На цю тему  мене наштовхнуло фіаско обговорення злободенних тем на ДД та інших провідних політичних сайтах. Здавалось би, підібрались розумні, освічені, позитивно налаштовані громадяни, політично грамотні ( гіперактивних політичних дебілів, провокаторів відкидаємо), а подивишся любе обговорення – суцільна какофонія без корисних результатів, якесь зачароване коло, в якому одна сторона бореться з одними міфами, а друга сторона – з другими міфами. Зразу пригадується багаторічна окопна війна у Франції під час першої світової війни: колосальні зусилля, мільйонні втрати, газові атаки, мор і болото, а результатів –нуль. Кожен залишається при своїх поглядах, ніяких проривів у баченні ситуації не спостерігається, ні про які стратегії та плани мова навіть не заходить. І це не вина конкретних осіб і конкретних форумів, це діагноз для нашої громадської свідомості, це результат комерціалізації нашої політики, результат зомбо-політики всіх наших владних команд епохи незалежності.
         В Україні немає і не було справжнього інтелектуального, громадянського життя, воно нидіє  на задвірках інформаційного простору. Інформаційний простір працює в режимі зомбування  свідомості соцдебілів, які складають абсолютну більшість виборців. Послухайте наших людей на вулиці, почитайте висловлювання наших людей на форумах – скільки там можна найти адекватних позицій, конструктивних думок –від 10 до 20%, не більше.
Такий стан пов”язаний з реалізацією політики дебілізації народу. За основу громадської свідомості, громадської думки  беруться настрої та думки не кращих, не передових членів суспільства, а настрої більшості, настрої сірої маси народу. Під виглядом «демократії» організовується така собі охлократія в думках і душах. Не еліта тягне за собою народ, як в нормальних країнах, а народ навпомацки суне кудись сам не відає куди, а його вмілою рукою владці направляють в хибному напрямку. Наша влада, наша еліта, тим часом, користуючись безпорадним станом народу, грабує його і експлуатує. Серйозні  інтелектуали, моральні авторитети відкинуті від механізму формування громадської думки, бо  її дебілізують придворні алхіміки олігархічно-кланової влади.
       Культ демократичних виборів зробив з нашим суспільством жахливу підміну. Хазяї нашого життя вирішили: раз вибори мусять бути демократичними чи майже демократичними, як того вимагають європи, значить,  потрібно маніпулювати  свідомістю виборців заради прогнозованих результатів. Відповідно були створені міфи-монстри суспільної свідомості: популізм, або слащава любов до бідних та нужденних, антинато, квасний патріотизм а-ля голодомор, «защита русского языка» и т.д. Заради демократичних виборів, зіпсували народ, заради одержання зверх прибутків, зіпсували природу – отаке от у нас національне відродження.
Ми постійно  пасемо задніх, ми орієнтуємось на затурканих, на дебілізованих громадян і вважаємо  це толерантністю, демократією. З такою «демократією» ми завжди будемо  плестися у хвості цивілізації.
       Як результат,  у нас не тільки розірваний зв”язок « слово-діло», але й зв”язок  «думка-рішення». Інтелект нації відірваний власне від нації в силу політики дебілізації нації. Саме в силу домінування аутсайдерної свідомості наш народ такий «крепкий задним умом». Істина приходить в мізки  нашої дебілізованої більшості тоді, коли вона йому вже не може допомогти, коли можливості щось змінити вже мертві. Саме такий стан справ і потрібен владі, яка керує нами примітивним, але ефективним методом обману та ошуканства.
     Подивіться на наші теперішні теленовини: один офіціоз плюс якісь дрібниці, якась периферія життя. Влада не вважає за потрібне говорити з народом на серйозні теми. Дійсно, нащо соціальним дебілам серйозні теми? В результаті, навіть розумні, освічені наші люди страждають від вторинних форм соцдебілізму.  Це коли правильні думки вписуються в деформований контекст, в результаті, на виході маємо неправильні, нереальні висновки. Тільки дуже сильні уми плюс  сильна воля можуть прориватись через усі омани дебілізації, тай то лише колективними зусиллями.
        Чому така серйозна різниця між Західною та Східною Німеччиною навіть після двадцяти років возз”єднання?  А тому, що зі свідомості населення Східної Німеччини ще досі не вийшли повністю дебілізми фашистсько-комуністичного періоду. Чому згадую фашистський період – бо радянський окупаційний режим  не проводив повномасштабну дефашизацію Німеччини, він сам мало відрізнявся від фашизму по суті своєї ідеології, тому фашизм на цих територіях просто  видозмінився. Це я до того, що думки матеріальні і українська незалежність потерпіла катастрофу в першу чергу через те, що не сформувала державну ідеологію, ідеологію соціальної справедливості та національного єднання в реальній, а не фальшивій транскрипції. На один зруйнований радянський міф припало створення трьох нових міфів епохи недолугої демократії – от і всі реформи епохи незалежності.
    Наші придворні учені тримають руку на пульсі монстра дебілізму і кажуть, що це глас народу. Наша влада не боїться авангардних думок, тому що їх просто нікому сприймати. Думки у нас не падають на підготовлений грунт для здійснення соціальної дії, їх не підхоплюють вчені кола, експерти, не пропускають через фільтри та випробування, щоб застосувати в прийнятті головних рішень. Ні, вони просто провалюються крізь пісок пустелі і висихають так же швидко, як і виникли в чиїсь буйній голові. Плітки,  чутки, витоки інформації з владних кабінетів сприймаються на ура, їх жваво обговорюють і мусолять до дир, а суспільно авангардні думки – кому вони потрібні і цікаві, їх давно суспільна свідомість віднесла в розряд дивацтва, тобто ненормальності. Наші інтелектуальні круги не сформовані, не відкалібровані, вони не грають ніякої ролі в прийнятті серйозних державних та економічних  рішень. Це дурень у нас думкою багатіє, але аж ніяк не наша держава. Навіщо нам стільки вчених з соціальних дисциплін, вони ж нічого не варті? – А щоб було так, як в Європі, щоб ми рахувались освіченою нацією!
    Спостерігаю, як на УП, так і на ДД публіка ігнорує дійсно приорітетні теми про розвиток громадських організацій, про психологічні проблеми українського народу( статті О.Калити, Семиволоса),  зате дуже жваво  ведеться на оперативну критику діючої влади. Тобто, до перспективних, пріоритетних справ національного відродження інтерес нульовий, а на політичну « текучку» спалюється вся увага. Горіти праведним вогнем ненависті до злочинної влади набагато приємніше і комфортніше, аніж  організовувати громадське життя в польових умовах. І це є моментом  істини для нашої опозиційної тусовки: вона така ж аутсайдерна, як і свідомість здебілізованої більшості народу. Роботи на перспективу у опозиції немає, ні програми, ні бачення. Опозиція просто плентається за настроями народних мас і надіється піймати свій шанс на хвилі масового збурення від підняття цін чи інших соціальних катаклізмів. Тобто наша опозиція працює так же примітивно, як і наша влада, без концепції, без реальної роботи з масами, так же, як і влада, намагається експлуатувати аутсайдерну свідомість більшості. Для інтелектуалів давати «вумні»  пропозиції що нашій владі, що нашій опозиції однаково  без толку: і та і та структура працює в тупо-рефлексорному режимі, ні про який програмно-цільовий підхід і мови не може бути!
     За два десятиліття незалежності ми так і не вийшли з рівня мавпування перед Європою. Ми створили симулякри демократичності, науковості, релігійності свого суспільства, а в душі залишились ницою прислугою для чужинців.  От прийшли нові хазяї країни і сказали «Киш!» - і всі ці симулякри посипались як прогнилі декорації. За ці декорації навіть ніхто і сльози не пустив.
От кажуть, народ у нас  прекрасний, з широкою душею та європейською ментальністю, а от з елітою не повезло: ница та зажерлива.  Помилочка є в такому твердженні, тому що ніхто цей народ серйозно не вивчав,наскільки він прекрасний, точніше, наскільки він в жахливому стані,  а еліта наша – це ті самі вихідці з народу, тільки в своєму розгорнутому, натуральному вигляді. Візьміть любого з цих «прекрасних»  українців, запхніть його в еліту – і через рік одержите стандартне пихате хамло! А чому – бо справжні моральні принципи вилучені з обігу в суспільстві, хіба що на якихось  периферійних дільницях тримаються їх рештки.
Резюме:
-наша влада разом з підконтрольними ЗМІ спеціально гальмує  розвиток громадської думки, щоб правда і істини доходили до народу з великим запізненням, коли вже пізно щось виправити чи поміняти;
- без самоактивації  інтелектуальної та духовної еліти в України немає ніяких шансів на відродження.