для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Про Мінськ та не тільки


Про Мінськ та не тільки
   Ось проходять у Мінську перемовини. Усі чекають чогось. І я чекаю. Хоча здогадуюсь, що результатів цих перемовин буде- на щербату копійку. Чому? А я поясню.
 
   Ми усі знаємо, як змінювалася ситуація на Донбасі. Ми здогадуємось, що там зараз. Ви думаєте, що Путін відізве своїх псів? Та ви що! Недарма ж слово "Х"йло" з матюка перетворилося на ім’я власне.І усі ми знаємо, кого іменно оце слово так яскраво характеризує. Воно, оте "ла-ла-ла-ла", ну, ви зрозуміли, просто не може програти. Не-мо-же. Він, власне, й виграти не може також, не знаю, зрозумів він, чи ні. Згадаємо ще одне його прізвисько, більш давнє: Міль. Ось так, як міль, як КДБ-шник, він і далі намагатиметься відкусувати ласі шматочки від нас із вами. Втіхаря, як кажуть. І відхрещуватиметься: що з солдатами?- Ані пагіблі. А що то за полоненні?- А то заблуділісь. А коли (якщо) ми, проявивши гуманізм, отих "що заблукали", віддамо, то й зовсім скажуть: та нікого там не було! То байки!
 
   Власне, так своєчасно попались оті десантники! Буде про що розмовляти. Але, думаю, розмовами усе й закінчиться. Бо з х"йлом спілкуватися- сам таким станеш. А якщо й ні- то все одне: це буде розмова на різних мовах, це буде суперечка, що більше: метр чи кілограм. І усі лишаться при власних поглядах. І Європа в черговий раз виявить занепокоєння.
 
   Без перемовин не можна- та й вони мало що дають. А що дасть результат? О, тут є про що розмовляти. Я не воєнна людина, на жаль. А, може, й на краще: не вдаватиму з себе величезного стратега. Просто хочу викласти свої думки.
 
   По-перше, у нашої майбутньої перемоги є величезна воєнна складова. Тільки тоді, як усі бажаючі відгризти шмат країни, боляче отримуватимуть по носі, можлива поступова деескалація. Тільки могутня армія, Нацгвардія, добровольчі частини, здатні захистити нас усіх, забезпечити саме існування нашої держави. Якщо нам допоможуть наші друзі з Заходу, якщо вони тиснутимуть санкціями, а завдяки нашим хлопцям усе більше російської десантури "підриватиметься під час навчаннь" та "випадково заїжджатиме" на нашу територію, то воєнну пожежу вдасться загасити досить швидко.
 
   І тут почнеться саме цікаве.
 
   Ну, це я загнув: цікавого тут немає аж нічогісінько. Я тут хочу зробити таку собі ремарочку, та нагадати, що багато хто з донбаських аматорів отих ДНР, ЛНР та поціновувачів Х"йла, часто не знають російської мови (он як їх тут угнєталі!), тому пишуть Дамбас замість Донбасу. Ну що тут скажеш? Підловили кляті піндоси простих ДиНиерівців! Бо "Дамбас" англійською- тупа срака.
 
   Я це до чого? А ось до чого. Після воєнної перемоги треба буде, довго й терпляче, проводити політику дедамбасизації населення Донбасу. Я чудово розумію, що там живе багато достойних, чесних людей, але, на жаль, не вони там роблять погоду. А роблять її оті дамбаси, яких старанно, довго й дбайливо, підгодовувала рашистська,  так би мовити, федерація.
 
   На кшталт програми денацифікації в післягітлерівській Германії, довго й терпляче треба буде пояснювати людям деякі прості істини. Що, якщо багато вкрав- то ти не герой, а злодій. Якщо ти при владі, то ти під пильним оком народу, який може тобі виказати велике "Фу". Чим більше влади- тим більша відповідальність. Хто сильний- той далеко не завжди правий. Якщо влада чинить неподобства- то треба не бурчати, а відстоювати свої права, що закон- не дишло, а для усіх однаковий.
 
   І думаю, що пересічна людина, коли побачить усі оці тези не на папері, а в житті, тільки тоді, поступово перетвориться з дамбасу на громадянина. Тоді людина побачить усю фальш дуже схожих, можливо, навіть, однією людиною придуманих, лозунгів, які так любить вата: "Расія встайот с калєн" та "Дамбас нікто нє ставіл на калєні". Сміх і гріх, але ці "лозунги" вимовляють, звично сопучи під місцевим князьком чи олігархом.
 
   Як би не намагалися путлєрівці розірвати країну, розсварити Захід та Схід, це у них не вийде. Хай поки що чесні громадяни складають меншість на Донбасі, але можна, спираючись на них, та усіляко демонструючи, що так, ми- нова країна, ми змінили владу, вигнали злодіїв та зрадників, що тут, вдома, легко жити, працювати, вирощувати дітей,- поступово вимивати з отих голів рашистську отруту.
 
   Не думав, що писатиму сьогодні без іронії, без злості, отаким собі "високим штилем". Ну й ще трохи, наостанок. Країна- це ми. Ми змогли, незважаючи на вакцину від "братерства", випростатися, взяти до рук зброю та захистити Україну. Навіть вороги, (хто бажає, знайде приклади в Мережі), й ті дивуються, як роздягнена-роззута українська Армія б’є найманців, підготованих та озброєних набагато краще? А відповідь, насправді, дуже проста. Ось вона. Читай, вато!
 
   Ми- це Україна. Я. Ти. Ти. Усі ми, різні, ми, що розмовляємо різними мовами, шануючи українську, ми, що живемо тут, у центрі Європи, від Карпат, Чорного моря, до Слобожанських степів. Ми усі- за свою Державу.
 
   А про що домовляться в Мінську, на мій погляд, неважливо. Усе, так чи інакше, залежить не від перемовин, а від кожного з нас.
© Саня электрик [26.08.2014] | Переглядів: 5279
Мітки: #Путін 

2 3 4 5
 Рейтинг: 44.7/69

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook