для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Життя без Тимошенко. Частина 1.


Життя без Тимошенко. Частина 1.
Український політичний Олімп останніх 15 років вже не можливо уявити без Юлії Тимошенко. Успішна бізневумен середини 90-их, що увірвалася яскравою постаттю до Верховної Ради, вже через декілька років увійшла до складу реформаторського уряду Ющенка, поступово перетворилася з тендітної жінки на одного з лідерів опозиційного руху до тодішнього повноправного господаря печерських пагорбів Леоніда Кучми. Кримінальне переслідування за бізнес очолюваної раніше ЄЕСУ та тріумфальне повернення на найвищі щаблі державної ієрархії на очах всього світу після неймовірної Помаранчевої революції. Перше прем’єрство, відставка, декілька парламентських виборчих кампаній, друге прем’єрство і, нарешті, висунення кандидатом в Президенти на виборах-2010р. Всі ці факти, безперечно, добре відомі. Не зайве нагадування про них потрібно лише для того, щоб підкреслити - кар’єра Тимошенко, не зважаючи на періоди труднощів, переслідувань, поразок і провалів, до початку 2010 р. йшла по висхідній траєкторії. З кожним роком Юлія Володимирівна (в подальшому- ЮВ, ЮВТ), попри реальний та штучно створюваний антирейтинг, примножувала число своїх прихильників. Подальші події, пов’язані з переслідуванням за підписання «газових контрактів», ув’язнення та розслідування інших кримінальних справ, теж добре відомі. Можливо саме зараз варто максимально об’єктивно, як би це не видавалося багатьом відданим прибічникам екс-прем’єрки недопустимим, суперечливим та навіть провокаційним, проаналізувати не тільки минуле та сьогодення Тимошенко, а спрогнозувати її політичне майбутнє. Чи стане поразка на виборах-2010 її вершиною як політика, чи, можливо, після чергового «провалу» вона знову піднесе її на саму верхівку української державності?
 
Єдиний чоловік в українській політиці
 
Саме такою, за вдалим висловом другого президента України Л. Кучми, знайома Тимошенко більшості представників українського політикуму. Тендітна на перший погляд жінка, що дивувала оточуючих своєю високою працездатністю, невичерпним джерелом енергійності, вмінням вести переговори і що саме головне - вмінням брати на себе відповідальність. Безумовно, основним фактором, який сприяв просуванню Тимошенко вверх по політичним сходинкам, став особистісний. Жіноча привабливість, особистий шарм, здатність до переконання, самовідданість ідеї, пасіонарність, неймовірний ріст як державного управлінця вищого рівня і відповідного масштабу мислення - це все переважувало шлейф звинувачень в економічних злочинах та популізмі.
 
Ні Кучма, міжнародний авторитет якого на початку 2000-их був знищений скандалом з «кольчугами» і вбивством Гонгадзе, ні Ющенко, який спочатку був піднесений подіями Помаранчевої революції на високий рівень поваги всіма лідерами демократичних держав, але потім поступово його втратив через банальне неробство, череду зрад своїх прихильників і відсутність майже будь-яких результатів реформування вже сформованої корупційної держави, так і не стали для міжнародної спільноти справжніми лідерами України, що достойно несли її позиції на міжнародній арені. Тим більше це не стосувалося колишнього кримінального злочинця Януковича, що намагався стати президентом в 2004 році за допомогою найбрудніших фальсифікацій. На цьому тлі Тимошенко безумовно виглядала єдиним українським «політиком-важковаговиком», якого поважали. Численні успішні зустрічі з Меркель, Саркозі, Обамою, керівництвом НАТО, ПАРЄ і ЄС доводили, що Україну сприймають як достойного партнера не в останню чергу завдяки особистості Тимошенко, яку вони бачили в перспективі керівником країни.
 
