для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Мій Мьірк. Тіха жьізнь прікрасной Аsshole


Мій Мьірк. Тіха жьізнь прікрасной Аsshole
Статтю "Мой Крьім. Тихая жьізнь прекрасной Ассоль" Ульяни Скойбєди, було опубліковано в газеті Комсомольская Правда із значними правками і купюрами. Нашому кореспонденту з Мухосранська, вдалось вимінять в автора оригінальну, нередаговану версію статті за три рапани. Читайте всю правду про отдих в Мьіркє зі всіма карколомними подробностями і збереженням притаманного авторові невимушеного, блискучого стилю.
 
Дорога в Мьірк це – дорога жьізні, наче Ладозьке озеро в 1942-ім годі. Ми просачувались в Мьірк групами по три чілавєка, в купальниках без розпізнавальних знаків, тихо і обережно - мінуя оживльонні просьолочні магістралі і густонасільонні села. Щоб попасть в це прікрасне мєсто надо відстоять на остановці парома 12 тяжольіх годин, і всі дванадцять – на жарі, в важких психологічних, географічних та погодно-кліматичних условіях.
 
Пам’ятаєте як в сказці про Геракла: главний герой мусив почистить від гівна Авгієві конюшні коли цей Авгєй (чи Авгій – я не запомнила) все перевіря білосніжним носовичком і обідно б’ється пльоткой. Це називається – пройти через говніло. За ті 12 годин що я стояла чекаючи паром, в мене було таке враження що через говнило я пройшла туда і обратно – 49 разів і тому в кінці я не витримала ожидання і рішила плить морем. Бо я хоч і сильна женщіна але мабуть не така сильна як Геракл, та й морська вода мене притягувала до себе наче магніт. Тому не знімаючи одягу, як була в пальті з чємоданамі і космєтічкой я пирнула в море і хутко поплила у напрямку вождєльонного півострова.
 
Коли взмокша і утомльонна я вийшла з пєни прибою на берег цієї волшебної страни – всі трудності забились, наче їх змило водой, але страшно захотілось їсть. Тому моя подальша оповідь торкнецця уголока, в якім мене вкусно нагодували і надьожно пріютили.
 
Знаєте як то кажуть "мєсто під сонцем"? Для мене цим мєстом оказався отель «Ала Бастурма» - луччій отель в моїй жизні. Kоли я кажу це - в мене почина булькать в животі, бо мій глупий желудок думає що ми з ним знову під Анапой, збираємося снідать молочним кісєльом, вкуснєйшей вивареной добєла рибой і восхітітєльним піроженим кураб’є – яке я й досі можу узнать по характерному сухому стуку з яким воно пада на підлогу якщо його урооніть. Але мій наївний піщєварітєльний орган ошибаєцця, бо ми не під Анапой - ми знову повернулась у наш стрємітєльний, вєчно спішащій Мухосранськ. Я сиджу все то споминаю і пишу мемуари в газету "Мухосранська Звізда"
 
Я всіда просила в долі самих тільки мєлочєй: аби годували чотири рази в день, щоб все навколо було пофарбоване в красиву зільону заводську краску і Ferrari з бльостками та ремнями безопасності від Chanel.
 
Смішні, нєзбиточні мічти – скажете ви?
 
А я, я всіда почувалася лисою і голодною. І в Турції, і в Абхазії, і в Єгіпті і навіть на конференції лисих, хворих на булемію людей в Народій Республіці Ємен. Від всього цього курортного ізобілія, під час перебування в екзотічєскіх странах, мені всіда страшно хотілося отєчєствєнних помиїв продуктів а ще кращє помиїв щєй. Но щєй у Турції варить ніхто не хотів і коли я ввічливо питалась з’ясувать чому - мене поливали щами помиями і визивали поліцію. І так 21 день, на протяженії всього отпуска.
 
В Турції нема лісів! А ви знали про це? От подивіться на мене - от скіки в мене волос під пахвами, стіки в Турції дерев - їх там поразітєльно мало! На всю Турцію – одна переносна пальма. Отвєтствєний гражданін ходить з нею по Турції – і втикає в пісок. Люди збігаються і отдихають в тіні. А пальма полощіцця на вітру, мертва, синя, розлагающаяся і тихо шепче «Мазгіііі...мазгііііі!» - брррр!
 
А лише за якихось кілька сотен кілометрів в Мьіркє - розкошь. Ліствєніци, кєдри, сєквої і слоновоє дєрєво з густими зеленими баобабами на опушках. А як там чудєсно пахне монголіями, часником і кінським щавлем - навіть не питайтесь уявить, це треба нюхать лічно, безпосередньо вбираючи носом всі запахи і краскі, всю гаму ароматів, до останньої ноти....
 
Їда в Мьіркє – це просто восторг. Пєрвоє, і відразу – компот, потім второє – і знову компот, потім булка – компот, кефір-компот, персік-компот а в кінці десерт – компот зварений з луччього на узбережжі компота... І все таке знакоме, качєствєне, совєтскоє що нєкоторі нєвоспріімчіві к красотє люди убігають на пляж, заривають в пісок булкі, пєрсікі, кєфір, пєрве і второє засипають це кількома слоямі йодірованой солі і кричать що вже не можуть ето єсть. Це всьо від удовольствія і восхіщєнія конєшно.
 
Прічьом ціна менше ніж в Абхазії, Білорусії (особінно на тамошніх океанських пляжах), в бакалєє і Сєміпалатінскє: я пробувала всі варіанти.
 
Отелі заповнені на 146%, а виглядить так начебто на 60%. Я поділилась своїм наблюдєнієм з Адміністрацієй. Адміністрація зробила вигляд що вона мене не наблюдає, а натомість грусно дивиться на прибой крізь закрашене білою фарбою готельне вікно...
 
В отелі много жителів України і Роісії і Білорусії. Але восновном всі вони з Симферополя, подавляюща більшість сімферопольців - з Анапи. Приємно було осознавать що цей отель розрахований тільки на своїх.
 
А як же ж хорошо када всі свої. Це канєшно забавно кричать вслід німцям «Хенде хох!» або пріглашать італьянців отвєдать макаронів сваріних на джерельно-чистій водопроводній воді без домішок солі і масла. Але кращє і бєзопасніє хаміть своїм – сміяцця і шутіть разом.
 
По-настоящіму розслабляєшся тільки серед рідних, близьких тобі по духу людей.
 
Я вєдь настаіваю що украінцьі – це наші родниє: тим з них хто зі мною не соглашався я наступала на ноги і руки коли вони загорали на пляжі, кидалась піском, або мочила смєнне більйо коли вони ходили купацця - словом всячєскі старалась їх наблизить до понімання того, що без нас їм неможна, що ми їм самі настоящі браття а не те що обідчіві нємці або прости-господи турки з переносною пальмою.
 
Тут кстаті дуже багато женщін з дітьми. Мільіє работніци сталовой забирають дітей і тримають їх на секретних, тільки їм відомих опушках в кіпарісових чащах - щоб родітєлі єлі свої порції а не закапували їх на пляжі. А вєчєром якщо ти хорошо себе вьов і все зїв – можна піти на дєцку діскотєку, послушать божестєні переливи баяна, станцювать «Бариню» або просто посідєть, наслаждаючись короткими годинами коли можна не їсть, не лежать на пляжі, або не спать у по-совєцькому уютній, сіро-вологій постєлі.
 
Далеко від готеля заходить не можна – ізмєнніків скидують в море зі скал. Це - восхітітєльно-волнующє зрєліщє. Як я і кажу: зовсім маленький уголок, в котором є все щоб буть щасливим.
 
P.S:
 
За право не їсти в столовій треба заплатить 360 рублів в день. Кожного дня міняють назви для страв: те що вчора називалось куріний суп з галушками переімєновують в расольнік, і наоборот. Обмануть персонал неможливо - тих хто відмовляється їсти під прідлогом того шо їв це вже вчора, питають як називається це блюдо. Якщо не вгадаєш - відправляють на лєчєніє в сіроводородні грязіві ванни - звідти ще не повертався ніхто.
 
Сім'ю яка відмовилась їсть біточкі по-сімфєропольскі – били по-настоящіму, переважно Сімферопольці, а особінно мєсні Сімфєропольці - білоруси, рускіє і украінци з Анапи...
 
Від єжеднєвних упражнєній на батуті можна відкупиться за 30 рублів.
 
Ніхто не бачив Сегвей, але кажуть що в Мьірк його скинули правосєкі – 200 рублів ополчєнцу, заради вашої ж безопасності.
 
Кінотеатр – обов’язково.
 
Дєцка діскотєка – обов’язково (ходять представники Єдіної Росії і перевіряють присутність за списками отдихающіх).
 
Кофє в кафе на набєрєжной, такий самий як колись в любом гастрономі на Борщагівці. Його неймовірний вкус і аромат - причина того що він завжди "только закончілся".
 
Піцца – 150 рублєй, я не пробувала бо всі гроші пішли на аусвайси для працівників столовой, тому дивилась здалеку. Але габітус в піци був убєдітєльний. "Мар-га-рі-та" - шептав пожилой, явно-голодний отдихающій шо стояв поруч, й так само як і я розглядав це кулінарне чудо з безопасного расстояння.
 
По пляжу повзають живі рапани, якщо заплатить работніку пляжа 150 рублєй рапан можна назбирать (не більше трьох рапан в руки) і натушить з овощамі. Милі місцеві жителі міняють овочі на рапан: один любий овоч на твій вибір за три рапани. Мені так і не удалось рішить цей пазл - за час отдиха наміняла цілу кучу овочей, і закопала їх ноччю на пляжі, до слєдущєго сезона.
 
Єдине що засмутило - це бесплатний вай-фай которий стоє три рапани в годину – в нашім совєцькім минулім такого не було.
© banana [06.08.2014] | Переглядів: 21542
Мітки: #Путін 

2 3 4 5
 Рейтинг: 47.3/111

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook