В попередніх «Патєшних» я спробував пояснити, звідки така назва, звідки взялися «патєшні».
Якщо коротко  (для тих, хто не читав), то я просто не зумів знайти українське слово, яке б за змістом повністю вдповідало російському   «потешный».    «Потешный» - дуже   багатогранне.  Воно може бути і іменником і прикметником; воно може означати окремо, а може об'єднувати в купу і примітивного клоуна, і блазня, і  просто смішного або дурнуватого. Майже однакове за звучанням українське «потішний» такого різноманітного забарвлення чомусь не має… Тому прийшлось придумувати «патєшниє».

Продовжую галерею патєшних.
 
Патєшний №6
 
Оскільки в цій частині галереї є деякі юридичні аспекти, то спочатку преамбула: клоуни часто виконують музичні номери
 
...І ще приказка.
 
Якби у кодлі на злодійській малині хтось затягнув «...наша служба і опасна, і трудна» -  колеги б не зрозуміли. Тут же зібрали б толковище і призначили правИло. Найменше - начистити ґрунтовно паспорт (фізіономію) любителю поспівати ментівські пісні, велике - зігнути ноги в колінах, прив'язати їх до тулуба і пердобаком (дупою), що залишився без амортизаторів, з висоти метра півтора кинути на підлогу. А ще могли б опустити по-справжньому. Як це - широкому загалу пояснювати стидаюся. Це, якщо б любителем поспівати ментівські пісні був який-небудь сявка. Якщо теоретично допустити, що ним виявився б титулований ВОР (яких неправильно називають «злодіями в законі»), що неймовірно, його спочатку б розкороновали. Десь так...
 
А тепер по суті.
 

 

 
Коли на одному з провідних телеканалів транслюють, як перший заступник Генерального прокурора країни на тусовці вітчизняного політичного та іншого бомонду з натхненням лабає «Мурку», свого роду злодійський «Інтернаціонал», це - ну, не знаю... Трохи смішно, звичайно, але більше страшнувато, взагалі-то...
 
Прокурор, що балдіє  від воровського гімну - він ХТО?! Політична еліта, що тащиться від блатної пісні №1 - вона ЩО?!
 
Ні, про смаки, звичайно, не сперечаюся. Ну, подобається людині «Мурка»... Але якщо ти «не просто…, а хтось», заникайся де-небудь і зіграй собі або заспівай. Але не в телеящику, а потім у відеороликах по усьому Інету. Я вже не кажу про протокол, якого просто службовими інструкціями зобов'язаний на людях дотримуватися Перший зам. Генпрокурора. Я кажу про цивілізаційні рамки.
 
Учитель, що через слово повторює на уроці б..., х..., п..., ї.т.м; лікар, який виписує хворому ціаністий калій; міліціонер, коли він у формі торгує на жвавому перехресті наркотиками - це все картинки, які продовжують логічний ряд, на початку якого прокурор, що виконує «Мурку».
 
Спеціально довелося підкреслити про міліціонера, що той у формі і на людному перехресті. Бо без пагонів і в тихому провулку мент-наркодилер - це вже давно звичайне діло. І ще довго буде залишатися таким, якщо цей «бізнесмен» регулярно і акуратно буде відстьогувати кому треба нагору. Було б кому, були б нагорі потрібні «авторитети». А вони, як бачимо, є. На самому, самому верху.
 
Взагалі, бачу, не дуже смішним у мене виходить Патєшний №6. Але це поки що. Доки він або, вже й не пам'ятаю, його особисті «спікери» не починають пояснювати, що «Мурка» - це пісня про героїчні будні карного розшуку. Була, мовляв, така в Одесі легендарна оперуповноважений Маруся... Яку (це вже мій голос), «за всьо харошеє» красиво і героїчно пришив правильний пацан.
 
« Здравствуй, моя Мурка, Мурка дорогая,
Здравствуй, моя Мурка, и прощай!
Ты зашухерила всю нашу малину,
А теперь маслину получай!»
 
З трактуванням «Мурки» як героїчної балади про міліцію я погоджуся тільки в одному єдиному випадку. Якщо, наприклад, у гімні якоїсь  держави замість рядка «... слався Вітчизна» вставлять «...ганьбися Вітчизна»... Потішно буде, еге ж?
 
Ось і Ренат Равелійович  Кузьмин для мене все-таки потішний. Навіть, як бачите, номер йому не пошкодував присвоїти. Правда, клоун він швидше не смішний, а злий. Є   таке амплуа в цирку - чорний клоун.
 
Повертаючись до приказки-страшилки, хочеться сказати, що я зовсім не заражений злодійської романтикою і не схвалив би рішення толковища (воровського суду) жорстоко покарати злодія, що заспівав ментівским голосом. Але десь я їх розумію. Злодійський закон суворий, але це для них закон і вони його поважають і виконують.
 
А що робити з прокурором, що співає злодійським голосом, я не знаю. А хотілося б... Може, в Генпрокуратурі спитати?
 

За законами жанру, поруч зі злим (чорним) клоуном завжди повинен бути веселий (рудий), тому:
 
Патєшний №7
 

 

 
Ні, я розумію, що сміятися, як казали в одному відомому російському телесеріалі з «морди-лиця» - це, принаймні, неінтелігентно. Але коли я дивлюся на Патєшного №7, чомусь  не можу відмовити собі в такому задоволенні. І, думаю, мені це можна пробачити.
 
Тому, що:
 
По-перше, не такий вже я інтелігент, щоб зуміти не засміятися, коли смішно. Особливо, коли бачу перед собою не просто потішну фізіономію, а лице партії.
 
По-друге, я вважаю, що у Патєшного №7 лице як лице, а схожим на улюбленого звірка байкарів його роблять гримаси і кривляння, які він постійно демонструє. А якщо він так хоче - це його справа; але тоді і моя справа - сміятися чи не сміятися. Моя справа посміятися з людини, яка стає схожою на мавпу, коли темпераментно, палко і пристрасно пропагує «ідеї» Партії регіонів і «справи» її вождів.   Він сам це робить. Природа і батьки тут не причому.
 
По-третє, а може  він у дитинстві мріяв стати Нікуліним або Крамаровим? Сильно мріяв, але не вийшло... Став багатою людиною і політиком, народним депутатом від Партії регіонів і лицем партії. (Ну, нехай одним з них). Але мрія до кінця не вмерла. І він дуже часто її згадує і хоче насмішити публіку. І у нього це дуже добре виходить.
 
Втім, досить про вигляд, тобто про форму. Пора і про зміст.
 
Патєшний №7 не завжди такий, яким вийшов на портреті. Він може бути життєрадісною, веселою та відкритою людиною. Відкрити двері своєї в центрі Києва суперквартири, впустити в неї журналістів... І дуже цікаво розповісти про свою квартиру, про свої захоплення і, обов'язково (!), про краватки. Він їх дуже любить і цінує. Хоча і не всі  однаково. Тому що не всі підходять до лиця партії. Тому що деякі в його колекції всього по    десять доларів. Але багато і по справжньому дорогих серцю, і   лічать лицю партії (по 500 доларів). Скільки їх, Владислав Валентинович вже давно збився з рахунку. ( Десь я, здається, натрапляв на число 3000, але не впевнений).
 
З паном Лукьяновим  дуже цікаво розмовляти тележурналістам і за допомогою телебачення спілкуватися телеглядачам. І, як завжди при спілкуванні (нехай віртуальному) з розумною людиною, в голову приходять різні життєві й філософські думки, асоціації та питання. Нафіга козі баян? Навіщо зайцю стоп сигнал, рибі парасолька, а корові сідло? То раптом згадується класика: «Що робити мавпі з півдюжиною окулярів?». То доводиться повертатися в реальність: «Навіщо мавпі стільки краваток?»
М-да...
 
Я навіть і не знаю, про що думали партійні вожді, коли не взяли Владислава Валентиновича у список, а призначили кандидатом мажоритарником. Це ж не просто член, це лице партії і навіть, можливо, символ. Ну, нехай один з символів, у крайньому випадку.  
 
Ось, наприклад, від чого залежать доходи зоопарку? Правильно, від кількості відвідувачів. А до кого в першу чергу рвуться діти і умовляють піти батьків? Біля кого збираються найбільш великі натовпи народу?..
 
Тому я висловлюю своє щире обурення.
 
prokop14
 
(Патєшниє-3)