Ще раз про політтехнології.

Є така історія – один хлопака просив своїх друзів, щоб ті, знайомлячи його з дівчатами, завжди додавали, наче поза очі, таку фразу «він взагалі то хлопець непоганий, але трішечки дурник.». Як не дивно, він користувався шаленою популярністю в жіночої статі.
 
Коли друзі поцікавилися в чому ж секрет, він після довгих відмовок, все ж розкрив карти. Виявляється вся справа була в людській (в даному - випадку дівчачій) психології. Він зумисне занижував планку і дівчата не чекали, що він хапатиме зірки з нема, та коли він починав про щось говорити, то звичайні банальні слова в устах «дурника»звучали для дівчат, як одкровення мислителя. «Та він же розумний. А друзі йому просто заздрять.»- думали наївні дівчата, не підозрюючи, що їх розвели.
 
До чого я це все, спитаєте ви. Та до того, що це прекрасна політтехнологія. Мені оце стало цікаво, а чи використовувалася, чи може використовується, подібна схема «розводки»виборця в президентській гонці.
 
Виявилося, що не застосовується. Хіба що несвідомо.
 
Візьмемо будь-якого кандидата. Всіх їх подають нам, як мислителів світового масштабу, гігантів думки,  , а в результаті виходить «пшик».
 
Подивіться на це суцільне непорозуміння – смугастого Арсенія.  Кому прийшло в голову подавати його, як високочолого інтелектуала, який окрім своєї інтелектуальної потуги, ще й здатен пограти м’язами? Але подали саме так. Одразу поставили настільки високу планку, що кандидат, не зважаючи на природну плигучість, не може її здолати ні з розбігу, ні з жердиною. Скільки б він не стискав кулачки, не робив грізне обличчя і не вирячував очі – нічого не виходить.
 
Про Ющенка я взагалі мовчу. Цей сам подає себе так, наче всі навколо закінчені недоумки і лише він один своїм вселенським розумом здатний осягнути таємниці світоутворення (при чому без усякого адронного колайдера), і відкрити очі всім заблукалим вівцям на земній кулі. Власне, Віктор Андрійович навіть переконаний, що він вже це зробив. Після такої самореклами всі очікують від його персони дійсно якихось одкровень, а чують старі заяложені банальності та історії про бджіл, свиней і корову Улю.
 
А як проїхали політтехнологи з Януковичем. Був такий шанс, подати його, як жертву важкого дитинства. Мовляв, не мав часу довчитися, бо важко працював на шахтах, а там тюрма, куди запроторили хлопця за липовим звинуваченням. Отак і вийшов у життя, без належної освіти, але не зважаючи на і т.д. Так ні – подали як сучасного Сократа і Цицерона в одному флаконі,  професора, доктора наук, почесного члена кількох академій, неперевершеного гравця в гольф, знавця літератури, музики, поезії, живопису, театру, кінематографу etc.
 
І що ж в результаті. Що не скаже – все повз касу. Те, що пробачили б недовченому хлопчаку з шахтарського селища, не пробачать такому титулованому інтелектуалу.
 
У випадку з Тимошенко, згадана технологія працює не завдяки продуманим діям, а цілком випадково. Юлія Володимирівна випадково виявилася жінкою, а від жінки в політиці не чекають якихось великих звершень. І нехай пробачать мені останню фразу жінки, але гадаю врешті решт вони зі мною погодяться, коли згадають наших політфемін: Богословську, Вітренко, Кильчицьку, Герман, Білозір, Лукаш, Семенюк… (продовжуйте самі).
 
Тимошенко ж не робить нічого незвичайного і якби те саме робив чоловік, все б сприймалося зовсім інакше, бо відпав би ореол жінки-мучениці-професіоналки, яка практично однісінька протистоїть зграї безжальних нездар-чоловіків. Все виглядало б не настільки гостро й пряно.
 
Інших кандидатів я не згадую з двох причин. По-перше – їх занадто багато для маленького нарису, а по-друге їх практично не видно за хвилями, які здійняли згадані мною претенденти на папаху. Десь вигулькне з води голова Тягнибока, десь промайне зарюмсане обличчя Литвина, промчить, здіймаючи бризки, на водних лижах Тігіпко, та й усе. Інші пускають бульки нижче ватерлінії.