Спочатку я хочу трохи освіжити вам в пам’яті, як відбувалася героїчна опупея оборони Криму. Це та сама, за яку наш тіпа кровожадний Пастор, услід за його папередніком Потьомкіним, отримав горде звання „Таврічєскій”. Треба зауважити, що та оборона була як раз в стилі будівельних досягнень пана Потьомкіна. Тобто – ніяка. Отже, маленький абзац, датований 10.03.14.
 
"В Новофедоровке солдаты русской армии пытаются захватить командный пункт аэродрома, внутри которого находятся украинские военнослужащие. Украинские офицеры без оружия пытаются остановить эти попытки и вести переговоры", - сообщил Селезнев.
 
Раніше я читав подібне і десь в глибині залишків своєї наївності сподівався, що влада ось-ось почне реагувати більш адекватно. Тобто, не буде, як останній пасивний педераст, бездієво повідомляти, що наші офіцери без зброї ведуть переговори з іноземним агресором на нашій території, а підключать до цих „переговорів” офіцерів озброєних і лютих, таких, які знають, що робити з агресором. Але наша влада таки виявилася отими самими, які так полюбляють барвисті паради з голою жопою і носять горде ім’я гомофіли, а не голімі члени з генерального штабу.
Значить, з Кримом наша влада управилася без сторонньої допомоги і здала, як на блюдечку. Нічиї приватні бізнеси при цьому не постраждали. Косюк, лапочка така, зайчик наш мілітарний, навіть на своїх магазинах у Симферополі щось таке вельми патріотично-ватне вивісив. Про результати його роботи по укріпленню силового блоку бойовою курятиною всі знають. Пригадується, Філатов його вельми нахвалював і просив вірити йому на слово, що Косюк – мілітарист від Бога; що називається – на своєму місці пацан. Я й вірив. Мені то що. Кримом більше, Кримом менше... Аби наша ряба в небі майоріла орлом сизокрилим.
 
Ну, кацапи, значить, Крим взяли (той навіть для прілічія не пручався) і вирішили так само брутально розложити Домбас і Луганду. Армія за Кримським синдромом знову тупо в нєдоумєнії спостерігала за цими танцями брачного періоду у себе за спиною.
Менти - ті не лоханулися. Як комерсанти з досвідом – відразу віддалися кацапосепарам по-любві. СБУ – як де. Частково самі зайнялися сутенерством.
А країна традиційно тупо спостерігала, як пару десятків „поребриків” без будь-якого спротиву захоплювали українське місто Слов’янськ. Гарне кіно було. І вся держава сиділа паралізовано перед зомбоящиком, як інвалід в колясці. Вся спецура, що роками вчилася стріляти в темноті на шарудіння фантиків фірми „конті” і відрізати ворожі голови перочинним ножом, кудись професійно заникалася – днем з вогнем не знайдеш.
 
А потім несподівано це мило почало перетворюватися на екшн. В кадрі появилися якісь неорганізовані люди різноманітного фасону озброєння, які тупо заходили в ментоборделі, клали вже сепаризованих ментів мордою на запльовану підлогу і читали їм лекцію по географії за 5 клас, пояснюючи цим дегенератам і зрадникам, що Донбас – це територія України. Люди оживилися, відклали поп-корн і почали шалено аплодувати, вимагаючи повтору сцени з ментами на „біс”.
Між тим неопознані об’єкти почали зі своїх берданок відстрелювати все, що мало колорадський окрас і не любило Україну. Вияснилося, що це добровольці, яким остогидло спостерігати коматозну пасивність нашої влади. Почав розкручуватися опір. Генштаб допомагав – як міг, вдало організовуючи для наших один котел за іншим і так набив на цьому руку, що ним зацікавилися представники книги Гіннеса.
Але врешті і спецура якось таки показала свої треновані зуби. Це коли валили уродів в донецькому аеропорту. Тоді і авіація славно попрацювала. Кажуть, що норму по фаршу тоді круто перевиконали – біля тисячі за день.
Ясно, що Вові це не сподобалося. І Петя, по просьбам трудящихся на ДНР, об’явив перемир’я. Бо надто ефективно наші збройні сили попрацювали. Так і війна могла б закінчитися передчасно, та ще й перемогою українського народу і його збройних сил. Ходили би героями, качали права, пресували сепарів, бандюків, регіоналів... Ні, нахер, нахер! Мир! У нашого президента театральне амплуа таке – мир а не війна.
Армії натягнули вудила і вона стала, як вкопана. Зупинили на тиждень, щоби пацани з-закордону встигли підвезти нових „добровольців”, бо кавказоподібні „ополченці” і місцеві сепари вже кінчалися, як туалетний папір.
Тиждень дали на роздуми, аби подумали і здалися. Ті напружено мовчали. Напевне, зважували плюси і мінуси. Потім Петя вирішив, що вони таки дійсно тугодуми і добавив ще три дні. За цей благословенний Петром час пацани підвезли нового заліза і свіжого м’яса, яке пройшло санітариний контроль Оніщенка і війна продовжилася з новим натхненням. Апофеоз – бронетанкові понти на Хрещатику і Іловайський котел. Два в одному. Катастрофа, винуватими в якій визнали не „парадіста” Порошенка, не Гелетея і генштаб (ті взагалі не при ділах, як вияснилося), а комбата „Прикарпаття”.
Надалі нічого принципово не змінювалося. Так героїв оборони Луганського аеропорту влада достойно „нагородила” - підвісила по кримінальним статтям. Здається, за дезертирство. Вони там чотири місяці сиділи, у тому пеклі, а потім попросилися на 10 діб у відпустку. Тут вже будь-якому прокурору ясно, що дезертири. Чо там...
Захисникам донецького повезло більше – про них вчасно дізналося суспільство, а журналісти зробили це місце боїв модним. Настільки, що кажуть, ніби штабні туди їздили на пару днів, аби пофоткатися, відсидітися в підвалі і меркантильно отримати звання „учасник АТО”. Отже, запресувати бійців ДАП просто так вже не вийде. Між тим і дати їм вийти звідти переможцями – також не можна. І взагалі, АТО – не війна. На війні все ясно і зрозуміло: є ворог і його треба знищити. Бажано б – разом з колаборантами, які перейшли на бік ворога. Але ж цього не можна допустити, бо в цей перелік такі пацани попадають, у яких навіть в самі скрутні часи всі рила були в „конті” з арахісом. У нас же війна потєшна, понарошку, фури з товаром літають туди-сюди – як відьми на Лису гору. Тут неусипний прокурорський контроль потрібен, щоби фільтрувати - хто ворог, а хто друг сердешний. Тому у нас – АТО. Це коли в антитерористичній операції примають участь армія і добровольці, а менти у нас за спиною з кулеметами стережуть спокійний сон нашої влади. Бо „терористи” - з градами, мінометами, АГСами та іншою шрапнельною гидотою, а ментів на такі подвиги партія не заточила. Менти – звірки рідкісні, цінні. Їхні шкурки на чорному ринку дорого коштують. Треба берегти. Тому й спецура у нас знову кудись зникла. Затаїлася десь в темноті, як засадний полк Дмітрія Донського. До кращих часів. Щоби вилетіти зненацька і вчасно вдарити в спину. І тоді Гепа звично викине два пальці вгору – вікторія!.. Ну, то таке.
А поки що наш фронтовий сюр змішує Кафку з курячим послідом і опускає до рівня „Мурзилки”. Тих, кого вся країна називала „кіборгами”, хто в народі підняв гордість за наших воїнів на недосяжну для ворога висоту... влада тупо опустила. Всі бачили відео „братання” офіцера ЗСУ і Моторила. Розмови, що це фейк, покладіть на поличку. 93-тя бригада – наші сусіди, так що тут помилитися проблематично. Мені говорять, що це була така вимога ОБСЄ, що це офігенна тактична хитрість нашого фігляра ПеЖе... Багато чого говорять. Але все це до лампади. І пишуть вже, що „Купол” такий хитрий, що провіз цілий „Урал” БК – це також все фігня. Тому що не є суттю, скільки ти провіз БК. А суттю є втрата честі, втрата моральних орієнтирів – за що і з ким боремося. Хто твій союзник, а хто завтра розвернеться і потисне ублюдку Моторолі руку.
Так от: мені пофіг, що хоче ОБСЄ, тому що це моя країна.
 
А тепер, хто не бачив - друга серія фільму-антиутопії „Кіборги і Моторола”. Серія називається – принизливий обшук нашої техніки моторолівцями.
 
https://www.youtube.com/watch?v=3CcG--uYElU&sns=fb&app=desktop
 
Так ось тут на 3:30 відбувається душевний діалог:
 
Моторола – Ты чо?.. Мы здесь каждый метр кровью взяли лютой! Лютой кровью взятый... Мы вот сейчас – бах!.. подошли вплотную, тут такая катавасия, туда-сюда...
Купол – Я согласен, получилось некрасиво, будем разбираться...
Моторола – Это в дальнейшем может плохо повлиять на наши отношения.
 
А тепер, хто не зацінив драматургію моменту, перечитайте ще раз. Дегенерат і вбивця Моторола говорить, що вони ВЗЯЛИ ту територію, на якій це все відбувається. І от „в дальнєйшем”... Про яке таке „дальнєйше” говорить ця падаль недобита, у якої на руках кров наших бійців і патріотів?
 
І от вчора прийшло повідомлення, яке можна вважати увертюрою до фінальної частини трагіфарсу: сумісне з окупантами і криміналом патрулювання нашої землі. Це означає повернення всіх елементів кримінально-олігархічної антиукраїнської системи на круги своя. Це означає, що „Конті” і „Метінвест” так і залишаться господарями Донеччини. І це означає, що у влади є своє бачення подальшого розвитку і даного регіону, і України загалом. І чи співпадають наші (у всякому випадку - мої) плани з владними – то ще велике питання.
Так само, як чи існує в їхніх планах, власне, сама Україна.
 
П.С. На фото – генерал Размазнін. Кажуть, що саме він підписався під сумісним патрулюванням.
 
П.П.С. Така аналогія: Майдан повстав проти кримінальної влади, за спиною якої, як ми тепер знаємо, маячив Путін і його гебуха. Від імені Майдану на сцені стояли такі ж самі представники влади, за спиною у яких так само маячила гебуха. Після тактичної перемоги Майдану ці актори зі сцени проголосили сумісне патрулювання з беркутами. Інтереси Майдану вони тихо злили, а ворогів – реабілітували. Нічого не нагадує?