Допускаю думку, що в останнє скликання (як втім, і завжди) рвалися чесні безкомпромісні люди, що мали на високій меті турбування про країну і її громадян. Але окрім доброї, виключно місцевої слави і нечисленних голосів своїх прихильників вони НІЧОГО не мали за плечима. Нічого з того, що мали ті, хто до парламенту пройшов. Ні досвіду, ні нахрапу, ні зв’язків, ні матеріальних і фінансових ресурсів. А в наш гнилий час це все.
 
Обличчя у ВР одні й ті ж. У багато кого стаж «роботи» в парламенті десятки років. А за ці десятки років не одна партія розвалювалася. На їх уламках створювалися інші із все тих же представників самих різних партій і ідеологій. Коловорот партій в Україні. Програми, ідеї, принципи перемішувалися, поглиналися один одним, видозмінювалися. І замість вдосконалення деградували. Парадокс? Та, ні. В умовах совкового мислення під гаслом меркантильної «співпраці заради України» закономірність.
 
По ходу законотворчої «діяльності» депутати обростали, як пес ріп’яхами, бізнесом, майном, звичкою бути заможними (читай – ситими). При цьому вони ув’язали по вуха в зобов'язання і борги (матеріальні і моральні, реальні і віртуальні) перед бізнес-партнерами, партійним керівництвом, колегами по партії, парламенту.
 
Постійне перебування в умовах маргіналізму, пацюківства, гендлювання і пристосуванства роз’їло душі і свідомість так званих народних обранців гірше за коросту і переродження відбулося повне і остаточне.
 
Поступово парламент перетворився на бізнес-клуб. Оскільки подібна життєдіяльність злочинна і аморальна, то допуск в стіни даної установи чесних патріотично налаштованих громадян з чистою совістю є загрозою  викриття і можливою втратою неправедно набутого. Тому негласно наші «депутати» перетворили цей клуб на абсолютно закритий. І про всяк випадок захистили себе від відповідальності тотальною недоторканністю.
 
А щоб не бачити докірливих (злих, сумних, ненавидячих, нещасних…) поглядів свого народу, відгородилися заслонами з ментів, ОМОНу, охоронців, високими парканами, і товстими стінами. Такими ж товстими, як і їх шкіра, що задубла в бізнесово-політичних баталіях.
 
Ну, і, безумовно, мовчазна згода в згортанні усіляких свобод – від свободи слова до свободи волевиявлення – ще один щит для їх безкарності.
 
До речі, саме завдяки обвальному падінню рівня моралі і совісті в парламенті і став можливим прихід в політику партії регіонів, і згодом тріумфальне утвердження її на владному олімпі. Бо якби Верховна Рада України була собором по-справжньому народних обранців, чесних і непідкупних, те таке явище в політиці, як ПР, ні при яких розкладах не відбулося б.
_______________
 
Окремі представники опозиції постійно твердять про те, що перетікання запроданців-депутатів під прапори ПР тимчасове, скоро закінчиться і не забезпечить коаліції 300 голосів. І в результаті у Верховній Раді не пройдуть голосування за зміни в Конституції, в національних пріоритетах, в питаннях мови і всього, що пов'язане з українською ідентифікацією і державністю.
 
Тоді виникають питання: а чи по законах Конституції пройшли вибори президента? Чи по законах права і совісті ухвалює рішення КСУ? Чи по законах Конституції і моралі національні інтереси успішно здаються Кремлю?
 
Сьогодні опозиція замість того, щоб боронити кожного члена своїх партій і блоків, заявляє про «розуміння» зради бійців, що йдуть в згуртовані лави регіоналів. Там, бачте, і лише там вони зможуть зберегти свій бізнес. І ніхто вже не говорить про те, що депутат, що володіє бізнесом, не має права бути депутатом.
 
Йде повним ходом підміна понять не тільки серед членів ПР і коаліції. Вони від початку живуть «за поняттями» в своїй системі координат, що дозволяє, пояснює і виправдовує і наявність бізнесу у депутатів, і їх кримінальне минуле, і їх сумнівне сьогодення. З цими все зрозуміло.
 
Набагато гірше для України те, що представники опозиції, наче манірні незайманки, на кожному розі заявляють про своє глибинне розуміння причин розвалу власних партій. В такому ключі, запевняю всіх, опозиція швидко підлаштується під владу. Погаласує, пообурюється, раз сто розповість нам про те, що діяти потрібно виключно в правовому полі, і заспокоїться, надалі «діючи» саме в ньому. «Виважено», інтелігентно, культурно, толерантно, ввічливо (ну, просто за Чечетовим).
 
Очевидно, що процеси ентропії в опозиції обумовлені тими причинами, які дійсні для нашого парламенту взагалі. І ще. Через внутрішні суперечності неспроможні об'єднатися, не зможуть домовитися і по загальних позиціях. Наприклад, одностайно голосувати з певних питань у ВР.
 
Тут також десятки каменів спотикання. І головний з них – манкИ (від слова манок – мисливський свисток для підманювання качок) партії регіонів і нової влади. Які щодня вигадують нові спокуси для окремих опозиціонерів і їх партій. І рано чи пізно коаліція назбирає 300 голосів. Тоді, як кажуть, тушите свет, ребята.
 
У нас жевріє остання надія на зміну влади – вибори. Але маючи 300 голосів, коаліція прийме зміни, доповнення, аж до переробки і відміни правил гри, і цар Путін з вигодуванцем Медведєвим нервово палять на узбіччі дешеві цигарки. Здравствуй, новый украинский монарх Виктор свет-Федорович.
 
Не питайте у мене що робити. Я не політик, не вождь опозиції. Я обиватель. Такий же, як і ви. Я не маю рецептів. Але у мене є хоча б елементарне розуміння процесів, що заганяють країну, в якій живу я, в якій живуть мої діти і внуки, в хаос і злидні. В економічну і політичну залежність від країни, яка бачить Україну виключно як сировинний додаток і плацдарм для здійснення своєї, імперіалістично-шовіністичної політики. Я не ХОЧУ бути холопом Кремля. Я не ХОЧУ гнути спину на «старших братів і сестер», які об мене витиратимуть ноги.
 
Йде тотальне закріпачення України і перетворення нас в кріпаків без права голосу, без права на власну мову і історію, без економічних свобод. Без нас вирішуються питання роздачі українських територій, стратегічних підприємств, статусу відносин з Євросоюзом, НАТО і Росією. Без нас вирішуються питання кордонів нашої держави. Без нас вирішуються питання здачі наших з вами національних, культурних, етнічних, історичних, економічних інтересів. НАШИХ.
 
При тому, що наш парламент, який давно втратив статус собору кращих народних представників, зараз являє собою веремію хуліганів, чекати від нього професійної, планомірної і ефективної роботи не доводиться. Стільки корисливих інтересів переплелося, що утворився вузол, який «розв'язати» можна тільки за допомогою сокири.
 
При тому, що в уряд призначені вкрай непрофесійні люди, чекати поліпшення економічного стану країни, а значить і кожного з нас, теж немає ніяких підстав.
 
При тому, що президент нелегітимний, ухвалені їм рішення нелегітимні і суперечливі, чекати від нього грамотної діяльності як від гаранта, знову-таки не доводиться.
 
При тому, що опозиція розрізнена і пересварена, і що позбавлені влади партії і їх очільники не можуть об’єднатися, не в змозі поділити опозиційні портфелі, ніяк не визначаться з лідером, не можуть порозумітися навіть в такій дрібниці, як назва власного об’єднаного комітету, нема чого нам від неї чекати. На що здатна ТАКА опозиція?!
 
Що потрібно коаліції? І далі провладно сидіти у парламенті, тобто у нас на шиї. Що потрібно опозиції? Правильно. Повернутись у владу, тобто стати коаліцією і… здогадались? …сісти нам на шию.
 
А ми чекаємо. Чекаємо, коли ж хтось, Бог або герой подасть нам ясний знак. І весь час забуваємо дуже просту річ: якщо хочеш, щоб зроблено було ДОБРе, зроби САМ. Ось гарний рецепт від звичайних жителів Росії, а точніше Кузбасу: http://durdom.in.ua/uk/main/news_article/news_id/15305.phtml  
 
Я не Гітлер, не Сталін, не Бісмарк, не Де Голь, не Тетчер, … навіть не Тімошенко. І моє скромне бачення шляхів вирішення всіх наших проблем таке:
 
1. Верховна Рада України підлягає ПОВНІЙ і безумовній заміні.
 
2. Потрібні громадські рухи, здатні своїми активними діями змінити стан справ у країні, і з середовища яких вийдуть нові народні обранці.
 
3. Для збереження свободи слова і ЗМІ необхідно створювати свої газети,  агітаційні листки, сайти із залученням до професійного освітлення подій не ангажованих журналістів, соціологів, політологів. Аж до плекання власних.
 
4. Потрібна тісна співпраця громадських рухів з опозицією. Остання нагально потребує постійних струшувань, стусанів і нашатирю.
 
Никто не даст нам избавленья:
Ни бог, ни царь, и не герой.
Добьемся мы освобожденья
Своею собственной рукой.
 
(Інтернаціонал, фрагмент) До речі, рекомендую перечитати повністю – wikipedia.org)