В нашому  перевернутому суспільстві, коли неофіційне керує офіційним, нелегальне заправляє легальним, тіньове диктує умови відкритому, маленькі, придавлені подвійними (офіційними і неофіційними) тяжкими обставинами життя українці шукають якийсь свій третій шлях, щоб вижити між цими подвійними монстрами. В результаті, на світ народжується народна творчість, наші ідіотські раціоналізації, наші пристосувації. В результаті, ми рухаємось і не по дорозі, і не по тротуару, а якимись манівцями, перебігаємо  від закутка до закутка, як якісь біженці у власній державі! Коли будують одну дурницю, то обов»язково збудують якусь іншу дурню, часто протилежну тій, що задумували. Сказали, що будують «незалежну» Україну (потрібно було будувати самостійну Україну), а побудували країну суцільного пристосуванства, країну подвійної залежності всіх і кожного від  офіційних та неофіційних (легальних та нелегальних, тіньових та відкритих, «добрих» та «поганих», «своїх» та «чужих») монстрів. Відсутність одного нормального офіційного порядку створює тисячі збочених, перевернутих «порядків». В яку б організацію чи установу ви не зайшли, ваш компас орієнтації починає шалено крутитись і зашкалювати: стрілка «як все має бути вирішено  по закону» впирається в бетонну стіну, а стрілка «як вирішити питання швидко і успішно» вказує на шухляду письмового стола чиновника. Стрілка ж «як все має бути вирішено раціонально та справедливо» взагалі заклинюється в тяжкій задумі від цієї розщепленої реальності. Кожен рівень, кожен чиновник придумує свої гребельки, свої капкани і засади для прохачів. Кожен прохач у відповідь придумує, як би то обійти злокапосні закони, як би то побудувати життя за межами закону і безжального порядку, як би то «пробігтись між крапельками».
 
     Щоб не попадати на кожному кроці в халепу, ми повинні думати не тільки про офіційну складову всякого предмету, але й про його неофіційну, тіньову складову. Тому любе життєве, адміністративне питання вирішується подвійними, потрійними зусиллями. До речі, це основна причина, чому у нас такий низький ВВП на душу населення. Ми побудували дуже нераціональне, дуже переускладнене, багатоукладне  суспільство. Звичайно, ніде в світі немає ідеально прямих шляхів, але, мало ще де є такі шляхи з  викрутасами, вибоїнами та  і манівцями, як у нас, коли, щоб пройти кілометр, потрібно реально накрутити і три  і п»ять кілометрів. Про яку ефективність, про який високий рівень життя для народу ми можемо говорити, коли лише третина наших зусиль йде на якісь продуктивні, корисні речі, а дві третини зусиль – це боротьба з вітряками, це всі наші хитрощі та пристосуванство, це наша данина всьому тіньовому, корумпованому, безглуздому і спеціально заплутаному порядку.  Це не Грузія, де сьогодні захотів, а вже через місяць будуєш, це Україна, де два-три роки життя і масу капіталу потрібно потратити на оббивання порогів різних пустих інстанцій, на роздачу «подарунків» та «допомог» чиновникам, щоб в кінці-кінців тобі дали пустого папірця, від якого суспільству ні холодно, ні жарко! Чим взагалі займається незалежна Україна? – Вона продукує погане життя для 90% своїх мешканців заради зверхкомфортного, зверхприбуткового надужиття  «кращих» 10% населення. Народні муки і негаразди не випадкові, вони є невідворотними і закономірними  для перевернутого суспільства.
 
        Чому ми такі любителі багатовекторності? В забаву багатовекторності граються не тільки очільники держави зі своїми пошуками геополітичних опікунів, але й усі маленькі українці, які енергію для життя вимушені шукати на стику легального і нелегального, законного і незаконного, на стику грішного і праведного. В перевернутому суспільстві любий закон мертвий, коли його не підзаконити незаконно, тобто не простимулювати позазаконним чином. Наше життя мінімум як вдвічі складніше, аніж у нормальній Європі. «Мы говорим Ленин, а подразумеваем –Партия!», ми говорим «прямо», а подразумеваем «через проулок». Наші люди своїм досвідом привчені, що ходити прямо –значить, нікуди не прийти, «лечиться даром –значит, даром лечиться». Це для старшого покоління щоденні  хабарі, побори – це щось дике, незвичне. Наше молоде покоління вже з молоком матері всмоктало навички поведінки в суспільстві суцільної корупції. Корупція для цього покоління – це не питання моралі чи якогось душевного спротиву, це стандарт побутової культури. Дати хабар для наших молодих  такий же буденний факт, як випити пляшку пива, чи  заплатити пату гривень за проїзд в транспорті. Нове покоління завжди постає, як точний зліпок всіх наших відваг, поразок, гріхів і злочинів за період становлення цього покоління. Діти в собі повторюють не нас , а наше, батьківське життя з ними. А тут стукає двадцять один  рік – і все, потяг пішов самостійно, вже нічого не перевиховаєш, тепер залишається тільки спостерігати за втіленням власних помилок, недоробок і того доброго, на що не пожалів власних зусиль і талантів в житті твоїх нащадків.
 
      А всі проблеми починаються від таких собі «невинних» речей, як відсталий, ретроградний патріотизм, як ліниві, бикуваті демократи, як бажання еліти спростити, облегшити собі до безміри життя. Життя дуже жорстока і відповідальна штука, в дорослому житті ніколи не можна надовго розслаблятися. Постійно потрібно працювати з задачами і сьогоднішнього, і вчорашнього, і завтрашнього дня. Наша ж національна традиція така, що чим вище ти викарабкався по соціальній драбині, тим більше можеш собі дозволити відпочивати і розкошувати . Свіжий приклад Юща – він щиро вважав, що забравшись на самий верх, він вправі 100% свого часу і своїх зусиль витрачати  на развагу себе, любимого і унікального. Саме від наших збочених  національних звичок і  традицій ростуть ноги основних наших державних і особистих проблем.
 
     Питання життя та смерті невіддільні. Ми ж намагаємось по своїй традиції куцої раціоналізації  і полохливості окремо вирішувати  питання життя, а питання смерті переносити кудись в майбутнє. В результаті, ми просто угроблюємо своє майбутнє і майбутнє своїх дітей. Ті проблеми, які сьогодні можна було б рішити ціною тисяч жертв, післязавтра вже будуть коштувати сотень тисяч . Тільки дрібні питання вирішуються в рамках категорій життя.  Крупні питання повинні вирішуватись на рівні життя та смерті. Якщо ми боїмося піднімати питання смерті, то в нас просто відберуть життя, і нам залишиться кволо вирішувати питання самої  сметрі: що помре раніше, а що – пізніше. У нас уже відібрали життя, це доконаний факт, тепер тільки погоджують розклад подальших кремацій і трунацій. Ми вже зайшли в зону утисків, які несумісні з національним життям.  Боягузливі, ниці душі твердять: «Це неможливо!»,- і хутенько закривають свої вузенькі, порожні очі. «Ще й як можливо!»- відповідає Розплата і вимагає щораз більше і більше жертв.Українці легковажно думали, що історія з ними буде панькатися сотні років. А виявилось, що відпущено було всього 20 неповних років, а далі – брись в канаву, недостойний нарід!
 
Інтелектуально і духовно квола нація може вести тільки примітивне, непримітне життя. Спокушування її  блискучими винаходами, іграшками сучасної цивілізації руйнує таку націю, як конкістадори колись своїми бусами та алкоголем зруйнували існування американських індіанців. Перегони  сил добра на швидкісній трасі прогресу привели нас до катастрофи, так як наше добро на розбитому возі навіть не змогло стартувати з місця.
 
Дивно, але життя наше радикалізується швидше, ніж я встигаю це описати. Значить,  я недостатньо працюю.