"В Тбилиси проходила конференция: "Оптимизм советской литературы".
 
           Среди других выступал поэт Наровчатов. Говорил на тему безграничного оптимизма советской литературы. Затем
           вышел на трибуну грузинский писатель Кемоклидзе:
 
           "Вопрос предыдущему оратору".
 
           "Слушаю вас" - откликнулся Наровчатов.
 
           "Я хочу спросить насчет Байрона. Он был молодой?"
 
           "Да, - удивился Наровчатов, - Байрон погиб сравнительно молодым человеком. А что? Почему вы об этом
           спрашиваете?"
 
           "Еще один вопрос насчет Байрона. Он был красивый?"
 
            "Да. Байрон обладал чрезвычайно эффектной внешностью. Это общеизвестно..."
 
             "И еще один вопрос насчет того же Байрона. Он был зажиточный?"
 
             "Ну, разумеется. Он был лорд. У него был замок... Ей-Богу. какие-то странные вопросы..."
 
             "И последний вопрос насчет Байрона. Он был талантливый?"
 
             "Байрон - величайший поэт Англии! Я не понимаю, в чем дело?!"
 
             "Сейчас поймешь. Вот посмотри на Байрона. Он был молодой, красивый, зажиточный и талантливый. И он был
             пессимист. А ты - старый, нищий, уродливый и бездарный. И ты - оптимист! "
                                                                                          С. Довлатов
 

Я - дуже багата людина. Бо маю в кишені шість цигарок. Відповідно матиму шість перекурів, під час яких мені в голову може прийти шість геніальних ідей. Які я зможу вигідно продати.
 
Я - дуже весела людина. Бо коли  в мене з городу в степу вкрали два лантухи цибулі, я поставив на вході на город дерев’яного хреста і написав на ньому: "Коли впіймаю, як добрий християнин, закопаю по християнській традиції під оцим хрестом". Більше в мене цього літа не крали і я збираю непогані врожаї кабачків, часнику, огірків, помідорів, квасолі, картоплі, динь, кавунів та гарбузів. (Мій сусіда повісив на горісі біля входу на город табличку з написом: "Мисливські угіддя. Полюємо цілодобово" Але то - прихована погроза, а не весела пропозиція про безкоштовну послугу, як у мене).
 
Я - дуже толерантна людина, бо знаю, що кожен українець мусить ні  в якому разі не ображати іншого українця, тому що ображений українець піде на північ, південь, схід чи захід і створить там якусь імперію, яка потім поп’є крові з України, а відповідно з нащадків образника.
 
Я - дуже розумна людина, бо коли хтось робить мені капость, я ніколи не роблю капость цій людині у відповідь, щоби не дати змогу їй навіть відчути чи переконати себе, що вона зробила те, що я заслужив. Таким чином, сором і дискомфорт відчуваю не я, а ця людина. І вона намагається, аби стабілізувати свою душевну рівновагу, загладити свою провину і зробити мені щось приємне чи корисне.
 

Янукович з Азаровим - дуже бідні люди, навіть злиденні убоги. Якщо вірити їх податковим деклараціям. Читаючи їх церковна миша дуже плакала, потім відписала цим жебракам усе своє майно і повісилась. (А ми ще раз переконалися у брехливості нашого колишнього Ющенка, який запевняв нас, що в українській владі ніколи жебраків не буде і сам же цих жебраків до влади привів!)
 
Янукович з Азаровим - люди дуже невеселі, прискіпливо серйозні, з брутальним почуттям гумору. Коли Миколі Яновичу в Раді попереднього скликання зробили якесь зауваження, сказали щось поперек, він похмуро відповів: "Да пашлі ви!..." Отак спритно відшив. В тому ж не дотепному дусі відповів, тоді ще опозиціонер, Віктор Федорович пенсіонеру Ярошенку, на його питання: "Чому же ти не любиш Україну?"
 
Янукович з Азаровим - люди нетолерантні. Їх деяка поблажливість до політичних опонентів, яка побудована на засадничому принципі функціонування українського політикуму "Ворон ворону око не виклює", ніякого відношення до толерантності не має. Швидше до удаваного роздвоєння особистості, як у того хитрого теляти, що намагається  двох маток смоктати. Одну з заходу, другу зі сходу. Не можна одночасно не любити дві речі: негрів і расизм. Неможливо любити Україну і ненавидіти український націоналізм.
 
Янукович з Азаровим - не дуже розумні люди. Бо де ж ви бачили, щоби до влади в незалежній Україні приходили розумні люди? Не було такого. (Підтвердженням цієї тези є той стан в якому перебуває наша потенційно багата країна).
 

І ось парадокс: коли йде мова про перспективи нашої країни, я - багата, весела, толерантна і розумна людина - песиміст, а Янукович з Азаровим - оптимісти.