Але говорити тільки про зростання рейтингів та міжнародного авторитету Тимошенко буде не об’єктивно. Історія її бізнес-діяльності 1990-их, пов’язана з ЄЕСУ, багатомільйонні суми, що Тимошенко сплачувала на рахунки екс-прем’єра П. Лазаренка, засудженого в США за відмивання незаконно отриманих прибутків, в якості «долі» за надання можливостей вести прибутковий «газовий бізнес» - це той «скелет в шафі», який на довгі роки, аж до сьогодення, буде затьмарювати образ ЮВТ в очах виборців і стане причиною наявності певного сталого рейтингу недовіри до неї. Якщо не вдаватися в подробиці внутрішньо-політичної діяльності нашої героїні, її боротьби з конкурентами, підйомів та падінь на цьому шляху, треба визнати, що Тимошенко, безумовно, не можна назвати «абсолютно чистим», «ідеальним» політиком, претендентом на найвищі державні посади в розумінні сталих демократичних суспільств. Навряд чи політичний діяч з аналогічним шлейфом ведення спільного бізнесу з корумпованим керівником уряду (Лазаренком) зміг би в Європі чи США досягти визначних кар’єрних успіхів. Але події України 1990-их років, часу, коли всі без виключення підприємці включилися в запропоноване їм керівництвом держави та життєвими реаліями «будівництво» корумповано-кланової економіки, нівелювали певним чином правовий статус «чистоти» статків, отриманих в період пришестя «дикого капіталізму». Тим більше, що не одна лише Україна переживала подібний хаос «насолоди». Росія, колишні республіки СРСР, вся Східна Європа занурилася в складні політико-бізнесові відносини між державною бюрократією і національними бізнес-елітами, що народжувалися на руїнах так і недобудованої соціалістичної економіки.
 
В завершення цієї теми, автор хоче нагадати читачеві один цікавий аспект з життя Тимошенко, що перебувала на той час (2005) вперше на посаді прем’єр-міністра. Це постале після Помаранчевої революції питання «реприватизації» великих майнових комплексів (заводи, шахти, гірничо-збагачувальні комбінати, тощо), що були отримані/приватизовані (читай- вкрадені в держави) наближеними до влади бізнесменами, які завдяки цьому перейшли в категорію олігархів. Тимошенко з притаманною їй рішучістю взялася за цей процес майже відразу після призначення керівником уряду. Здавалося б, вчорашня бізнес-леді, сама без «п’яти хвилин олігарх» оголосила війну представникам свого «виду», виконуючи дані на Майдані обіцянки. Нонсенс? Автор вважає що ні. Як проходив цей процес, ким торпедувався з Секретаріату Президента і з числа «любих друзів», чому він зупинився лише на «Криворіжсталі», нагадувати вже не будемо. Скажемо лише, що саме тоді на поверхні публічного сприйняття Тимошенко як урядовця і з’явилися звинувачення в популізмі. Але цей вже призабутий факт пояснює ключовий момент перетворення ЮВТ на державного діяча і справжню патріотку України. Про це ми погоримо дещо пізніше.
 
Як би там не було, але соціологічне опитування, що проводилося авторитетним Центром ім. Разумкова і Фондом демократичних ініціатив в кінці 2012 року, вже набагато пізніше часів прем’єрства Тимошенко і в самий розпал «Пакращення», назвало вустами громадян саме Юлію Володимирівну «кращим керівником уряду» незалежної України.
 

Нехай доля розтопче мене, я подивлюся, чи не стане їй за це соромно.

 
За 15 років у великій політиці Тимошенко старанно збирала скальпи своїх противників та недоброзичливців, що отримали поразки в особистому протистоянні. Лише одного разу її всесвітньо знаменита коса найшла на камінь залізо - бетонного підборіддя проффесора Януковича, не обтяженого ні інтелектом, ні ораторськими якостями, ні навичками необхідними для управління державою. Вона програла. Вона недооцінила командної гри ПР, кланово-мафіозного угрупування, що легалізувалося у вигляді політичної партії за підтримки Кучми і потурання Ющенка і стала могутньою опорою її особистого ворога №1. Немає сенсу ще раз повторювати загальновідомі факти про численні та нахабні фальсифікації ПР результатів виборів різних рівнів, в тому числі і останніх президентських 2010р. Багатомільйонні вливання олігархічного капіталу, що в значній мірі був зароблений в 1990-2000-их роках за допомогою кримінальних та економічних злочинів і який зробив «ставку» на Януковича, підтримка Системою -корумповано-мафіозними кланами, що пустили свої метастази майже у всіх органах державної влади (урядові структури, суди різних рівнів, прокуратура, МВС, органи виконавчої влади), прогресуючий «донецький синдром» численного пролетаріату промислового Сходу країни і прорахунки в співпраці з іншими опозиційними силами  - ось головні фактори поразки Тимошенко.
Тимошенко програла не Януковичу, Тимошенко програла єдиній команді, що складається з політичної партії ПР, верхівки айсбергу, і сформованої Системи, підводної частини, що «поставила» на її супротивника . Усвідомлення цього є необхідною умовою чіткого розуміння шляхів руйнування Режиму Януковича, майбутньої декриміналізації та «дерегіоналізації» країни.
 
Прийшовши в політику, як і більшість бізнесменів, виключно заради захисту своїх капіталів, ЮВТ, на відміну від інших, не деградувала, збільшуючи свої офшорні рахунки та кількість захоплених підприємств, а намагалася еволюціонувати в патріотку і національного лідера. Ось це ключовий фактор відмінності Тимошенко від Януковича. Необхідно говорити про це відверто - і Янукович, що пройшов шлях кримінальної молодості, зрощення з криміналітетом і використання його вже перебуваючи на державних посадах, і Тимошенко, що пройшла скрізь шлях «оптимізації» оподаткування та співпраці з корупціонером Лазаренком, обоє несли певний тягар негативу, який кидав тінь не тільки на них особисто, але на весь інститут президентства, знижуючи загальний рівень довіри громадян до влади. Але на відміну від закомплексованого гопніка Януковича, який не просто вийшов на арену великої української політики з Донбасу, території, залитої кров’ю та беззаконням в 1990-их, роках становлення Партії донецьких Районів, а і наростив свою антинародну, злочинну діяльність, ЮВТ пішла шляхом очищення, нехай і повільного.
 
Незважаючи на історично сформовану багатонаціональність та мультирелігійність, Україна – країна християн. Нехай не настільки відданих як італійці чи поляки. Нажаль, про це дуже часто забувають як політики, так і виборці. Наші «піддослідні», Янукович і Тимошенко, кожен маючи «свій» багаж негативу, ще років 10-12 тому пішли різними стежками. Якщо Янукович з дрібного вуличного хулігана, «виріс» в державного злочинця, що руйнує засади Державності, легітимність всіх державних інституцій, включаючи Конституційний суд, Кабінет міністрів, ВРУ, суди, правоохоронні органи, грабуючи країну разом з купкою довірених олігархів і «Сім’єю», то Тимошенко вибрала шлях служіння своєму народу. Вони як два «грішники», один з яких продовжує множити свої злочини, до того ж збільшуючи їх розмах, прикриваючись показушною набожністю, то інша - достойна донька свого народу, що помиляючись, інколи втрачаючи орієнтир, але торує шлях до спокутування своїх бізнесових гріхів шляхом служіння Батьківщині.  Ось ключовий момент, про який забуває країна, більше половини населення якої вважає себе віруючими. Наріжним каменем християнства є не тільки дотримання Заповідей і відмова від гріховності як такої, а й щире і своєчасне спокутування їх, очищення душі від  помилок і злочинів минулого. І в цьому Тимошенко, безумовно, досягла набагато більшого успіху. За останні 13 років ніхто не навів жодного доказу її особистої корумпованості, не існує жодних доказів того, що вона використовувала свої найвищі посади для збагачення. Це не могла зробити ні влада Кучми, ні навіть 100%-но підконтрольна Януковичу каральна система ГПУ і судів протягом 2010-2013 років.
 
Чи можна вважати ЮВ, ув’язнену Харківської колонії, «винуватою без вини»? І так, і ні. Немає жодних сумнівів, що термін, отриманий за «газовою справою», є виключно «політичним». Судилище організоване Януковичем, незважаючи на певні формальні зачіпки, не мало жодних ознак Правосуддя. Водночас, об’єктивний читач мусить визнати, що контракти укладені  в 2009 були невигідні країні в порівнянні з попередніми. Але чи була в цьому винна тільки Тимошенко? Точно- ні. Злочинна бездіяльність Ющенка, його «ревнощі» до реальних або навіть потенційних успіхів своєї колишньої союзниці, фактична протидія її роботі, величезний тиск європейських лідерів в умовах зупинки подачі газу російським «Газпромом» з одночасним продовженням його транзиту в Європу Україною за рахунок власних ресурсів з підземних газових сховищ в січні 2009, примусили ЮВТ піти на підписання таких угод. За версією деяких фахівців ЮВ не встигла «дограти свою гру», в якій вона планувати переграти Путіна. Основний розрахунок робився ЮВТ не тільки на усунення діючого на той час посередника «РосУкрЕнерго», який, як показали подальші події, працював завдяки «Троїстому» союзу Кремля, ПР і Ющенка, але (і це головне!) на подальший судовий перегляд укладених під тиском контрактів з «Газпромом» і їх розірвання Стокгольмським міжнародним арбітражем. Саме так як вчинили Німеччина, Італія, Польща, Франція, Словаччина, вимусивши «Газпром» піти на поступки. Тимошенко вимушено пішла на підписання контрактів під дієвим тиском РФ, під тиском бездієвості і безвідповідальності Ющенка і під тиском переляканої припиненням поставок газу з Росії Європи. Нездатність опричників Януковича довести будь-яку зацікавленість або особисту вигоду ЮВ від підписання контрактів-2009 фактично на умовах «Газпрому» переконала в її невинуватості навіть критиків Тимошенко.
 
Чи причетна ЮВТ до вбивства Євгена Щербаня? Відповідь на це питання може вирішити долю Тимошенко вже не тільки як політика, а і як звичайної людини. Адже після звинувачення в організації замовного вбивства і можливого доведення цього в суді про долю Тимошенко забулися б вже назавжди.
З тих матеріалів, які були оприлюднені, в тому числі з показів свідків, що викликалися в суд як стороною обвинувачення, так і захистом, автор може зробити свій власний висновок. Так, Тимошенко може мати певне відношення до цього. Чи в якості організатора? Навіть дресовані ГПУ «штатні свідки» зайцеви-марьїнкови не довели цього будь-яким чином, крім посилань на слова тих, хто вже відійшовши у кращий світ. Навіть покази Кириченка, якого на рівні з попередніми можна вважати так само репутаційно ненадійним свідком, зважаючи на кримінальне переслідування ГПУ його дружини і комерційну зацікавленість в поверненні українських активів. Не кажучи вже про те, що жодних показів про можливу участь Тимошенко в цьому злочині жоден зі свідків жодного разу за попередні 17 років не надавав.
Але і це не головне. Дуже слабка кваліфікація її «дій» як мотиву злочину, або скоріше повна його відсутність з причини алогічності. Тимошенко «зразка 1996р» була звичайною «грошовою кишенею» Лазаренка. Не олігархом, не депутаткою, не політиком. Однією з багатьох, зважаючи на надмірно бурхливу «комерційну діяльність» керівника Дніпропетровщини і прем’єра в подальшому. Нехай і самою «дохідною кишенею». Вона «організувала» вбивство Щербаня «у відповідь на загрозу її життю»? Сміховинно і не логічно. «Імовірним донецьким ворогам» не було жодної логіки вбивати менеджера справи (!),Тимошенко, для того щоб нібито «усунути її від можливого впливу на ринок газу Донецької області», коли живим та здоровим залишався її покровитель Лазаренко, який би просто підняв прапор вже розкрученого Тимошенко газового бізнесу і доручив би його новому куратору. З іншого боку, так як це показано Тарутою та  Гайдуком, відносини між ЄЕСУ та щербанівським ІСД були владнані виключно комерційним шляхом перемовин та взаємовигідних домовленостей за 9 місяців до вбивства. Інша справа, що імовірні «донецькі» (Є. Щербань) хотіли б прибрати з газового бізнесу не виконавця (ЮВТ), а її «дах», покровителя Лазаренка! В такому випадку, вони могли б розраховувати на самостійне ведення гри не тільки в Донбасі, а в перспективі і в масштабах України. Така версія корелюється з бажанням Є. Щербаня «вести в президенти свого кандидата – Є.Марчука». До того ж, не треба скидати з рахунку замах на Лазаренка, що стався в липні 1996р. І не було доведено, що він був простою театральною постановкою, як це вважали деякі керівники держави в 1996р. Тим не менше, авторський висновок такий – головною слід розглядати версію організації вбивства Є. Щербаня самими ж «донецькими» ( В. Щербань, Янукович, Ахмєтов- прізвища підбирайте на власний розсуд), як найбільш вмотивованої з точку зору перерозподілу його активів і саме головне (!) очищення простору для нових господарів регіону, яке почалося за рік до цього в жовтні 1995 вбивством Ахатя Брагіна на стадіоні «Шахтар». Логічною тоді виглядає заява Є. Щербаня за рік до трагедії, що «певні сили намагаються зіштовхнути Донецьку і Дніпропетровську області, використовуючи Лазаренка».
Менш імовірно, але теоретично все ж можливо, що за організацією вбивства стоїть або особисто П. Лазаренко, або навіть Л. Кучма. І «лазаренківська», і «кучмівська» версії теоретично вдало лягають і в «бізнесову» складову так і недоведеного по-справжньому імовірного конфлікту «дніпропетровських-донецьких», і в «політичну» складову, виключно на яку вказував сам ще живий Щербань перед загибеллю. Якщо уявити, що організатором злочину був Лазаренко, то чи могли гроші Тимошенко піти на оплату кілерам? Теоретично могли. Але гроші, що надходили на рахунки Лазаренка були знеособлені і він міг їх використовувати за будь-яким призначенням на власний розсуд. Більше того, одним з епізодів справи і встановлено такий факт (коли Кириченко власними коштами за дорученням Лазаренка нібито «оплачує гроші Мільченку», а гроші від Тимошенко надходять набагато пізніше). До того ж  сама Тимошенко могла навіть і не здогадуватися про справжнє підгрунтя «бойових дій» проти Щербаня, перебуваючи з останнім в щирих, дружніх стосунках. Автору видається, що наразі «справа вбивства Щербаня» навіть з точки зору нормальної адекватної людини, знайомої з логікою, а не тільки кваліфікованого юриста, розвалена та немає перспективи. Адже навіть ГПУ навряд чи повірить в те, що наступний свідок в справі, сам Павло Іванович, після свої заяви щодо цієї справи надасть їм «явку з повинною». Хоча автор цілком серйозно припускає, що ми ще станемо свідками чергової «піддиванної сенсації» на цю тему від всюдисущого агенту №006 Миколи Мельниченка або навіть зізнання кілера Вадима Болотських, який під впливом певних обставин (фінансова зацікавленість, тиск на членів родини,  перегляд його вироку, на який він розраховує, тощо) «пригадає», що автомати, з яких була розстріляна родина Щербанів їм вручила в номері готелю «Національ» особисто Тимошенко.
 
