Йой, а сьогодні в нас ще один гість побував...
 
Татко його помітили десь за три кілометри від нашої хати. Вони просто закидають погляд на ближню залізяку, що пролітає в цей час над головою. Їх у вас називають супутниками. До речі, люди так напхали цим мотлохом Простір, що дядько Лесь, коли не спить і хоче трошки розім’ятися, то мусить злітати не надто високо. Щоб не зачепити котрогось із них.
 
Так от, Татко кидають погляд на супутника під будь-яким кутом. Ви ж бо знаєте, Таткова голова, мало того, що обертається навкруги, ще й має, як кажуть Дідусь, купу ступенів свободи. Тож погляд під тим же кутом від залізяки відбивається – і Татко бачать усе, що заманеться.
 
Взагалі то усі ми, Хобенюки, маємо хист до того, що Татко урочисто називає „раннє оповіщення про по-тен-ці-аль-ну загрозу”. Просто в кожного він свій. Матуся, наприклад, випускають з-під своєї високої зачіски невеличкі промінчики, які потім повертаються назад і розповідають їй про все, що діється довкола. Дядько Лесь... ну, я вже казав, що він вміє перетворювати е-лек-тро-маг-ніт-ні коливання. За Дідуся і мови нема – Вони взагалі кажуть, що все знають наперед, бо за-про-гра-му-вали Всесвіт ще за пів-секунди до Великого Вибуху. Ну, а я, чесно кажучи, нічого такого толком не вмію. Але дізнався про того гостя, ще коли він тільки пришвендяв до нашої гори. Бо цей тип, напевно, днів зо три шкарпеток не міняв.
 
Отож коли тип, захекавшись, шкандибав до нашої садиби, ми вже точно знали, що він переписувач виборців. Тому і встигли між собою порадитися.
 
Татко, мружачись на сонце, мов кіт, запевнили, що вибори – це дуже цікаво і весело. Бо вже приймали у них участь – майже дві тисячі років тому, коли П’ятий, Десятий та П’ятнадцятий легіони в Сирії обрали Веспасіана на імператора. А до Флавіїв, мовляв, Татко взагалі ставляться дуже шанобливо. Бо саме в новозбудованому Колізеї, на гладіаторській прем’єрі Спартака, зустріли Матусю. І зразу ж їй освідчилися.
 
Дядько Лесь, перебуваючи, майже як завжди, уві сні, – сповістив нас про те, що в цій країні вибори проходять не так швидко і весело, як у Римській імперії. Бо усі е-лек-тро-маг-ніт-ні коливання, що тут до нього доходять, страшенно брудні і скажені. І він змушений поставити якогось хвіль-тра на вході у свій мозок, щоб не ушкодити його.
 
Я теж було розкрив рота, аби спитати в дядька, що воно таке - „Тільки Литвин”? Але Матуся звеліли мені заткнутися, а Таткові – зробитися невидимим і злетіти на дах стодоли. Бажано без пляшки очеретяної.
 
Потім ми вхопили дядька Леся, який дрихнув просто на ганку,  за руки-за ноги. І відтягли його до льоху, де стояв здоровецький баняк із Крихіткою. Там же, в кутку, завернувшись у літаюче рядно, щось Собі мислили Дідусь.
 
Матуся поправили товстелезний дріт, який йшов від нашого казана до баняка Крихітки. Потім витерли всі свої руки об фартух. Але третю - під фартуха і сховали. Ну, щоб той тип не дуже до нас придивлявся. І ми вийшли на подвір’я саме тоді, коли переписувач причвалав до тину. І очманіло дивився на порося, яке весело рохкало і вимахувало крильцями біля корита з помиями.
 
Матуся гнівно глянули на мене, і я побіг заганяти порося до хліву. Звісно, сам знаю, що винен. Не догледів, як те кляте напилося води, що ми нею мили казана. Правда, випило не більше пів-каструлі. Тому крильця вже більшими не виростуть. А оскільки порося, нівроку, набирає по центнеру за тиждень, то навряд зможе на них злетіти вище старого дуба.  
  
Ми підійшли до тину і запросили типа до хати. А невидимий Татко заверещали йому з даху прямо у мозок: „Випий гранчака!”. Той ошелешено закрутився на всі боки. Як ото собака, що викусює бліх з-під хвоста. Ну, Матуся йому й піднесли трошки очеретяної. Щоб не з’їхав з глузду, крутячись.
 
Після очеретяної той тип прийшов до тями. І заходився розпитувати Матусю, хто за-ре-є-стро-ва-ний у нашій хаті, і скільки кому років. Бо голосувати повинні усі за-ре-є-стро-ва-ні, кому виповнилося вісімнадцять. Я бачив, що Матуся ледь себе стримують, щоб не дати нечемі по пиці. Або шваркнути його промінчиками з-під зачіски.
 
Проте ввічливо сказали, що можуть проголосувати, як це йому дуже треба.
 
Але тип все чіплявся. Мовляв – а юнак? Я, себто. Ну, я й ляпнув, що мені не можна. Бо маю не вісімнадцять, а тільки ще тринадцять століть, як Матуся кажуть.
 
В типа – знову очі на лоб. Тим більше, що й Татко вдруге за своє – випий гранчака!  Довелося Матусі ще налити типові. На щастя – отямився. Але мізки йому не виправилися, все одно дурню верзе. І нагадує Матусі:
 
- То ви ж приходьте на виборчу дільницю, - он там, у школі. Виконайте свій суспільно-патріотичний обов’язок, проголосуйте за Ющенка...
 
Краще б він цього не казав. Бо Матуся таки не стрималися і гримнули на нього:
 
- Нікуди я не піду, йолопе! Хіба я не Хобенючиха, щоб пертися у вашу розвалену школу! Я проголосую і звідціля. Теж мені відстань, якихось десять кілометрів!
 
Це Матуся точно сказали. Бо можуть так проголосувати, що почують усі. Особливо той мордатий, для людей, що його дядько Лесь з оцих..., е-лек-тро-маг-ніт-них, ... виловлює кожні півгодини.
 
Ну, переписувач і покотився з нашої гори. Я ще встиг зазирнути йому у мізки. А там - тільки одна думка крутиться:
- Нащо я їй за Ющенка бовкнув? Зразу ж видно було – вони за Яценюка! Такі ж сурйозні, галасливі, та ще й погрожують...
 
А я собі подумав – який, до біса, Яценюк? Ми ж усі Хобенюки!
 

З життя Хобенюків - 1