприйнятих, чітких та зрозумілих понять для суспільного, громадського мислення. Мова йде про те, щоб ми між собою могли вести предметні, кваліфіковані дискусії  на одній смисловій мові, а не 80% дискусії відводити в суперечках про зміст того чи іншого поняття. Мова йде про те, що інтелектуальна еліта повинна виконати свою суспільну роботу, тільки  руками реальної інтелектуальної еліти ми можемо покрити, завершити свою недобудовану національну хату. Справою честі для інтелектуальної еліти всякої країни є стан, коли всі більш-менш серйозні рішення в цій країні приймаються за погодженням з думками та позиціями цієї еліти, а не мимо них,  інакше, навіщо вона та еліта потрібна?
 
    
П.С. Зараз активно формуються дві новомодні мови: мова гнобителів та мова пригноблених. Цікаво, що мова гнобителів формується набагато активніше та «веселіше», клас переможців  не стидається нових реалій та смислів життя. Клас пригноблених–переможених, навпаки, чіпляється за вмираючу мову популізму та «справедливості», їх мова формується зі скрипом та обмовками, відображаючи зазомбованість їхнього мислення.
  Мова - це не просто лексичний набір слів, це живі смисли, а з цим якраз у нас і проблеми, бо ніхто ні з ким не може договоритись, домовитись по-справжньому, люди відмовились від спільного бачення дійсності на користь індивідуального бачення дійсності. Стратегія індивідуального виживання, прийнята більшістю, вдарила по таких суспільних інструментах, як спільна мова, як сутнісне взаємопорозуміння.
 
Ми втратили смислову дисципліну, смислову культуру, а точніше, ніколи її в розвинутому виді і не мали. Сталін не просто так на старості років писав «Проблеми мовознавства», він прекрасно розумів значення смислових мов. Послухайте виступаючих на Майдані – це суржик мови переможених та популістичної мови з вкрапленнями протестної мови. Доки не буде сформована повноцінна, повноформатна протестна мова, наші майдани не будуть мати шансів добитись свого.