Дещо інший післясмак залишає «справа боргів ЄЕСУ», тобто факт наявності претензій від МО РФ до Корпорації ЄЕСУ, які в свою чергу нібито були «закриті» державними гарантіями українського Кабміну часів прем’єрства Лазаренка. «Нібито», тому що основним протиріччям справи є відсутність будь-яких рішень Кабміну про надання таких гарантій, про що дуже аргументовано заявляв Власенко, з одного боку, і демонстративно програний суд українським Урядом Міністерству оборони Росії і звинувачення слідчими СБУ Тимошенко в наявності таких гарантій. Автору дуже не хотілося б, щоб фахівець, що заглиблений в матеріали справи, або критично налаштований читач після прочитання цього абзацу голосно вигукнув «Автор не читав матеріалів справи, але звинувачує / захищає». Так, це абсолютно не коректно розмірковувати про кримінальну справу недосконало знаючи її матеріали. Але на погляд автора, саме такий «якісний» погляд стороннього спостерігача очима мільйонів співгромадян зараз вже набагато важливіший юридичної казуїстики, яка зберігається в сотнях томів кримінальної справи, що почала розслідуватися ще за президентства Кучми і була повністю закрита за відсутністю складу злочину Верховним судом в 2005 році без права на перегляд і апеляцію. Чи могла Тимошенко впливати на діяльність ЄЕСУ вже не перебуваючи на посаді її керівника, тобто часу укладення тих самих «спірних» контрактів з МО РФ, що залишили не закритим борг нібито у 400 млн.? Так, напевне могла. Чи могла Тимошенко скористатися впливом на Лазаренка, а той в свою чергу на колективно-відповідальне можливе прийняття КМ рішення про держгарантії? Так, і це можливо. Але це жодним чином не відноситься до збитків держави Україна і взагалі є предметом розгляду тільки спеціалізованими господарськими судами. І тому не дуже приємний післясмак скоріше залишає не особиста діяльність ЮВТ в якості народного депутата чи на керівних посадах в уряді, а лише як екс-бізнес-леді, екс- керівника ЄЕСУ, з тим самим «шлейфом економічної туманності 90-их».
 
Чи буде засуджена ЮВТ у «справі вбивства Є. Щербаня» і в «справі боргів ЄЕСУ»? Імовірність цього дуже висока. За останній рік вищі судові інстанції (КС, ВАСУ) видали чимало рішень просто шокуючих рівнем своєї беззаконності та порушення засад Конституції - позбавлення депутатських мандатів С. Власенка, П. Балоги, О. Домбровського, підтвердження легітимності так званого «виїзного засідання ВРУ» в кінотеатрі на Банковій, рішення про терміни проведення чергових (київських) виборів та ін. Враховуючи крутий поворот Януковича до збільшення міліцейського та бандитського терору у відношенні до журналістів, громадських діячів, активістів опозиційних партій, відверту і цинічну фабрикацію справ проти них за хуліганство, порушення громадського порядку, судові рішення щодо простріленого рила, схожого на Януковича, «що страждає» від публічної її демонстрації на міських вулицях, напрошується тільки один висновок - Режим став на рейки відвертої брутальної боротьби з власним народом. Жорстокої боротьби на винищення, що немає нічого спільного з існуванням правової держави, а схоже на управління «територією» добре озброєною бандою рекетирів. Але точно відповідаючи влучному виразу Варлена «Жорстокість - останній притулок всякої влади, що розвалюється» Янукович несвідомо прискорює свій крах. Щоб відтермінувати його, позбавити народний опір лідерів, здатних демонтувати Режим, і ведеться ця «війна» проти опозиційних народних депутатів та лідерів їх партій. І головний напрямок удару Януковича, як і раніше, спрямовано проти Тимошенко.
Інша справа, що конкретний термін прийняття рішення по цих кримінальних справах далеко не очевидний. Зрозуміло, що повністю підконтрольна каральна система Режиму у вигляді основного органу репресій - ГПУ і «справу Щербаня», і «справу ЄЕСУ» могла розслідувати набагато раніше і швидше. Але затягування цього процесу, так само як і театральна «гра» з доставкою/недоставкою ЮВТ на судові засідання в цих справах, використовується саме владою. Використовується в переговорах щодо Асоціації з ЄС, використовується в якості «козиря» на випадок різкої зміни ситуації в країні не на користь Режиму. Парадокс Януковича зараз полягає в тому, що він, мріючи всіма фібрами свої злочинної душі про те, щоб Тимошенко виїхала з в’язниці тільки в труні, з кожним днем зростання народного незадоволення його Режимом і падіння рейтингів, як особистого, так і правлячої Партії донецьких Районів, вже вимушений охороняти її як найціннішого заручника. Наявність всіх факторів революційної ситуації в країні говорить про те, що імовірність неконтрольованого вибуху зростає. А коли є Причини, Революції залишається дочекатися лише Приводу. Чи не найкращим міг би стати несподіваний факт смерті Тимошенко в тюремній камері?
Стратегія Януковича без сумнівів полягає в збереженні Тимошенко за ґратами і повільний розгляд її кримінальних справ в судах аж до кінця 2014 року. І тому доля Тимошенко буде вирішена в залежності від ситуації, яка буде складатися на політичній карті країни. Загострення боротьби, всенародний характер опору Режиму, вплив Європи і США  може сприяти збереженню ЮВТ в якості «розмінної монети», яку Янукович буде розігрувати в обмін на особисті гарантії безпеки і гарантії своїй сім’ї, включно з можливістю вільної еміграції. І навпаки, за «ідеальних умов», що могли б з великою долею імовірності гарантувати переобрання Януковича фюрером на другий термін, доля Тимошенко набула б повного трагізму з отриманням нових довгострокових термінів ув’язнення.
 
В чому ж тоді провина Тимошенко, запитаєте ви? Чому Доля так безжалісно розтоптала її, примусивши пройти ганебне судилище і в’язницю?
Провина ЮВТ в тому, що перебуваючи при владі і вона особисто, і її соратники, включно ще з одним знаковим політв’язнем Режиму Ю. Луценком, зробили жахливо мало для реформування загниваючої Системи. Незважаючи на глибоке переконання автора в тому, що вся політична кар’єра ЮВ останніх 13 років жодним чином не ставила перед собою мету особистого чи сімейного збагачення, головним мотиваційним рушієм її діяльності стала жага влади як такої. Тимошенко була гравцем. В чистому вигляді. Так, автор переконує вас, що ЮВ стала на шлях очищення від минулого і служіння Україні. Але знати шлях і пройти його - не одне й те саме. Навіть якщо відкинути безлад «двовладдя», що був спричинений існуванням парламентсько-президентської республіки в 2005-2010 роках в наслідок введення в дію так званої «Конституційної реформи», активну протидію Ющенка і навіть період другого прем’єрства Януковича, то все одно не вдасться заперечити того факту, що занадто часто Тимошенко, «заграваючись» в побудову власного іміджу Матері Нації, сама використовувала створену Систему замість її жорсткого реформування. Занадто часто Тимошенко помилялася в персоналіях, що проходили до парламенту і в виконавчу владу під прапорами її ім’я-бренду, а потім зраджували. Занадто часто вона отримувала тактичні перемоги в боях місцевого значення, втрачаючи стратегічну ініціативу, що і призвела до поразки у «війні». ЇЇ намір змінити країну на краще занадто часто залишався всього лиш наміром. Чесним. Щирим. Захоплюючим. Але не реалізованим. Якби в 2005 році Тимошенко зуміла створити дієву коаліцію в уряді, скориставшись фантастичною, рекордною підтримкою народу і провести реприватизацію 20,30 чи 50 крупних об’єктів промисловості, приватизованих з грубими порушеннями законодавства, а часто банально вкраденими, то країна зараз могла б виглядати принципово інакше. І ключові рішення в країні приймалися б в стінах Кабміну і ВРУ, а не за столом дуже обмеженої купки олігархів відверто кримінального походження разом з «Сім’єю» межигірського фюрера. Якби. Якби. Якби.
 
Доля не пробачила Тимошенко таких помилок і випробувала всю жорстокість прогнилої нереформованої Системи на ній самій. Тимошенко ще належить довести Долі, що вона гідна пройти такий іспит і вийти з нього переможницею. Перемогти, щоб самій Долі стало соромно за біди й нещастя, які були послано країні і так принизили її гідну доньку.
Всі Великі падали на своєму шляху. Але саме здатність піднятися після падіння і взяти ще вищу вершину і робила їх Великими. Тимошенко мусить піднятися.
 

Закінчення статті тут.

© Singelschucher [13.06.2013] | Переглядів: 5220

2 3 4 5
 Рейтинг: 43.8/45

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook