Чомусь не можу зупинитись на жодному   синонімі російського слова «потешный»:   кумедний, забавний, чи навіть  утішний або потішний.   «Потешный» - дуже   багатогранне.  Воно може бути і іменником, і прикметником; воно може означати окремо, а може об'єднувати в купу і примітивного клоуна, і блазня, і  просто смішного або дурнуватого. Майже однакове за звучанням українське «потішний» такого різноманітного забарвлення чомусь не має. Чому? Моя версія: коли активно формувалась українська мова, таких «симбіозів» у народі було настільки мало, що для них навіть не стали вигадувати «гідне» слово.  
 
Сьогодні потешных (рос.) чомусь стало дуже багато. Особливо -  знаєте де.  (Якщо ще не здогадались, то підкажу: у владі і політиці). А відповідне слово ще не з'явилось. А коли явище є, а слова немає, його приходиться придумувати. От я і придумав – «ПАТЄШНИЄ». У самому широкому розумінні слова.    Кінець кінцем,  я автор  чи де?
 
Патєшний №1
 

 
Він може, не моргнувши оком, наобіцяти всім покращення вже сьогодні і зараз, безкомпромісну боротьбу з корупцією, прогресивні реформи, незалежні справедливі суди, і ще багато чого дуже гарного. Але він наперед знає, що все буде зроблено з точністю до навпаки: покращуватись будуть тільки власні унітази, він сам стане головними кришувачем  корупції, «дореформується» до ручки, а суди, аж до конституційного, зробить обслуговуючим персоналом для своїх утіх.
 
Безвідповідальний брехун - дуже популярний і дуже смішний герой анекдотів. Брехун-політик, який переконав себе, що йому всі вірять і можна брехати до нескінченності - це ще смішніше. Це класний політичний цирк.
 
Самий короткий анекдот: "Віктор ФФедорович Янукович - ПРЕЗИДЕНТ!"
 
Він пише з безглуздими граматичними помилками, не розуміє значення половини слів, які вимовляє, плутає географічні назви, національну приналежність письменників ( до того ж «призначаючи» їх поетами), змішує олігархів з поетами... І тут же «сам пише» і величезними тиражами видає «кнИжки». Народ сміється: «Відбулась презентація нової книги президента України, написаної ним у співавторстві з прем'єр-міністром: "Корупція в Україні: від А до Я".
 
Як хороший акробат, він виліз на самий верх владної піраміди. Але залишився при цьому дрімучим невігласом. У політичному цирку - це клас! У країні високої грамотності - це патєшно.
 
Цікаво? Тут ще про нього - патєшного героя  анекдотів в українському політичному цирку:  День  рождения Президента Особенности политической рекламы  
 
Патєшний №2
 
]
 
Він оголошує себе кращим «машиністом» «локомотива економіки», заводить поїзд у тупик, сам переходить в суперкомфортабельное купе, сідає, розгойдуються і як у маренні повторює: «Ми єдєм, єдєм, єдєм!». Періодично він схоплюється і на незрозумілій, патєшній мові зойкає: «Всє на баратьбу з кровосісями!», «Ми поїхали б швидше, якби не папірєдніки!», «... так звані зубожілі українці», «Жити стало веселіше, жити стало краще».
 
Це над ним не втомлюється збиткуватися народ у своєму улюбленому виді творчості, анекдотах:
 
«Виходячи із загальної тенденції, Національний Університет ім. Т.Шевченка присвоїв Н.Я.Азарову звання Почесного професора української мови.
Знущатися, так по повній...»
 
"Період затягування поясів закінчився", - сказав прем'єр Азаров. Почався період зняття останніх штанів».
 
«Подумаєш! Азаров зжер місячний продовольчий кошик пенсіонера під час рядового обіду».
 
Нехай кине в мене камінь той, хто скаже, що цей персонаж не патєшний.
 
І ще, нехай не зовсім анекдоти, але... Логика рассуждений, Чистая правда
 
Патєшний №3
 

 
Зі старанністю  дурника він у будь-який момент готовий озвучити будь-яку благоглупость «вищестоячих товаришів», додавши при цьому до неї свою, вже абсолютно   за межами здорового глузду, «самобутність» і небезпечну для здорової психіки логіку. Це від нього ми чуємо: «…оппозиция, чтобы в который раз насолить власти на коленях вымаливает у Запада  не допустить Евро-2012 в Украину».    И далі: «Не получившая желаемого результата, пристыженная и обозленная оппозиция, встык этому монтирует крупномасштабную операцию по избиению харьковского узника» (опозиція проникає в Качанівськую колонію і наносить побої Тимошенко). Але (!):     «И эта встык этому смонтированная операция  (щось типа ідіоми,  постійно повторюваної хворим)  терпит фиаско». И тоді: «И тогда, полностью потерявшая человеческий облик оппозиция, встык этому монтирует  ещё одну, уже кровавую, уже террористическую операцию: серию взрывов в Днепропетровске».  Навіщо? А дуже просто: «Чтобы обвинить власть и партию регионов в срыве Евро-2012  и таким образом    повысить свои,  замешанные на крови    дивиденды  перед выборами». Ось! (Йой-йой-йой!)
 
Подібні «перли» патєшного №3 можна було б згадувати і наводити ще довго. Але подібні жарти у великій кількості – я вже про це натякнув -  можуть виявитися небезпечними для психічного здоров'я. (Не боїтеся? Читайте ще, хоча б: Измор, Конституционные изменения)
 
А ще він якось   потішив публіку, коли всерйоз зацікавився створенням захисту від дурнів. Тобто створенням такого механізму, котрий перекривав би дурневі доступ в певну зону.   У Верховну Раду, наприклад.  Клоун, що  пиляє сук, на якому сидить, - ще та реприза. Адже як би сам «раціоналізатор» після впровадження його «рацухи» пройшов потім до місця своєї роботи?
 
А там так цікаво і весело! Там, за дорученням старших товаришів, цей патєшний із великим задоволенням працює Головним клоуном парламенту. Він пристрасно і натхненно диригує зведеним оркестром «проказниц мартышек, ослов, козлов и косолапих мишек». І це вже не реприза. Це будні Верховної Ради.
 
Ім'я патєшного №3 - Михайло Васильович Чечетов. Чи не правда, прізвище співзвучне з прізвищем безсмертного героя Гоголя?   При бажанні  навіть можна було б знайти пару-трійку характерних рис, що об'єднують цих персонажів. Але мене більше цікавить різниця між ними.
 
Павло Іванович Чичиков вмів говорити «не голосно, не тихо, а зовсім так, як слід». А ось Михайло Васильович цього робити, ну ніяк не навчиться. Постійні смикання, скрикування і  схлипування, гучний пронос слів і    затор думок, які на нього постійно нападають при спілкуванні з опонентами,  роблять його зовсім не схожим на свого «схожефамильця». Зате найпатєшнішим народним депутатом Партії регіонів.
 
Патєшная №4
 

 
Об'їздивши півсвіту, набравшись всякої ерудиції, «вибившись в люди», навчившись носити дорогий одяг, макіяж з манікюром, вона за ментальністю   і за поведінкою примудрилася залишитися звичайною дрібною містечковою склочницею. Вона переконана, що вміє знущатися над жертвою дуже «интеліхентно», тонко і витончено: «Галю, ти така гарна і розумна! То нічого, що в тебе завжди смердить з рота  як з помийної ями і тобою гидують чоловіки». І це далеко не одна її іпостась.
 
Якщо закличе Партія, вона готова взяти на себе важку місію Головного розумника країни. Менторським тоном з нотками співчуття і жалю (які ж вони дурні - не розуміють!), вона старанно і терпляче, якщо треба, у десятий раз буде раз'яснювати і втлумачувати опонентам  «як правильно» і закликати до єдності та взаємопорозуміння. Її девізом цілком могло б стати: «Люди, будьте толерантними і терпимими! Потерпіть наш загальний безпредєл і моє особисте хамство!»
 
Іноді патєшну №4 ставлять на передній край боротьби з негативними явищами. Немає ладу у гуманітарній сфері? Завелося багато клановості, кумівства і сімейності у владі? Хто як не Ганна Миколаївна наведе порядок? І вона готова. І вирішує питання не якось   там огульно і з наскоку, а творчо і з урахуванням «реальних обставин». Є, наприклад, дуже хороший хлопчик, йому вже тридцять років, а він все ще рядовий помічник депутата. Чому б його не поставити заступником міністра? А раптом у нього вийде? Що, хороший хлопчик - це, виявляється, рідне чадо?.. Ну, тоді, якщо у нього не вийде, то мама піде разом з ним. Отак! Принципово! Жорстко! І люди не на жарт налякані - це що ж почнеться, якщо Ганна Миколаївна піде! Хай вже краще синок спробує... А раптом і вийде у нього не розвалити служби порятунку МНС. Головне - щоб Ганна Миколаївна не пішла. А то хто ж тоді як головний куратор з гуманітарних і суспільно-політичних питань в Україні роз'яснить, як треба боротися з клановістю, кумівством і сімейністю у владі?
 
А ще вона у будь-який момент готова «створити теорію», щоб виправдати будь-яку дурість і безглуздість, яку говорив Хазяїн, зокрема, довести, що Чехов - великий український поет.
 
Вона зворушливо й захоплено дивиться на свого Президента.   В стані нездорової ейфорії і радості від любові і обожнювання свого кумира готова заявити на весь світ, що через рік саме бунтівне, опозиційне до влади місто країни  скаже йому (кумиру): «Я тебе лЮблю!»  (Ця епохальна подія мала би   відбутися у Львові ще влітку 2011 року).
 
Патєшная №4 – мій кумир серед  патєшних. Я  просто завалив її своїми  «рукою поцілунками» в Інеті. Але традиційно посиланнячка тільки на два:   Любить власть! Улучшение социально-психологического климата.  
 
Патєшная №5
 

 
Захопившись саморекламою, вона поступово втратила відчуття реальності, захворіла манією величі. Вона впритул не помічає (скоріше, не здатна), що публіка вже давно починає сміятися від однієї її появи та виду. То вона висуває себе в Президенти  народу, який вже навіть поступово втомлюється сміятись з неї,  то оголошує себе реінкарнацією княгині Ольги.
 
Патєшная №5 постійно твердить про свою інтелігентність... І   веде себе примітивніше відстійної базарної баби. Вона, напевно, навіть уві сні відчуває чисто бабську  заздрість і ненависть до жінки, по - справжньому розумного, симпатичного і харизматичного політика. Вона ще не встигає розтулити рота, а всі вже  знають, що з цього отвору за кілька секунд  поллються потоки бруду, образ і брехні. Її називають чорноротой. Але від цього вона не стає менш патєшною.
 
Сподобалася? Можна ще подивитися на  Сомнительный памятник княгине Ольге, Четко и ясно.
 

 
Галерею патєшних можна продовжувати і продовжувати. Але коли на арені одні клоуни, поступово стає нудно. Як казала моя бабуся, як занадто, то й свині не хочуть їсти.
Я і сам втомився. Із задоволенням би переключився і послухав гарну пісеньку. «Куда уехал цирк...», наприклад.

prokop14
 
(Патєшниє-2)