для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Лише дим


Лише дим
Сьогодні поховали одного з найсвітліших і найдобріших  людей, з якими зводило мене життя. Після тривалої тяжкої хвороби... Я плачу за ним. Не можу говорити. Хай говорить він.
Це оповідання він написав 15 грудня минулого року.

 
Двоє, старий і молодий, сиділи на лавці. Широка паркова алея тягнулася вздовж річки до кам"яного мосту. За річкою напівзруйнований замок тулився до гори і по-старечому дрімав, згадуючи прадавні часи. Молодий, був ще парубком. Можливо, він присів на лавку, щоб перекурити. Повернувшись до сивого худорлявого чоловіка, запитав:
- Ви не підкажете, котра година?
– Вже пів  на третю, - подивившись на годинник, відповів сивий чоловік. -  А ви,  юначе, не могли б пригостити цигаркою, якщо це вас не обтяжить.
- Будь ласка, - відповів хлопець, дістаючи з кишені пачку цигарок. - Ось,  візьміть, будь ласка.
- Дякую.
Сивий взяв цигарку, дістав з  кишені люльку, яка заграла на світлі кольорами від чорного до світло-коричневого. Розірвав цигарку, набив тютюном люльку. Дістав позолочену газову запальничку, припалив люльку,  не затягуючись, випустив дим з рота. Дивився на рибалку, який з вудкою йшов вздовж берега, неквапливо смоктав люльку, пускав дим і думав про щось своє.
Хлопець, угледівши це дійство з люлькою, знову заговорив:
- Вибачте мою цікавість, якщо  ви не курите, то навіщо набиваєте тютюном люльку, навіщо вам той дим? Мабуть ви так намагаєтеся кинути курити? Я теж декілька разів пробував, але досі нічого не вийшло.
- Ні, юначе, - відповів сивий чоловік, - все, що треба було кинути, я вже кинув. Сорок п”ять років я щодня випалював по пачці і не збирався кидати. Коли не було вже нічого, щоб кидати, кинув і  курити. Враз і в один день. І ось вже більше року не курю. Я набиваю люльку для того, щоб відчувати один із ритмів життя. Образно кажучи, щоб рука відчувала держак молотка чи сокири, рукоять шаблі чи станка,  стамеску чи наган. Рука, свідомість, душа завжди повинні відчувати ритми життя. Ви розумієте, про що я говорю?
- Ніби розумію, але не дуже, - відгукнувся молодий.
- Ви зараз і не повинні розуміти,-  погодився старий. - Розуміння з роками приходить або не приходить. По різному у людей життя складається. Молодим здається, що цінність життя визначається поцілунками з дівчатами чи грошима на рахунку в банку. Але справжню його цінність усвідомлюєш, коли переходиш межу, за якою приходить фізичний чи душевний біль, від яких неможливо ні  сховатися, ні втекти. Ти живеш серед болю і нічого не можеш змінити - ні побороти його, ні вгамувати хоча б  на хвилину. Ти переступаєш межу, за якою починається безвихідна нескінченна смуга, де втрачається все – відчуття часу, місця, власної сутності. Здається неможливим чудо, що біль колись може закінчитися. Здається, що зброя проти болю, лежить під рукою, а набої до неї за декілька метрів. І немає ні найменшої фізичної сили, щоб ці метри подолати, зробити так, щоб набої потрапили в барабан. Ти починаєш втрачати надію вибратися і услід йде ще одна втрата – скручені нерви і останнє бажання не стати тягарем для близької людини, не залишитися у спогадах слабаком і невдахою. Не подумайте, що я говорю про самогубство...
- Але це могло б стати виходом, - обізвався юнак
- Думки такі приходять. Але все ще намагаєшся втриматися. Все, що колись мало значення, вивітрюється, вже не має сенсу, втрачає свою цінність. Життя здається нелогічним, надуманим, погано організованим, дешевою постановою копійчаного театру вурдалаків..
- Можливо не варто називати людей вурдалаками, - спробував заперечити молодий.
- Я дещр перегнув, - погодився старший. – Але за межею світ справді здається беззмістовним і сірим, закони його безглуздими, не має значення ні те, що за вікном, ні те, що поряд.
- Таке сприйняття можливе й до переходу через межу. Світ наш справді недосконалий, - погодився молодий.
- Справа не в цьому, а в тому, що починаєш дивитися на світ зовсім іншими очима. Не погано і не добре, а просто по іншому. Відкривається сенс, змістовність, цінність зовсім в інших речах, ніж раніше, ніж у тому житті, яке залишилося там, далеко за спиною, за перейденою межею. І це головне.
- Поясніть, про що Ви говорите.
- Наприклад, про пиріжки з сиром, - посміхнувся сивий. – Можна з”їсти гарячий пиріжок з сиром, навіть не відчувши його смаку, без насолоди і тут же забути про нього. А можна його надломити, вдихнути духмяні запахи печеного тіста, гарячого сиру і записати глибоко в серці поему про гарячий пиріжок з сиром, який оце зараз тримаєш. Він пахне сонцем. Він - це сонячна блискітка щастя в твоїх долонях.
- Ось для чого Ви розпалюєте люльку – щоб записати в серці поему тютюновому диму, - засміявся юнак.
- Мабуть так. Коли зникає біль, залишається відчуття чорної безодні поряд, потім приходить хоч і обережна, але впевненість і ще зовсім невелика цікавість, що буде далі. Ось той рибалка – він приходить до річки не тільки для того, щоб впіймати рибу, але й щоб відчувати радість життя, свою значущість і потрібність у світі. Справа не в тютюні і не в димі від нього, а у власній причетності до життя. На все добре, юначе і нехай вам щастить у житті.
Сивий чоловік витряхнув попіл з люльки, поклав її до кишені, встав з лавки і неквапливо пішов по алеї парку, спираючись на ціпок.
© Петрович [02.12.2014] | Переглядів: 6908

2 3 4 5
 Рейтинг: 48.6/78

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook