Читаю ІМХО, і таке враження, що ми перші напали на Німетчину, що в нас були спроектовані та використані проти людей газові камери, крематорії , вбивства євреїв і так далі. Таке враження, що новітня історія перевертається з ніг на голову. Так, наші радянські кати не дрімали, але питання, до чого ці всі порівняння в день Перемоги? Ви хочете сказати , що раз так, то і свята такого нема і Гітлер правий... Ні, шановні, людей які так не вважають, набагато більше, при тому рівномірно по всій Україні.
Отож.
Сьогодні, о девятій, зі своїми братами, лівими політиками, поклав квіточки біля Могили Невідомому Солдату у парку Слави.
8 травня - день пам'яті та єднання у багатьох країнах світу.
8 травня - абсолютна більшість країн учасниць Другої світової у травні не святкують,
а саме вшановують память загиблих у війні.
На момент Другої світової, ми як українці, не мали власної держави і опинились під пресом двох тоталітарних режимів СРСР та Третього Рейху Німетчини. Сьогодні, всі усвідомлюють, що перемога - то була перемога одного режиму над іншим. Але ми на той час були представниками держави СРСР, і наші діди захищали те, що тоді було їм святе - Батьківщину і ми шануємо їх пам'ять, і Батьківщина в кожного вона була своя. На Галичинні і в Донбасі - хатка , садочок й город, перша вчителька і мамини шершаві руки.
І ніхто не має права переписувати сьогоднішню історію на новітню.
Цинізм ситуації в тому , щоб сьогодні під різними ракурсами погляду, деякі автори надають ривізію діям воїнів СА і УПА. Це робити не можна, бо вони всі вони не винні і в той же час всі вони праві. Тоді кожен з них жив в своєму соціумі і віддавав саме найдоржче, що в нього було – життя, за свою Батьківщіну, а в кожного вона була вона своя, і кожен сам визначав своє подвір’я – своєю Батьківщиною, і кожен сам визначав друзів та ворогів. Кожен з них правий і бог їм суддя. Єдине , що войовників за незалежність України було набагато менше, ніж представників ідеології СРСР. І це все теж історично склалося і збулося. Як то кажуть проїхали і .. з ним, і мабуть тричі. Миру мир, життю – житєве…
Досить йти по колу, шпигаючи попереднього. Правда вона одна, як не крути, і нам від неї нікуди не дітися. Є речі набагато важливіші. Це мамини руки, рідна хата, мораль, релігія, етика і т.д.
Ну що ще?
Повторююсь однією з публікацій з попередніх років:
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/5142/user_id/6986.phtml
Памятник граненому стакану
Зачем нам памятники Сталину?...
Зачем нам памятник кровавым лидерам, тиранам
Поверьте слову, люди господа
Поставим памятник граненому стакану
Который в жизни с нами был всегда
Парного молока нам бабушкины руки
Стаканом утром начинали день
Потом на пиво, просто так со скуки
Стакан в компании мы ставили на пень
Всегда с тобой, всегда почти что рядом
В кармане грязный он, хозяином гордясь
Со мной в поход всегда ходил с отрядом
Когда и в морду, и об дерево он, хрясь
На жизнь и память, из столетья чудо
Столетья коммунизма и войны
Я помнить до последней капли буду
Как жили и любили вместе мы
Любили выпить и чуть-чуть покуролесить
Не забывая нашу Родину любить
Не забывали мы чудесных песен
Не забывали мы в него налить
И прошлое совочком обзывая
Иронию смахнув рукой с лица
Стакан помог нам опьяняя
Определять натуру подлеца
Последний раз, друзяку провожая
Кусочек хлеба сверху положив
Не чокаясь, стакан мы подымали
Надеясь, будто, с нами он, и жив
И острый бок, граненного стакана
Тихонько будет натирать карман
Когда в минуты горя и обмана
Мы будем вспоминать любимых мам
Мы с ним присядем на дорожку
Хлебнем армейские сто грамм
И станет нам теплей немножко
Опять же, вспомнив наших мам
О, памятник граненому стакану,
Есть памятник прошедшей той эпохе
Я полненький налью, и лихо встану
До дна, за женщин,
пусть мне будет плохо…
Отож…
©
rezerv [08.05.2012] |
Переглядів: 2817