Успішність розвитку будь-якої держави зумовлюється цілеспрямованим рухом у напрямку реалізації національної ідеї. Це означає, що будь-який законодавчий акт Верховної Ради, указ Президента України, чи постанова Уряду мають сприяти втіленню національної ідеї в життя. Недотримання цієї вимоги спричиняє хаотичний рух України закономірним наслідком  якого є   ситуація, коли ми  “маємо те що маємо”.  Довкола визначення суті Української національної ідеї протягом останніх років триває палка дискусія.
Як нам видається, суть Української національної ідеї була чітко і лаконічно сформульована практикою життя наших пращурів від доісторичних часів до моменту його руйнації «європейськими цивілізаторами» і визначалася одним словом – гармонія.
Гармонійними були стосунки людей з довкіллям, стиль родинного та соціального життя, політична система і т.д. Рудиментарна пам'ять про окремі елементи  цієї системи зберігалася протягом століть серед українських селян, це і толока (коли громада будувала житло односельцям), і правило згідно якого першою оралася і засівалася нивка вдови і сироти, і однозначно негативне ставлення селян до злодіїв і ледарів, і багато подібних прикладів.
Головною причиною руйнації традиційного українського гармонійного суспільства стала кардинальна зміна системи соціальних цінностей. На зміну культу гармонії прийшов культ матеріального збагачення. Критерієм успішності людини стали не її високі  моральні та духовні якості, а сума матеріальних статків. За часів кн. Ярослава відбулося  формальне узаконення цієї реформації шляхом фактичного скасування  споконвічного звичаєвого права та утвердження т.з. «Руської правди» відповідно до якої будь-який злочин отримав грошовий еквівалент, тобто злочинцю достатньо було сплатити в княжу скарбницю та «пожертвувати на храм» певну суму коштів і він отримував суспільну легітимізацію.  
Саме домінування матеріального над моральним і призвело до глобальної кризи сучасної цивілізації свідками чого ми є сьогодні. Подолання цієї кризи можливе лише шляхом зміни соціальних пріоритетів, тобто повернення українському суспільству традиційної системи цінностей в основі якої лежить природне прагнення людини до гармонії і самовдосконалення.