Виправлення горбатих: припарка до могили.

Припарки корисні. Вони, якщо й не допомагають, то не шкодять точно. Ними тільки важко горбатих лікувати. Але, якщо мета горбатих не виправлятись, а демонструвати наміри… О-о-о-о! Тут-то нам припарки у пригоді й стануть!
 
Ось, наприклад, ми маємо намір побудувати «соціальну» державу. Соціальна – це така держава, у якій має бути добре всім. І є деякі соціальні гарантії такого наміру. Найперше – в Конституції України маємо такі рядки:
 
«Кожен  має  право  на  охорону  здоров'я,  медичну  допомогу та медичне страхування….
…У  державних  і  комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога  надається  безоплатно; існуюча мережа таких закладів  не  може  бути  скорочена.» ст. 49 Конституції України.

Кришталево ясно, що дійсність уже не раз вступає в колізію з Конституцією. У мене прохання – міняйте уже ту Конституцію, бо на неї уже всі її охоронці та високі виконавці забили навіть не болт, а костиль залізничний. Такий, по лікоть. Воно, уже від Гаранта чути речі, які в жодну статтю не вкладаються, звично, а от від мілкіших – якось ще чудернацько. Але вони, челядь, вони від пана далеко не втікають. Зворушливі інтерпретації дійсності в контексті Основного Закону пробивають на сльозу. Мила совєцка звичка тим, хто «нє будєт брать» «отключить газ» або щось інше – пробирає до сліз. Міністр охорони здоров’я (тут слід би уточняти чийого) В.Князевич, заявив, що громадяни, які відмовились від щеплень повинні лікуватись за власний рахунок.
 
…Дозволю собі, висловлюючись інтернетовим штилем, офф-топ, чи то пак, ліричний відступ. Кілька років тому, я та ще кілька тисяч людей, намагалися допомогти одному тринадцятилітньому хлопчикові подолати саркому. Ми збирали кошти, необхідні на протезування ураженого коліна. Родина хлопчини могла ще собі дати ради з лікуванням та операцією на коліні, проте, придбати колінний протез – він у 2005 –му коштував щось біля 130 тис.грн. – була не в силі. І я, свята простота, а іншими словами кажучи – лошара, дієво підтримав ідею бабці малого – написати листа Президенту, з проханням допомоги. Я стисло описав ситуацію, вказавши, що лікування надзвичайно дороге і, чи не можна було б, якимось чином, посприяти, зробити виняток або що, щоб імпортний німецький протез коліна ввезти в Україну без мита, або без додаткових зборів, або, можливо, Ромчику якось ще допомогти від держави – пенсію якусь там чи ще щось схоже, бо лікування такої хвороби, як саркома надзвичайно коштовне… Відповідь прийшла разом з працівником прокуратури прямо до лікуючого лікаря. Він, після недовгого спілкування з представником правоохоронних структур, мав до-о-о-овгу розмову з родичами малого… Лікар просто прочитав лекцію на тему першої лікарської заповіді «Не нашкодь». Виявляється, своїм листом ми накликали на голову бідолашного ескулапа, який добре виконував свою роботу і сам допомагав чим міг, неприємності. Адже допомога з високого ґанку була надзвичайно дієвою: посилаючись на Конституцію України, зважаючи на те, що медична допомога в Україні є безкоштовною, Секретаріат Президента, просив керівництво лікарні та компететні органи розібратися з фактами злочинного вимагання грошей за лікування, наведеними у листі. Які такі кошти за протез, якщо медицина безкоштовна?! Які такі матеріальні труднощі, пов’язані з лікуванням, якщо дитину ЗОБОВ’ЯЗАНІ лікувати безкоштовно?!
 
Лікар таки мав право гніватись, бо ми, прагнучи чимось віддячити, похвалили його в тому дурнуватому листі за добру роботу. Думали відзначили, виявилось – «заложили»… Йому довелось досить довго пояснювати представнику прокуратури: що за кошти він вимагав у родини хворого,  за який протез, чому той протез в Україні не виробляють і чому держава не закупляє таких протезів, щоб безкоштовно надавати їх усім, хто цього потребує…
 
Чого у тій допомозі було більше? Цинізму чи фарисейства? Не знаю. Точно знаю, що найбільше було шкоди. Ми, замахнулись на святе – на Конституцію. Ми, попри своє бажання, просто вказали на те, що вона не працює. Бо те, що вона гарантує  - фактично ніяк не виконувалось. І врятувати  життя Ромчику за бюджетний кошт було не можливо. Його життя у тому  бюджеті не передбачалось, тому найбільше, що могла для нього та держава зробити – це рекомендувати не хворіти…
 
За три з лишком  роки прогрес є.  Міністр охорони здоров’я відкрито говорить про те, що НЕ КОЖЕН може розраховувати на безкоштовну медичну допомогу. Він не старається заховатись за фарисейство паперу, що витримує все. Він просто попереджає – бюджету вистачить тільки на тих, хто його відпрацьовує. Гроші потрачено на індійську вакцину і вдруге тратити гроші – бюджетні гроші! – на лікування певних індивідуумів не будуть. А чом би то й не сказанути такого? Міністр же не боїться Конституцію порушити – за це відповідальності нема, а от за не використану, не сертифіковану в Україні, сумнівної якості індійську вакцину, відповідальність, очевидно, таки є.
 
Щоб приліпити горбатий закон до стіни реальності конче не обхідні такі-от прикольні припарки. Їх нам ніколи не бракує. Ось вам реальність: Вадим Гуржос – голова «Укравтодору» сидить на концерті  Алли Пугачової  у Києві. А мав би сидіти де-інде. Виявляється, в Україні є Закон про автомобільні дороги, який гласить, що автомобільною дорогою є «лінійний  комплекс інженерних споруд, призначений  для  безперервного,  безпечного  та   зручного   руху транспортних засобів». Яким дурнем це написано?! Де ви бачили у нас такий «лінійний комплекс інженерних споруд»? Хоча, я гарячкую, Київ – Бориспіль цілком задовільняє вимоги цього Закону. Виходить, Гуржос має право ходити собі на концерти, бо відомство ним очолюване дотримується Закону тільки там, де його ще доцільно дотримуватись, а доцільно там, де страшно – за Бориспільську ж трасу, якщо не голову з пліч, то дупу з крісла знімуть…А шо? Напевно, буде він переживати через те, що, практично, 90% українських автошляхів втратили навіть формальне визначення своє, як «дороги». Для того, щоб переживати у нас інші люди є. Їх, працездатних, ще мільйонів 30 буде…
 
Ах, не тулиться горб Закону до стіни реальності. Втрачено навіть віддалене бажання приводити дійсність до законних меж. Тому ліплять припарки сотнями штук, як латки до Охрімової свити – не змінимо реальність, міняймо Закон!  Зареєстрували депутати Олійник, Трегубов, Портнов і Коротюк законопроект, що знижує суми штрафів за порушення Правил дорожнього руху. А куди дітися?! Народ їздить нашими «напрямками» з залишками асфальту, де годі побачити розмітку, а його штрафують за перетин подвійної суцільної лінії, не зважаючи на те, що інакше, як перетнувши осьову, здоровецьку яму не об’їдеш! І при проїзді перехрестя на червоне світло, безжально блимають блискавки фотоспалахів, і  летять листи щася від ДАІ автовласникам з призовими фондами по 500-700 гривень. А як ти поясниш тим бездушним фотографіям, що, наприклад, перехрестя Орлика і Володимира Великого у місті Дрогобич Львівської області проїхати, поки світить ЗЕЛЕНЕ світло світлофора, фізично можна тільки на танку?!  Що проїзд легковим автомобілем перехрестям через комплекс ям глибиною від 10 до 30 сантиметрів і діаметром від метра до трьох, можливий зі швидкістю не більше 1-5 км/год, а цього мало, щоб укластися в кілька секунд зеленого світла?!  Ні, не можемо жити по закону – давайте закони писати по життю.
 
Власне, так і виходить – горбатих виправляємо припарками. І у цьому є свій резон – мертвим вони ж не поможуть.