Ось думав я колись: чи не переїхати мені до Росії? Як не крути, а багато моїх предків саме звідти. Правда, усі вони жили на тій території, яку можна назвати, по аналогії з "Новоросією", Староукраїною: в Курській губернії. Там ще й досі вистачає "руськіх", що російською два слова не зв’яжуть. Ну це вже таке. А от щодо переїзду, то є у мене на цей рахунок аргументи, є! Ось, дивіться: по-перше, країна величезна. І мені, сто відсотків, місце знайдеться. Подейкують, що бажаючих там будуть на Колиму відправляти. Ну то й що? Думаєте, у мене там теплиці не буде, а в ній- огірочків-помідорчиків? Ха!
По-друге, країна ж багатюща! Ресурсів природних- скільки душа бажає, уся таблиця Мендєлєєва! Така країна просто апріорі не може бути бідною. Значить, щось і мені перепаде. Хай небагато, хай трішечки, але ж, але ж...
Знову ж таки, православіє. Я ж православний! Значить, буде мені там комфортно і у цьому сенсі.
Ось, приблизно, так я собі й розмірковував. А потім подумав ще раз. І зрозумів, що, як той казав, " усе воно так, та тільки трошечки не так".
Почнімо із православ’я. Що ви не кажіть, та не дуже вірю я в святість патріарха, що труїв людей горілкою та сигаретами. Ось не вірю! Не може праведна людина таким торгувати, тим більше, в таких масштабах! Також незрозуміло мені, як може священник узяти до рук автомата та піти з цим автоматом до сусідньої держави. Не втелепаю, як люди, що вважають себе православними християнами, мліють від радощів, згадуючи ядерну ракету "Сатана".
Є ще нюанси. Для мене важливо, щоб в країні, в якій живу, було усе в порядку. І питання до влади у мене є й завжди будуть. Виходить, що переїхавши, у мене почнуться конфлікти із сусідами. Бо я думатиму про державу, а вони- про царя! А мені, якщо чесно, отой цар до сраки, пробачте за мою французську. Держава- так, це важливо, поскільки я тут живу. І ніяких царів! Коли я обираю, то я наймаю людину на роботу. Якщо вона вміє керувати- я задоволений. Ні-хай біжить з посади. До речі, ось таке питаннячко: усілякі там януковичі, пшонки, арбузікі, захарченки, ніколаймаразмовичі- гівно? Так, гівно, згодні усі. Тоді поясніть мені, чому усе гівно завжди, це вже якась традиція, завжди, без виключень, тече до Росії? Це відстійник? Нє, я туди не їздок, не бажаю там із ними бовтатись.
Мене напрягають оті 84 відсотки населення, що вважають нормальним лізти до чужої країни, наводячи там свої порядки. І ненормальним, коли їм, їхній країні, культурно й максимально тактовно вказують на їх місце. Не розумію я , як може відомий композитор, із абсолютно інфернальною мармизою, із мордою хтивого педофіла, вивести за ручки діток на сцену, щоб вони, оті дітки зі скаліченими навік мізками, проспівали веселу пісеньку "Дєті госбєзопасності". Як прослухав я оце, то мені, людині, що вже дещо бачила в житті, стало страшно. Погугліть. Стане страшно й вам, впевнений.
До мене не доходить, як депутат парламенту заявляє про шкідливість вивчення іноземних мов? Я не розумію, як лідер фракції, царський блазень, меле про те, що треба офіційно призначити курс рубля до долару? Як може, знову ж таки, депутат парламенту, бажати, щоб царем в країні був "бик-осємєнітєль" для жінок "православної держави"? Як так вийшло, що таку велику країну оточують "фашисти" по усіх азимутах? Чому головний антіфашист Росії майже дослівно повторює Гітлера в своїх виступах?
У мене дуже багато питань до нашої влади. Я намагаюся не істерити, але, чорт забирай... Згадується і Іловайськ, і ДАП, і багато чого ще. І незрозуміле хронічне миролюбство нашого керівництва, і те, що розшукуються ті злочинці, що гарантовано втекли з країни, а ті, що тут, себе почувають, як дружина Цезаря. Навіть більше: скажіть мені, чию сторону на отих "Мінських переговорах" підтримує так і не посаджений Мертвечук? Нема за що саджати? Та ви що!
Ми чекаємо від Заходу те, що або не зробили самі, або зробили із запізненням мінімум на півроку. Мені аж ніяк не подобається імітація замість процесу. Та в будь-якому випадку, мене тримає і надихає те, що я бачив оту юрбу, що рвалася на Майдан: "Падлюки, там наших дітей б’ють!" Те, що бачив, як хлопець у інвалідному візку і дуже старенька бабуся збирали в мішки сніг для барикади. Яка була Груша: чорна, у кіптяві. Пам’ятаю (і не можу вже слухати) "Пливе кача". Я бачив плачучий натовп і гори квітів на Хрещатику, на Майдані, на Груші...
Багато чого, на жаль, ми добиваємося не завдяки, а всупереч. Та, хай навіть так, ми переможемо. І буде усе добре. І відбудуємо ми нашу кохану країну. І їхатимуть до нас, подивитися, попрацювати, пожити в країні, що створена для нормального життя. Створена нами.
